пʼятниця, 27 травня 2016 р.

Православна традиція причастя Святих Таїн Христових.

Спасіння, як і духовне життя кожного православного християнина, немислиме без його участі в Божественній літургії і особливо без причастя Святих Таїн Христових. Причащаючись Святих Тіла і Крові Христових, віруючі таємничо з'єднуються з Христом Спасителем, утворюють з Ним єдине Тіло – Його Святу Церкву, отримують освячення душі і тіла.
Уже в апостольські часи в Християнській Церкві встановилася традиція звершувати святу Євхаристію щонеділі (а по можливості і частіше: наприклад, у дні пам'яті святих мучеників), щоб християни могли постійно перебувати в єднанні з Христом і один з одним. Святий апостол Павло, звертаючись до коринфських християн, говорить: «…кажу вам як розсудливим: самі розсудіть те, про що говорю. Чаша благословення, яку ми благословляємо, чи не є приєднання Крові Христової? Хліб, який ми переломлюємо, чи не є приєднання Тіла Христового? Один хліб, і нас багато – одне тіло; бо всі причащаємось від одного хліба»(1 Кор. 10: 16 – 17). Тому, наслідуючи святим апостолам, всі члени місцевої християнської громади брали участь у кожній недільній Святій Євхаристії та причащалися, а відмова від Святого Причастя без серйозних на те причин розглядалася як зневага до Церкви, і такий член громади піддавався осуду.
Постійне зростання Церкви Христової в III ст., особливо в IV столітті, привело до істотних змін в її організації. Зокрема частіше почали звершуватись Євхаристії, і присутність на них простих християн стала сприйматися багатьма бажаною, але необов'язковою – так само, як і участь їх у Святому Причасті. У зв’язку з цим Церква встановила таку канонічну норму: «Всі, що входять до церкви (тобто до певної громади) і слухають Священні Писання, але через якесь ухилення від порядку не беруть участі в спільній молитві з народом або відвертаються від прийняття Святої Євхаристії, нехай будуть відлучені від Церкви доти, поки не висповідаються, виявивши плоди покаяння, і будуть просити прощення, і таким чином зможуть його отримати» (2-ге правило Антіохійського Собору).
Тим не менш, високий ідеал християнина та його постійна готовність до прийняття Святих Таїн виявились важкодосяжними в силу об’єктивних життєвих причин для багатьох християн. Тому вже в творіннях святих отців ІV століття містяться свідчення про співіснування різних практик щодо регулярності причащання. Так, святий Василій Великий говорить про причастя чотири рази на тиждень як про норму: «Причащатися ж кожен день і долучатися Святого Тіла і Крові Христової – добре і корисно, оскільки Сам Христос ясно говорить: хто тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той має життя вічне ... Ми щотижня причащаємося чотири рази: в неділю, в середу, в п'ятницю і в суботу, а також і в інші дні, якщо трапиться пам'ять якогось святого» (Послання 93 ).
Менше півстоліття потому святитель Іоан Золотоустий зазначає, що багато хто – в тому числі ченці – стали причащатися один-два рази на рік, і закликає свідомих християн дотримуватися давньої традиції про причастя за кожною Божественною літургією: «Багато хто причащаються цієї Жертви один раз на весь рік, інші – двічі, а інші – кілька разів. Слова наші стосуються всіх, не тільки до присутніх тут, але і до тих, що перебувають в пустелі, – тому що вони теж причащаються один раз на рік, а нерідко – й раз на два роки. Що ж? Кого нам похвалити? Тих, які причащаються один раз, або тих, які часто, або тих, які рідко? Ні тих, ні інших, ні третіх, але людей, що причащаються з чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям. Такі нехай завжди приступають; а негідні не повинні причащатися й одного разу на рік» (Бесіди на Послання до євреїв 17, 4).
У IV столітті, ще в донікейскую епоху, було встановлено правило про обов'язковий євхаристійний піст – повне утримання від їжі і пиття в день причастя до моменту прийняття Святих Таїн Христових: «Святе таїнство вівтаря нехай звершується людьми, які не їли» (41-ше правило Карфагенського Собору). Проте вже на рубежі IV – V століть, як пише святитель Іоан Золотоустий, багато християн пов'язували причащання не тільки з євхаристійним утриманням перед Божественною літургією, але і з дотриманням Великого Посту. Святитель засуджує зведення цього звичаю в ранг норми: «Прошу, скажи мені: приступаючи до причастя раз на рік, ти справді вважаєш, що сорока днів тобі достатньо для очищення гріхів за весь цей період? А потім, через тиждень, знову віддаєшся тому, що чинив раніше? Скажи ж мені: коли б ти, видужуючи впродовж сорока днів від тривалої хвороби, потім знову взявся за ту ж їжу, яка заподіяла тобі хворобу, то хіба не втратив би ти і попередьої праці? Очевидно, що так. Якщо ж так влаштовано фізичне здоров'я, то тим більше – моральне... Всі сорок, а часто і не сорок днів ти присвячуєш здоров'ю душі і гадаєш, що умилостивив Бога? Кажу це не з тим, щоб заборонити вам приступати один раз на рік, але більше бажаю, щоб ви завжди приступали до Святих Тайн» (Бесіди на Послання до євреїв 17, 4).
