БІБЛІЯ.

Коли ми беремо в руки книгу, то насамперед дивимося на обкладинку - цікавимося назвою і авторством. Візьмемо товстий том Синодного видання. Що бачимо? "Біблія. Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту". Тут кожне слово потребує пояснення, окрім, звичайно ж, "Книги". А ось імені автора ні на обкладинці, ні на титульному листі не знайдемо. Хоча всі чули, що Біблія - це слово Боже, отже, Бог - її Автор. Але як це розуміти?

Перегортаємо сторінку, вивчаємо зміст. Знаходимо багато чого цікавого: Книга Іова, Премудрість Соломона, Євангеліє від Марка... Відразу розуміємо, що Біблія - це збірник книг, написаних різними авторами. Грецьке слово "Біблія" якраз і означає - "книги". Найчастіше імена їх авторів нам відомі, іноді - наприклад, у разі Книги Іова, Макавейських книг, Книг Царств - ми не знаємо, хто саме створив ці тексти.

При цьому ми, християни, переконані, що це не просто звичайна людська література, написана виключно завдяки знанням, розуму і таланту тієї або іншої людини. Всі книги Святого Письма - богонатхненні. Через ці книги з нами говорить Сам Бог. Але звідси не витікає, що люди-автори біблійних книг - царі, пастухи, воєначальники, філософи, рибаки, лікарі - були всього лише роботами, що механічно писали під диктовку Бога. У цьому сенсі Біблія відрізняється від священних книг всіх інших релігій. Узяти хоч би Коран. Для мусульман це буквальне слово аллаха, яке було продиктовано Мухаммаду, що не вмів читати і писати. Як точно відмітив один мусульманський богослов: "У християн Бог став Людиною, у нас Він став Книгою".

Бог, поза сумнівом, впливав на авторів біблійних книг, але вони писали, не відчуваючи себе всього лише олівцем в Божій руці. Вони використовували свої знання, досвід, спиралися на існуючі книжкові традиції, застосовували звороти, близькі і зрозумілі тим, кому призначалися їх писання. Їх з повним правом можна називати авторами. Більш того, в кожній книзі є особливості авторського стилю. Але у всіх у них був один і той же Співавтор - Бог.

Тут же виникає питання: а чи збереглася ця "божественна складова" при численних перекладах біблійних книг? Зрозуміло, що сучасний текст - не зовсім те ж саме, що було в сувої, написаному дві-три тисячі років назад. Тут у християн відповідь однозначна: так, збереглася.

Богонатхненність полягає не тільки в тому, що стародавні автори Біблії пережили особливі духовні стани, безпосередню дію Божу. Оскільки християни вірять, що Церква керується Духом Святим, то переклади Біблії різними мовами, які прийняла Церква, теж вважаються богонатхненними, при всіх філологічних відмінностях перекладів Біблії від грецького тексту - ми можемо бути впевнені: це як і раніше слово Боже. Нарешті, і це, напевно, найголовніше, Бог впливав і завжди діє на тих людей, хто читав і читає Святе Письмо.

Крім того, в традиційних стародавніх культурах зміст переписуваного тексту зберігався нітрохи не гірше, ніж в сучасній культурі з її ксероксами і сканерами. І хоча над переписуванням текстів трудилися багато людей в різних місцях і в рукописи могли закрастися філологічні помилки, але веровчительний зміст текстів не мінявся. Спеціально ж змінювати слово Боже або вставляти в нього щось від себе нікому, окрім єретиків, і в голову не могло прийти. Якщо ж випадкові філологічні помилки спотворювали віровчительний зміст якихось біблейських рукописів, такі тексти відразу відкидалися Церквою.

Часто кажуть, що в Біблії багато суперечностей. Це окрема тема. Для нас зараз важливе інше. Ці так звані суперечності доводять, що сучасний текст Святого Письма не був спотворений. Якби у переписувачів була можливість вносити якісь принципові правки або зміни - насамперед вони згладили б саме ці суперечності.

Хто такий педагог?

Біблія не виникла відразу. Книги, що увійшли до її складу, писалися впродовж півтори тисячі років, і саме створення цих книг відбувалося невипадково. Воно було нерозривно пов'язане з історією єврейського народу - а вірніше сказати, з історією стосунків вибраного народу зі своїм Богом. Біблія складається з двох частин.

Велика (і за об'ємом, і за тривалістю формування) частина Біблії називається Старим Заповітом. Менша - це Новий Заповіт.

Зазвичай люди, вперше охочі прочитати Біблію, відкривають її з першої сторінки, з Книги Буття - першої книги Старого Заповіту. Дуже небагато продовжують читання далі декількох сторінок. Причин цьому багато, але не в останню чергу впливає те, що сучасній людині незрозуміло, навіщо це написано. Ну гаразд, перші розділи Книги Буття, де мовиться про створення світу і людини, про рай, про гріхопадіння...

Але все подальше... До чого воно? Детальні оповідання про історію виникнення і життя єврейського народу, довгі перерахування, пророцтва... Тому, хто "не в темі", зрозуміти це важко.

З християнської точки зору, зрозуміти сенс Старого Заповіту можна тільки в світлі Заповіту Нового. Обидві частини Біблії говорять про одну Особу - Ііуса Христа.

Проте на сторінках Старого Заповіту ви не знайдете прямих згадок про Іісуса.

Старий Заповіт написаний як про роц тво про Новий Заповіт, і сенс багатьох старозавітних подій розкри ває ться тільки в нім. Тому починати читання Біблії краще з Нового Заповіту, з Евангелій. Після цього набагато зрозумі лішими стануть і старозавітні книги. І це - не від нехтування Старим Заповітом, адже без нього, у свою чергу, неможливо зрозуміти зміст Нового Заповіту. Такий ось парадокс, здається...

