Преподобний Макарій Великий, Єгипетський.

1 лютого - пам'ять святого преподобного Макарія Великого, Єгипетського (390-391). 

Преподобний Макарій Великий народився в Єгипті близько 301 року. З любов'ю і старанністю доглядав він своїх батьків в старості, виконуючи заповідь про шанування батьків, і після їх смерті став абсолютно вільним від життєвих турбот. Під керівництвом досвідченого старця-монаха преподобний Макарій почав проходити безмовне чернече життя. Спочатку він поселився в пустинному місці недалеко від поселення, де жив, потім преподобний переселився на Нітрійську гору у Фаранській пустелі.
Проживши три роки в пустелі, він пішов до преподобного Антонія Великого (+ 356 р.), батька єгипетського чернецтва, про якого чув, ще живучи в миру, і горів бажанням його бачити. Преподобний Антоній з любов'ю прийняв блаженного Макарія, який став його відданим учнем і послідовником. З ним преподобний Макарій подвизався довгий час, а потім, за порадою святого, віддалився в Скитську пустелю (у північно-західній частині Єгипту) і там так прославився своїми подвигами, що його стали називати «юнаком-старцем», оскільки, ледве досягнувши тридцятилітнього віку, він проявив себе досвідченим ченцем. Тут преподобному Макарію доводилося боротися з бісами день і ніч, і вони волали, що не можуть перемогти його, тому що він має велику зброю – смирення.

Святий Антоній Великий.

Життя святого Антонія Великого - зачинателя пустинного подвижництва - це ідеал боговгодниц­тва і водночас дорога, що нею кожна душа, коли захоче, може йти до повної досконалости.

Божа печать проявилась на Антонієві ще в ди­тинстві. Тиха, щиросердечна вдача, схильність до усамітнення відводили його від дитячих забав та пустощів і тримали вдома, на очах батьків, що бе­регли свого сина, як зіницю ока. Так і виріс він у віддаленні від людей, виходячи з дому лише до церкви. За такого життя благодать Божа, одержа­на під час Хрищення, без перешкод формувала йо­го дух. Тому природно, що він дуже швидко відчув насолоду життя в Бозі й загорівся, як каже святий Атанасій, божественним бажанням.

Та незабаром Антонієві батьки відійшли до Бо­га, тож він був змушений узяти на себе турботи, пов'язані з маєтком і вихованням сестри. Це відра­зу дало йому відчути велику різницю між життям у Бозі та життям у земних клопотах. Тому, почувши в церкві слова Господні: Якщо хочеш бути доскона­лим, піди продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі (Мт. 19:21) і: Не журіться завтрашнім днем (Мт. 6:34), Антоній за сердечним покликом вирішив покинути мирське життя і, роздавши все майно бідним, почав жити єдино для Бога.

ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ.

Мій Боже милий, як-то мало
Святих людей на світі стало.
Один на другого кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть,
Чи швидко брата в домовині
З гостей на цвинтар понесуть?
А ти, о Господи єдиний,
Скуєш лукавії уста,
Язик отой велеречивий
Мовлявший: — Ми не суєта!
І возвеличимо на диво

Преподобний ФЕОДОСІЙ, ігумен Києво-Печерського монастиря.

Після преподобного Антонія Печерського великим світильником православної віри і доблесним подвижником Києво-Печерської лаври був преподобний Феодосій, прославлений від Бога численними подвигами й чудесами. Народився він близько тридцятих років ХI століття у Василеві (нині місто Васильків), неподалік від Києва, у родині княжого службовця. Ще з малолітства дивував він оточення розумом та не відповідною своєму вікові мудрістю. Виховувався Феодосій у благочесті, рано й швидко почав осягати Божественне Письмо. Відзначався при тому особливою ревністю в молитві, з радістю відвідував храм, уважно й з любов’ю вистоював служби, осягаючи глибини літургії.

25 січня-день памяті святої мучениці Тетяни.

12/25 січня Церква святкує пам'ять св. мучениці Татіани, яка постраждала під час гонінь в III столітті. Народилася св. Тетяна в Римі близько 200-го року по Р.Х. Батьки її були багаті і знатні громадяни (батько був консулом) і таємні християни. Християни, як відомо, в перші століття жили в Римі в умовах частих гонінь по наклепам іудеїв.

У той час всі жителі імперії по багатьом офіційним приводів повинні були приносити жертви офіційним язичницьким богам. Здавалося б, чи велика важливість кинути щіпку фіміаму на жертовник або заприсягтися генієм імператора, - але християни і це вважали зрадою Христа, актом зречення від Нього і тому намагалися ухилитися від участі в загальнонародних святах, а їм доводилося приховувати свою віру в істинного Бога. 

Велика Агіасма.Значення і цінність Йорданської води.