Разом з тим, у Візантії до XI – XII століть в чернечому середовищі встановилася традиція причащатися тільки після підготовки, що включала в себе піст, випробування своєї совісті перед монастирським духівником, прочитання перед причастям особливого молитовного правила, яке зароджується і починає розвиватися саме в цю епоху. На цю ж традицію стали орієнтуватися і благочестиві миряни, оскільки чернеча духовність в Православ'ї завжди сприймалася як ідеал християнства. У найбільш чіткому вигляді ця традиція представлена, наприклад, у вказівці Типікона (гл. 32) про обов'язковий семиденний піст перед причастям.
У кінці ХVII століття до складу Служебника був включений розділ під назвою «Учительні відомості». В ньому, зокрема, міститься вказівка і про обов'язковий термін підготовки до Святого Причастя – під час чотирьох багатоденних постів причащатися можуть всі бажаючі, а поза цими постами треба поститися сім днів, але цей термін може бути скорочений: «Три дні або один день нехай постяться обов’язково».
На практиці вкрай суворий підхід до підготовки до Святого Причастя мав позитивні духовні наслідки, однак, приводив і до того, що деякі християни довго не причащалися, посилаючись на об’єктивні життєві причини та необхідність гідної духовно-моральної підготовки. Проти цього зловживання була, зокрема, спрямована норма, до якої закликала Православна Церква про обов'язкове причастя всіх християн хоча б раз на рік. За традицією це практично відбувалось на передодні дня Святої Пасхи або Різдва Христового.
У кінці XIX – на початку XX століття благочестиві люди прагнули причащатися хоча б у всі чотири пости, а святі того часу, серед яких святитель Феофан Затворник, праведний Іоан Кронштадтський й інші, закликали приступати до Святих Тайн ще частіше. Сповідницький та мученицький подвиг Православної Церкви в роки безбожних гонінь ХХ століття спонукав переосмислити існуючу раніше практику нечастого причащання, так що зараз більшість уцерковлених православних людей причащається зі значно більшою частотою, ніж християни в попередні десятиліття.
Святому Причастю обов’язково передує підготовчий період, який називається говінням. Визначені духівником вимоги підготовки до Святого Причастя залежать від частоти причастя Святих Таїн і духовно-морального стану віруючого.
Практика підготовчого посту (говіння) регулюється аскетичною традицією Церкви. Піст має форму стримання від скоромної їжі (а в більш суворому варіанті – споживання сухої їжі та води) уникнення від розваг. Говіння повинне супроводжуватись старанною молитвою і щирим покаянням, яке традиційно приносить віруючий в Святому таїнстві Сповіді безпосередньо перед причастям Святих Таїн. Водночас тривалість і суворість говіння як підготовки до Святого Причастя можуть бути різними залежно від внутрішнього стану християнина, а також від об'єктивних умов його життя.
Сформована в наші дні практика, згідно з якою для людей, що причащаються кілька разів в рік, досить поговіти три дні, а для людей, що причащаються частіше одного разу на місяць, – одного дня, за умови дотримання одноденних і багатоденних постів, – цілком відповідає переданню Православної Церкви, відображеному, в тому числі, в «Навчальних відомостях».
Згідно з церковною традицією, говіння полягає не тільки у відмові від певної їжі, але і в більш частому відвідуванні церковних богослужінь, а також у звершені певного домашнього молитовного правила, яке зазвичай складається з канонів покаянного та до Святого Причастя і акафістів Спасителеві, Божій Матері, ангелу Охоронителеві, святим та інших церковних молитов. Обсяг і склад домашнього молитовного правила в період говіння, згідно зі Слідованим Псалтирем (точніше, включеним до його складу «Правилом для тих, хто готується служити, і бажає причаститися Святих Божественних Таїн Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа»), може змінюватися і залежить від духовного стану того, хто готується до причастя, а також від об'єктивних умов його життя. Найбільш важлива частина молитовної підготовки причасника – послідування до Святого Причастя, що складається з відповідного канону і молитов. Оскільки Свята Євхаристія – вершина всього богослужбового добового кола, то присутність на службах, що передують Божественній літургії, – в першу чергу вечірні й ранній (або всенічній) – є важливою частиною підготовки до прийняття Святих Тіла і Крові Христових.
