Святитель Іоан Златоустий, архієпископ Константинопольський .

Святитель Іван Златоуст, архієпископ Константинопольський - один з трьох Вселенських святителів, разом зі святителями Василієм Великим і Григорієм Богословом. Народився в Антіохії близько 347 року, в сім'ї військовоначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина, мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Івана. Юнак навчався у кращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Священного Писання і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам'ять 12 лютого), полюбив Івана як сина, наставив його у вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святий Іван був поставлений на читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом, в 372 році, святий Іван спільно з Феодором (згодом - єпископом Мопсуєстським) вчився у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійського. Коли померла мати святого Івана, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Незабаром святого Івана визнали гідним кандидатом для посідання єпископської кафедри. Однак він зі смиренності ухилився від архієрейського сану

Вчення свт. Григорія Богослова про Святу Трійцю.

Часто людина замислившись на одну мить про Буття Бога в Трьох особах, говорить собі в думках, що це неможливо. Звичайно, як каплі води не осягнути всіх вод океану, так і нашому грішному розуму важко осягнути Буття Бога. Буття Бога для більш кращого уявлення можна порівняти з сонцем, як таким і сонце яке ще й до того дає світло і тепло. Православне вчення про святу Тройцю найдосконаліше виклав святий Григорій Назіанзен.  Церковна пам’ять присвоїла св. Григорію ім’я «троїчного богослова». І це характерне для нього не тільки тому, що все життя він богословствував про Святу Тройцю в боротьбі з псевдовченнями і псевдоучителями, але ще й тому, що для нього споглядання Пресвятої Тройці було межею і осереддям всього духовного життя. Вся молитовна лірика св. Григорія є лірика Троїчна. «Бог мій, - вигукує він, - Бог Троїчна Одиниця. Моя Тройця», «О проповідувана мною Тройця!». І опис свого життя Святитель закінчує молитвою про те, щоб прийти в «непохитну обитель», туди, «де моя Тройця і ЇЇ поєднане сяйво, Тройця, Якої і неясні тіні приводять мене в захоплення».

Вітання Патріарха Філарета з нагоди 50-річчя архієрейської хіротонії та 45-річчя служіння на Київській кафедрі

Ваша Святосте! Милостивий наш архіпастирю й отче!

Псалмоспівець Давид у своїх молитовних зітханнях взивав: «Одного прошу я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі дні життя мого, дивитися на красу Господню, щоранку молитися у храмі Його» (Пс. 26: 4). Ми впевнені, що ці слова, Ваша Святосте, Ви промовляли змалку й тоді, коли Господь Вас кликав до Свого винограднику. З особливим трепетом Ви промовляли їх тоді, коли півстоліття тому, у непростий час, викликались на висоту єпископського служіння, а ще більше Вашого покірного серця торкались ці слова, коли 45 років тому Ви поставлялись на свічнику Київської митрополії.
Уважно вдивляючись у святі образи цілої плеяди Київських митрополитів, ми все більше переконуємось, що серед їхніх постатей Ви займаєте найочільніше і найшановніше місце хоча б тому, що Ви за терміном свого служіння найдовше, майже півстоліття, керуєте ввіреною Вам паствою. Такого випадку тисячолітня історія Української Православної Церкви не знала.

Сотворимо Бога по образу нашому .

“Ми дуримо самі себе й інших, дурять нас, і той обман, який оточує наше життя, – чи не найбільша проблема сучасності. Але найстрашніше те, що все це нас повністю влаштовує.”

Ми часто дивуємося, читаючи Євангеліє, чому ж народ ізраїльський виявився настільки сліпим, чому він, свідок Христа, відмовився розуміти ту істину, яку приймаємо ми, для котрих слово про Христа – віра сердечна, але не реальність слуху, погляду та дотику.

Чому і в яких випадках Церква дозволяє розлучення ?

Напевно, багато наречених не замислюються над виключною важливістю того, що присягають перед Богом. Уважають, що повінчалися, розписалися (зазвичай віддавши данину моді) – і все, більше нічого не потрібно, все прийде само собою. І приходить, – лише не те, про що мріяли. А насправді шлюб потрібно щоденно будувати у любові, бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» – навчає апостол Павло в Посланні до галатів. Що ми сіяли вчора – жнемо сьогодні, що сіємо сьогодні – пожнемо завтра. Якщо сіємо вірність, турботу, покору, любов, то те й пожнемо. Якщо ж сіємо докори, причіпки, невірність, агресію, те, відповідно, й пожнемо...

Преподобний Макарій Великий, Єгипетський.