Вода – найзвичніша нам речовина на Землі. Вона супроводжує кожну мить нашого життя, але чи знаємо ми яку таємницю зберігає в собі ця дивовижна стихія? Звідки вона прийшла? Хто і навіщо обдарував нею нашу планету? Єдину у всьому Всесвіті! Можливо відповіді на ці питання знає тільки сама вода? Адже сьогодні її на землі стільки ж, скільки було тоді, коли все починалося, коли народжувався світ.
Воду вивчали досить детально і відомо, що в порівнянні з іншими рідинами вода володіє незвичайними якостями – фізичними і хімічними властивостями.

Богоявлення.

19 січня за Григоріанським календарем (6 січня — за Юліанським) Православна Церква в Україні відзначає свято Богоявлення Господнього, яке в народі називають Водохрещенням. Про особливе значення цього свята розповідає постійний гість редакції, прес-секретар Київської Патріархії, єпископ  Євстратій (Зоря).

Це велике християнське свято, одне з найважливіших в Православ’ї, має в собі три головних аспекти, які пов’язані: з Хрещенням Господа нашого Ісуса Христа, водою якою це хрещення відбувалося і явленням Бога відразу в трьох іпостасях – Отця, Сина і Духа Святого.
Хоча це свято співвідноситься з певними реальними подіями давнини, проте, крім історичного, найголовнішим для нас у цей день має бути усвідомлення його морально-духовного значення. Це також добра нагода ще раз проаналізувати своє духовне життя, задати собі запитання: Чи свідомо ми прийняли таїнство хрещення? Чи виконуємо ті обітниці, які дали Господу? Чи християни ми тільки за буквою, чи – дійсно діти Нового Завіту?

19 січня-свято Хрещення Ісуса Христа.

«В Йордані хрестився
Ти Господи, і троїчне явилося
поклоніння, Отцівський бо голос засвідчив
про тебе, улюбленим Сином Тебе називаючи,
і Дух у вигляді голубинім сповістив слова
ствердженя, явився Ти Христе Боже,
і світ просвітив слава Тобі»
(тропар свята).

Хрещення Господнє, (Богоявлення) (грец. Theophaneia або Epiphaneia), християнське свято, присвячене події Хрещення Ісуса Христа у водах Йордану. В Православній Церкві входить до числа великих двонадесятих неперехідних свят. Святкується 19 січня у Православних церквах і 6 січня у Католицькій церкві.
Про Хрещення Господнє оповідається в усіх чотирьох Євангеліях (Мф 3,13-17; Мк 1,9-11; Лк 3,21-23; пор. Ін 1,33-34). На 30-му році Свого життя, перед виходом на проповідь, Ісус прийшов на ріку Йордан, де Іван Хреститель, проповідуючи покаяння у гріхах, хрестив народ, і зажадав, щоб той хрестив Його. Коли Ісус Христос вийшов із води і молився, відкрились небеса, і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Нього і почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Мф 3,17). Свято Хрещення називається також Богоявленням, оскільки при Хрещенні Господа явилась Божественна Трійця: Бог Отець (що глаголив про Сина), Син Божий (що хрестився від Івана і засвідчений від Бога Отця) і Дух Святий (що зійшов на Сина у вигляді голуба).

14 січня-день памяті святителя Василія Великого

14 січня, на початку нового року по старому стилю, наша Церква святкує день пам'яті одного з найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379).
Великий вчитель богослов, Великий вчений, Великий архипастир Церкви, Великий бесідник, Великий аскет, Великий законодавець монашого життя...Це все про нього, але в цьому нема нічого дивного, тому що цей титул дали святому ще його сучасники, таким іменем вшанувала святого Церква.
Святий Василій Великий народився в Каппадокії близько 329 року у благочестивих батьків. Особливий вплив на нього мали його мати і бабуся, яка виховувала його в дитинстві. Він здобув добру освіту в Афінах, де навчався разом із своїм приятелем Григорієм Богословом. Маючи великі успіхи в навчанні, Василій Великий не забував про Бога і ніколи не міняв своїх поглядів і понять про Бога, які одержав ще у дитинстві. Після закінчення навчання йому запропонували посаду адвоката і вчителя, але Василій Великий відмовився і повернувся в Кесарію. Тут він почав досконало вивчати Євангеліє, життя віруючих людей, які не думали про своє тіло, а тільки про душу.

Життя та діяльність Київського митрополита Петра Могили.

Майбутній Київський митрополит Петро Могила народився 21 грудня 1596 року і походив з стародавнього молдавського роду Могил. Він був третім сином Симеона Могили, молдавського господаря (князя). Рід Могил був у родинних зв'язках з польськими або спольщеними магнат­ськими родинами, як Потоцькі, Вишневецькі, Корецькі. Ці родові зв'язки виникли через заміжя "Могилянок", доньок молдавського господаря (князя) Єремії, та одруження синів названих ро­дин. Брат батька Петра Могили – Юрій у 1589 році був поставлений на Митрополита Молдавського і Сучавського. Симеон Могила - батько майбутнього Київського Митрополита у 1596 році одержав від польської держави право польського шляхетства. Будучи польськими шляхтичами і маючи тісні політичні зв'язки з Польщею, Могили мали великі маєтності на Поділлі та Київщині. В питаннях віри рід Могил не тільки залишився православним, а в особах Єремії і Симеона про­явив себе великим добродієм Української Право­славної Церкви. Могили були благодійниками Львівського ставропігійного братства. На пожер­тви Єремії і Симеона Могил побудовано у Львові Церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці (1591), чому й названа Волоською (Молдавія й Волощина – це назви румунських земель у XIV-XVII ст.). Рід Могил по жіночій лінії теж просла­вився своїми пожертвами для Української Право­славної Церкви. Донька господаря (князя) Єремії Анна, незважаючи на шлюб з польським аристок­ратом, залишилась православною, а у 1630 році стала навіть членом Львівського ставропігійного братства.