Духівникам при визначенні міри посту та обсягу молитовного правила для тих, хто готується до Святого Причастя, треба брати до уваги душевний і тілесний стан говіючого, загальну зайнятість та турботу про ближніх. При підготовці до Святого Причастя необхідно пам'ятати, що метою говіння є не зовнішнє виконання формальних умов, але сповнення покаянного стану душі, щире прощення і примирення з ближніми.
Особливий випадок щодо практики говіння становить Світла седмиця – тиждень після свята Пасхи Христової. Стародавня канонічна норма про обов'язкову участь усіх вірних у недільній Євхаристії в VII столітті була поширена і на Божественні літургії всіх днів Світлої седмиці: «Від святого дня Воскресіння Христа Бога нашого до Нової неділі (Фоминої) під час усієї седмиці вірні повинні у святих церквах безперестанно вправлятися у псалмах та співі духовних пісень, радіючи і торжествуючи у Христі, і читання Божественних Писань слухаючи, і святими Тайнами насолоджуючись. Бо таким чином із Христом разом воскреснемо і вознесемося» (66-те правило Трульського Собору). З цього правила ясно випливає, що миряни закликаються причащатися на Божественних літургіях Світлої седмиці. Виходячи з цього правила, а також маючи на увазі, що на Світлій седмиці Церковний Устав не передбачає посту і що Світлій седмиці передують сім тижнів подвигу Великого Посту і Страстної седмиці, – треба визнати відповідною канонічному переданню ту практику, що склалася в цілій низці парафій і єпархій Української Православної Церкви, коли ті християни, що дотримувались Великого Посту, в період Світлої седмиці приступають до Святого Причастя, обмежуючи піст не споживанням їжі після опівночі.
Від говіння треба відрізняти євхаристійний піст у власному розумінні цього слова – повне утримання від їжі і пиття з опівночі до Святого Причастя. Цей піст канонічно обов'язковий і не може бути скасований. При цьому варто зауважити, що вимога обов'язкового євхаристійного посту не може бути застосована до немовлят, а також до осіб, які страждають важкими захворюваннями, що потребують постійного прийому ліків, і до вмираючих.
Оскільки літургія Ранішосвячених Дарів, згідно з Церковним Уставом з'єднана з вечірнею, звершення її у вечірній час передбачає збільшення тривалості євхаристійного посту, в який включаються не тільки ніч і ранок, але і день. Тому при вечірньому причасті за літургією Ранішосвячених Дарів утримання від їжі з опівночі зберігається як норма, однак для осіб, що не мають фізичної кріпості, Православна Церква зробила економію (поблажливість), встановивши можливість скорочення євхаристійного посту при причасті ввечері до шести повних годин, тобто після опівдня утримання від їжі та пиття.
Канонічне право наказує утримуватися в період підготовки до Святого Причастя упродовж доби від подружнього спілкування ( 5 і 13 правила святого Тимофія Олександрійського).
У період говіння той, хто готується до Святого Причастя, здійснює випробування своєї совісті, що передбачає щире каяття в гріхах і відкриття своєї совісті перед священиком у таїнстві Покаяння. Сповідь перед причастям є невід'ємною та надзвичайно важливою частиною говіння, оскільки не тільки очищає душу для прийняття Христа, але і свідчить про відсутність канонічних перешкод до участі в Святій Євхаристії. В окремих випадках, з благословення духівника, миряни, які мають намір приступити до Святого Причастя кілька разів упродовж одного тижня – в першу чергу на Страстній і Світлій седмиці – можуть бути, як виняток, звільнені від сповіді перед кожним причастям.
Не допускаються до Святого Причастя ті, які перебувають у стані озлобленості, гніву, при наявності тяжких несповіданих гріхів або непрощенних образ. Ті, які насмілюються приступати до Святих Дарів у такому потьмареному стані душі, самі наражають себе на осуд Божий, за словом святого апостола Павла: «Бо хто їсть і п'є недостойно, той їсть і п'є на осудження собі, не думаючи про Тіло Господнє» (1 Кор. 11: 29).