1 лютого - пам'ять святого преподобного Макарія Великого, Єгипетського (390-391). 

Преподобний Макарій Великий народився в Єгипті близько 301 року. З любов'ю і старанністю доглядав він своїх батьків в старості, виконуючи заповідь про шанування батьків, і після їх смерті став абсолютно вільним від життєвих турбот. Під керівництвом досвідченого старця-монаха преподобний Макарій почав проходити безмовне чернече життя. Спочатку він поселився в пустинному місці недалеко від поселення, де жив, потім преподобний переселився на Нітрійську гору у Фаранській пустелі.
Проживши три роки в пустелі, він пішов до преподобного Антонія Великого (+ 356 р.), батька єгипетського чернецтва, про якого чув, ще живучи в миру, і горів бажанням його бачити. Преподобний Антоній з любов'ю прийняв блаженного Макарія, який став його відданим учнем і послідовником. З ним преподобний Макарій подвизався довгий час, а потім, за порадою святого, віддалився в Скитську пустелю (у північно-західній частині Єгипту) і там так прославився своїми подвигами, що його стали називати «юнаком-старцем», оскільки, ледве досягнувши тридцятилітнього віку, він проявив себе досвідченим ченцем. Тут преподобному Макарію доводилося боротися з бісами день і ніч, і вони волали, що не можуть перемогти його, тому що він має велику зброю – смирення.

Святий Антоній Великий.

Життя святого Антонія Великого - зачинателя пустинного подвижництва - це ідеал боговгодниц­тва і водночас дорога, що нею кожна душа, коли захоче, може йти до повної досконалости.

Божа печать проявилась на Антонієві ще в ди­тинстві. Тиха, щиросердечна вдача, схильність до усамітнення відводили його від дитячих забав та пустощів і тримали вдома, на очах батьків, що бе­регли свого сина, як зіницю ока. Так і виріс він у віддаленні від людей, виходячи з дому лише до церкви. За такого життя благодать Божа, одержа­на під час Хрищення, без перешкод формувала йо­го дух. Тому природно, що він дуже швидко відчув насолоду життя в Бозі й загорівся, як каже святий Атанасій, божественним бажанням.

Та незабаром Антонієві батьки відійшли до Бо­га, тож він був змушений узяти на себе турботи, пов'язані з маєтком і вихованням сестри. Це відра­зу дало йому відчути велику різницю між життям у Бозі та життям у земних клопотах. Тому, почувши в церкві слова Господні: Якщо хочеш бути доскона­лим, піди продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі (Мт. 19:21) і: Не журіться завтрашнім днем (Мт. 6:34), Антоній за сердечним покликом вирішив покинути мирське життя і, роздавши все майно бідним, почав жити єдино для Бога.

ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ.

Мій Боже милий, як-то мало
Святих людей на світі стало.
Один на другого кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть,
Чи швидко брата в домовині
З гостей на цвинтар понесуть?
А ти, о Господи єдиний,
Скуєш лукавії уста,
Язик отой велеречивий
Мовлявший: — Ми не суєта!
І возвеличимо на диво

Преподобний ФЕОДОСІЙ, ігумен Києво-Печерського монастиря.

Після преподобного Антонія Печерського великим світильником православної віри і доблесним подвижником Києво-Печерської лаври був преподобний Феодосій, прославлений від Бога численними подвигами й чудесами. Народився він близько тридцятих років ХI століття у Василеві (нині місто Васильків), неподалік від Києва, у родині княжого службовця. Ще з малолітства дивував він оточення розумом та не відповідною своєму вікові мудрістю. Виховувався Феодосій у благочесті, рано й швидко почав осягати Божественне Письмо. Відзначався при тому особливою ревністю в молитві, з радістю відвідував храм, уважно й з любов’ю вистоював служби, осягаючи глибини літургії.

25 січня-день памяті святої мучениці Тетяни.

12/25 січня Церква святкує пам'ять св. мучениці Татіани, яка постраждала під час гонінь в III столітті. Народилася св. Тетяна в Римі близько 200-го року по Р.Х. Батьки її були багаті і знатні громадяни (батько був консулом) і таємні християни. Християни, як відомо, в перші століття жили в Римі в умовах частих гонінь по наклепам іудеїв.

У той час всі жителі імперії по багатьом офіційним приводів повинні були приносити жертви офіційним язичницьким богам. Здавалося б, чи велика важливість кинути щіпку фіміаму на жертовник або заприсягтися генієм імператора, - але християни і це вважали зрадою Христа, актом зречення від Нього і тому намагалися ухилитися від участі в загальнонародних святах, а їм доводилося приховувати свою віру в істинного Бога.