Зміст Старого Заповіту найкраще визначив апостол Павло, назвавши його "дітоводителем до Христа" (Гал. 3:24). Античний педагог (а саме так звучить грецькою слово "дітоводитель") грав зовсім іншу роль, ніж сьогодні. Він нічому не вчив, а водив дитину в школу і дивився, щоб вона не бешкетувала. У Старому Заповіті є багато етичних заповідей, але спастися, навіть виконуючи їх точно, не можна. Для спасіння потрібний Христос, про пришестя Якого мовиться в Новому Заповіті. Призначення Старого Заповіту з його заповідями - привести людину до того стану, в якому вона здатна прийняти і повірити в Христа. Самі по собі старозавітні заповіді здаються сучасній людині очевидними: не можна красти, вбивати, бажати дружини ближнього свого і так далі. Але уявіть собі етичний стан, в якому знаходилося людство, якщо Сам Бог через Одкровення вимушений заповідати те, що сьогодні здається само собою зрозумілим!

Християнство говорить, що гріх не просто відокремлює людину від Бога. Це ще і смертельна хвороба. Наприклад, якщо людина хвора на СНІД, вона може приймати препарати, які підтримуватимуть життя, але зцілити вони не можуть. Саме таку дію мають на хвору гріхом людину старозавітні заповіді. Тільки Христос приходить і дає людині ліки, які зціляють її.

Хто був "редактором"?

Навіть люди, малознайомі зі Святим Письмом, могли чути, що Біблія - церковна книга. Іноді це викликає обурення: "Чому то Церква намагається приватизовувати Біблію, яка є загальнокультурною цінність?" Але обурюйтесь - не обурюйтесь, а це дійсно так. Біблія виникла не в світських салонах. Будь-який священний текст - це породження якоїсь релігійної традиції. Біблія вторинна по відношенню до Церкви. Її породила саме Церква. У митрополита Сурозького Антонія є дуже вірна думка, що кожна християнська община має бути здатною написати Біблію, тому що Біблія - це опис живого досвіду бого­спілкування, який доступний будь-якій християнській общині. На Літургії, причащаючись Тіла і Крові Христа, ми пережи ваємо те, що переживали апостоли на Таємній Вечері. Якщо припустити, що не стане Біблії, християнство все одно існуватиме - тому що Біблія сама породжена Церквою - спочатку старозавітною, а потім і новозавітною.

Тому не варто обурюватися, коли Церква називає Біблію своєю власністю і говорить, що правильне її розуміння поза Церквою неможливе.

Звичайно, Святе Письмо можна читати як літературну або історичну пам'ятку. Але це буде те ж, що розглядати скрипку Страдіварі в музеї.

Вона красива, старовинна, але як музейний експонат скрипка не виконує своєї функції, не служить тому, ради чого її створював майстер. До речі, намагатися сприймати Біблію тільки як культурну пам'ятку почали по історичних мірках порівняно недавно - в XVIII-XIX століттях.

Але Церква не тільки створила і зберігала Біблію. Вона ще і сформувала те, що в науці називається "Біблійним  каноном" - тобто з безлічі різних текстів, що виникали в християнському середовищі, зуміла відібрати ті, які дійсно богонатхненні .Це відбулося в IV столітті, на церковних Соборах. Згідно з церковним вченням, на Соборах проявляє Свою волю Бог. Не тільки на підставі свого досвіду, знань або тим більше якихось пристрастей вирішували християнські єпископи, які тексти визнати священними, а які ні. У момент ухвалення рішення на них впливав Дух Святий. Звичайно, для невіруючої людини це - не аргумент. Але знати, що біблейський канон міг виникнути тільки в контексті життя Церкви, потрібно хоч би із загальнокультурних міркувань.

А що ж відкинуті тексти? Їх загальна назва - апокрифи. Далеко не всі з них відкинуті за які-небудь спотворення самої суті християнства. Є і цілком благочестиві і навіть авторитетні тексти. Просто ці писання - людські. Всього лише людські. Інші ж апокрифи церковна свідомість відхилила через те, що вони малюють такий образ Христа, який не має нічого спільного з християнською вірою. Наприклад, Христос, що жорстоко і дріб'язково мстить своїм кривдникам. Христос, що здійснює фантастичні чудеса не з милосердя і любові, а просто ефекту ради...

Звичайно, Церква не могла прийняти цього. Крім того і історичний, і філологічний аналіз апокрифів показує, що в більшості своїй вони створені вже після I століття на основі раніше написаних канонічних текстів.

* * *

На Біблію можна дивитися по-різному: як на міфологію або стародавню пам'ятку літератури, як на збірку мудрості чи історію розвитку моралі, моральності і загальнолюдських цінностей. Але парадокс Біблії в тому, що погляд на неї, відношення до неї не визначається ні літературними, ні історичними достоїнствами цієї Книги, ні рівнем освіти, ні навіть тим, яким ступенем моральності володіє її читач. Ставлення до Біблії - це ставлення до Того, про Кого вона свідчить - до Іісуса Христа. Християни вірять, що Він - Бог, що став людиною заради спасіння людей від гріха. І Він не писав ніяких книг. Він прийшов до людей Сам. Був час, коли християнство існувало і без Біблії, але без Христа воно не могло і не може існувати.

Мета життя в Церкві - єднання не з Біблією, а з Христом. І якщо ми це розуміємо, то Біблія може стати для нас справжнім дітоводителем до Нього.