Святий першомученик і архидиякон Стефан

“Вчора Владика тілом нам явився, 
а раб сьогодні з тілом розлучається; 
вчора Цар тілом народився, 
сьогодні раб камінням побивається, 
ради Нього вмирає первомученик і Божественний Стефан”
(кондак первомученику Стефану)

У ці святкові дні, коли наші душі сповнені духовної радості святкуючи світле Різдво Христове, нам подається велика надія на те що, покаявшись у гріхах, з великої милості Божої і неосяжної Його любові до нас, грішних, ми успадкуємо блаженне вічне життя. Великі блага Господь обіцяє кожному із нас, хто буде вірно свідчити Христову істину в своєму житті. В словах Христових, які нам передає святий ап. і єв. Іоан Богослов – апостол любові, є та заповідь, яка має бути основою життя кожного із нас, бо інакше наше життя не буде християнським. 

Різдво Христове,інтерв`ю з Єпископом Євстратієм.

 Не знайдеться, мабуть, сьогодні в Україні такої людини, яка б не любила Новорічні свята. Різдво серед них – чи не найулюбленіше. Проте, відзначаючи це свято, далеко не всі ми замислюємося над його духовним змістом і значенням для історії людства. Ми більше обізнані, як приготувати і накрити святковий стіл, які саме дванадцять страв повинні бути на ньому, як подавати до столу, як вдягатися.
Урешті-решт, склалося так, що фольклорно-традиційний аспект свята в багатьох випадках переважає над його духовним значенням.
– Різдво Христове не тільки і не стільки свято народне, що пов’язане з давніми звичаями, колядками, кутею, але в першу чергу – свято народження Спасителя – Господа нашого Ісуса Христа, Який є Предвічним Сином Предвічного Отця. Але по плоті народжується в часі від Святого Духа і Діви Марії. Народжується для того, щоб спасти весь світ. І колядки ми виконуємо не просто, щоб гарними співами прикрасити це свято, – саме в них відображається народне розуміння змісту великого свята. Бо традиційні українські колядки в різний спосіб розповідають про одне: «Бог Предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд Свій весь». Також співається: «Радуйся, земле, Син Божий народився».

Братство Тверезості вітає з Різдвом Христовим!

Як святкують Різдво в Західній Україні !

Нова радість стала,
Яка не бувала
Над вертепом звізда ясна
Увесь світ засіяла...

Різдво - це дуже красиве і радісне свято, яке з нетерпінням чекають і дорослі і діти. Його святкують у всьому світі, але кожен народ вкладає в це свято щось своє.

Різдво в Західній Україні пов'язане з віковими традиціями. З 28-го листопада по 7-е січня триває піст (в цей час люди відмовляються від всяких гулянь, м'ясних блюд). Діти вивчають колядки (різдвяні пісні), щоб потім під вікнами будинків колядувати і славити народження Ісуса.

Різдвяне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета

Дорогі браття і сестри!

Христос народився!Славімо Його!

Цього року ми святкуємо Різдво Христове у складних, а багато хто й у тяжких умовах життя. Чому світ став таким жорстоким? Чому невелика частина суспільства багатіє, а більшість страждає? Чому так багато неправди, жорстокості й соціальної несправедливості?

Відповідь може бути тільки одна: людство відкинуло Бога – як центр історичного процесу – і на Його місце поставило людину з її правами. Європейська цивілізація, в основі якої лежить християнство, керована вічними духовними цінностями, створила неперевершені матеріальні цінності. Але сьогодні християнський світ став не таким, яким він був раніше. У наш час християни поділяються на практикуючих і непрактикуючих. Практикуючі християни не тільки вірять у Бога, але й моляться Йому, відвідуючи храми Божі, і живуть за Його заповідями. Непрактикуючі християни – це ті, що прийняли таїнство хрещення, але живуть без Бога, за законами гріховного світу. Таких у європейській цивілізації, в тому числі і в Україні, – переважна більшість. Правдивих християн мало. Тому рівень моралі в суспільстві пішов на спад, християнські шлюби майже зруйновані. Навіть у церковному середовищі мораль знецінюється. Не лише миряни, але й священнослужителі забувають про своє високе християнське покликання. Ось чому нам так важко живеться на землі.