четвер, 28 лютого 2013 р.

Таємні молитви Євхаристії.

Більшість прихожан ніколи не чули прекрасних і піднесених молитов, які промовляє священик в найважливіший момент Літургії.
До людей, які стоять в храмі, доносяться лише возгласи, закінчення молитов, що читаються у вівтарі беззвучно або тихим голосом.
А як було в давнину? Коли і чому виникла нинішня практика?

Про хрещення князя Володимира та про історичні обставини того часу .

Крім свідчень руських письменників про хрещення Київської Русі, є прямі й непрямі свідчення арабських, грецьких, вірменських та інших письменників. Звертаючись до візантійських джерел, що висвітлюють події кінця Х століття ми бачимо, що візантійські автори обходять стороною або мало говорять про важливу для нас подію – Хрещення Київської Русі. Жоден із візантійських авторів (або сучасників Хрещення Русі, або тих, які жили дещо пізніше, в XI столітті) не згадує про цю подію, а замовчує. Деякі дослідники гадають, що в цьому мовчанні позначилося прагнення греків приховати ряд неприємних для їхнього національного самолюбства моментів, пов’язаних із Хрещенням Русі [10, с. 419].
Інші вважають його причиною втрату багатьох творів візантійських істориків, сучасників цієї події [9, с. 67 – 68]. Порівняно недавно було висловлено ще одну точку зору на це питання. Згідно з нею, греки в якості офіційного могли мати на увазі хрещення росів, звершене ще в 860 році, за київських князів Аскольда та Діра

понеділок, 18 лютого 2013 р.

Скорботи : промисл Божий чи покарання?

«У світі матимете скорботу, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16: 33).

Упродовж свого житейського шляху людина зустрічає як радості й веселощі, так же біди й страждання. Але за негаразди люди часто нарікають на Бога, мовляв, навіщо Він їм таке посилає. Розібратися у значимості людських скорбот допомагають і Священне Писання і святі отці. Саме спосіб їхнього життя розкриває суть страждань і дає зрозуміти, як до цього ставитися. Що ж таке скорбота? У широкому розумінні скорбота – це душевно-тілесні страждання, які переживаються людиною або з любові до людей, або внаслідок гріховних пристрастей і зла, що існує в світі, ненависті, хвороб і смерті.

вівторок, 5 лютого 2013 р.

Християнська любов.

Ми так звикли до словосполучення «християнська любов», ми стільки разів чули проповіді про любов і заклики до неї, що нам важко буває пробитися до вічної новизни цих слів. Але на новизну цю вказує Сам Христос: Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! (Ін. 13, 34).

Але ж про любов, про цінність і висоту любові світ знав і до Христа, і хіба не в Старому Завіті знаходимо ми ті дві заповіді — про любов до Бога і любов до ближнього, про які Христос сказав, що в них весь закон і пророки? І в чому ж тоді новизна цієї заповіді, новизна до того ж не лише в момент промовляння цих слів Спасителем, але й для всіх часів, усіх людей, новизна, яка ніколи не перестане бути новизною?

Щоб відповісти на це запитання, достатньо згадати одну з основних ознак християнської любові, як вона вказана в Євангелії: «Любіть ворогів ваших». Слова ці містять у собі не що інше, як нечувану вимогу любові саме до тих, кого ми не любимо. І тому вони не перестають вражати, лякати і, головне, судити нас, поки ми ще не остаточно оглухли до Євангелія.

понеділок, 4 лютого 2013 р.

Шанування образів.

З найдавніших часів існування Християнської Церкви ікони є неодмінним атрибутом і своєрідним вираженням духовного життя віруючого, його прагнення наочним чином виразити невидимий, але реальний зв’язок з духовним світом.
Слово «ікона» походить із грецької мови і в перекладі українською означає «зображення, образ». Тому в нашій мові терміни «ікона» й «образ» щодо священних зображень використовуються як синоніми.
Друга Заповідь забороняє робити і вшановувати ідолів та їх зображення, тобто неправдивих богів, і зовсім не торкається істинних священних зображень. Слова другої Заповіді «ніякого зображення», безсумнівно передбачають слово – «ідола», кумира; саме так і пояснює ці слова сам Мойсей, коли в іншому місці висловлюється – «зображень якого-небудь кумира» (Второзаконня, 4:16). Крім того, слова «ніякого зображення» не виключають можливості істинних релігійних зображень так само, як і словами четвертої Заповіді – «ніякої справи» не робити сьомого дня тижня (Вихід, 20:10; Второзаконня 5:14) не виключається можливість законного звершення тоді добрих і невідкладних справ (Євангеліє від Матфея, 12:5, 10–12).