Канони також забороняють причащатися в стані жіночої нечистоти (2-ге правило святого Діонісія Олександрійського, 7-ме правило святого Тимофія Олександрійського, 19-те та 44-те правила Лаодикійського Собору, 69-те правило Пято-Шостого (Трульського) Вселенського Собору).
Гостро стоїть питання щодо Святого Причастя до тих, що живуть сімейним життям, але перебувають поза церковним шлюбом. Православна Церква, наполягаючи на необхідності церковного шлюбу, все ж не позбавляє причастя Святих Таїн подружжя, яке перебуває у шлюбному союзі, який укладено з прийняттям на себе всіх законних прав і обов'язків і визнається як юридично повноцінний шлюб, але за якихось причин не освячений святим таїнством Шлюбу. Такий шлюб Церква визнає законним, але не благословенним. Ця міра церковної ікономії, що спирається на слова святого апостола Павла, що «…невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, а невіруюча жінка освячується віруючим чоловіком. Інакше діти ваші були б нечистими, а тепер святі» (1 Кор. 7: 14). «Якщо невірній жінці вгодно спільно жити з чоловіком вірним, чи навпаки, чоловікові невірному з жінкою вірною, то нехай не розлучаються» (72 правило Трульського Собору). Тут мається на увазі полегшення можливості участі в церковному житті для тих православних християн, які вступили в шлюб до початку своєї свідомої участі у Святих Таїнствах Церкви. На відміну від блудного співжиття, що є канонічною перешкодою до Причастя, такий союз в очах Церкви є законним шлюбом (за винятком тих випадків, коли законодавчо допустимі «шлюби», наприклад, союз між близькими родичами або одностатеве співжиття, які юридично визнані в деяких країнах, – з точки зору Православної Церкви неприпустимі в принципі і є не тільки аморальними, але огидними в очах Божих). Однак обов’язок православних пастирів – нагадувати віруючим про необхідність не тільки укладення юридично дійсного шлюбу, але і церковного, через який дарується Богом особлива благодать для повноцінного сімейного життя.
Підготовка дітей до Святого Причастя має свої особливості. Тривалість і зміст підготовки визначаються батьками в консультації з духівником і повинні враховувати вік, стан здоров'я та ступінь уцерковленості дитини. Перша сповідь перед причастям, згідно з 18-им правилом святого Тимофія Олександрійського, здійснюється після досягнення віку десятьох років, але в традиції Української Православної Церкви перша сповідь відбувається, як правило, у віці семи років. Треба визнати, що для дітей до трьох років євхаристійний піст не є обов'язковим. У Православній Церкві існує також практика причастя немовлят, але тільки Святою Кров’ю. За традицією, з трирічного віку дітей в православних сім'ях починають привчати до стриманості від їжі і пиття перед причастям Святих Таїн. До семирічного віку дитина має твердо звикнути причащатися натщесерце, з цього ж часу треба вчити дитину дотримувати перед причастям посильний одноденний піст і прочитувати молитвослів'я з Послідування до Святого Причастя.
Таїнство Святої Євхаристії – головне таїнство Церкви у справі нашого спасіння. Про це свідчить Сам Спаситель Господь наш Ісус Христос: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п'є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6: 53 – 54). Тому регулярне та достойне причастя Святих Таїн необхідне віруючій людині для спасіння.
Щодо того, з якою частотою треба причащатися віруючому, можливі різні підходи при дотриманні наведеного вище правила святителя Іоана Золотоустого причащатися завжди «з чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям». Про це ж свідчать і святі отці останніх століть. За словами святителя Феофана Затворника, «міра (норма) причащатися на місяць один раз або два рази – найблагочестивіша», хоча «нічого не можна сказати несхвального» і про частіше причастя (лист 5). В цьому питанні кожен віруючий може керуватися такими словами цього святого: «Святих Таїн причащайтесь частіше, якщо духовний отець дозволить, тільки намагайтеся завжди приступати і з належним приготуванням і більше - зі страхом і трепетом, щоб, звикнувши, не стати приступати байдуже» (лист 4). Ця порада святителя повинна слугувати правилом для всіх віруючих християн, щоб споживати Божественні Дари достойно і спасительно для життя вічного.
Література:
1. Святитель Василій Великий. Творіння. – Т.1, кн.2. – К., 2010.
2. Святитель Іоан Золотоустий. Творіння. – Т.8, кн.1. – К., 2010.
3. Святитель Феофан Затворник. Письма. Т.9, – М., 2011.
4. Книга правил. – К., 2008.
5. Служебник. – К., 2000.
6. Типикон. – М., 1906.
Протоієрей Петро Зинич,
професор КПБА

Немає коментарів:

Дописати коментар