ВСТАВАЙ ТАРАСЕ.

Вставай, Тарасе, з домовини,
Могилу темну розвали,
Спасати долю України
Готові всі твої орли!
Вся Україна під панами
Конала в рабському ярмі,
Та ти явився поміж нами
Пророком Правди у пітьмі!
І ти розбив ярмо неволі,
І впала панщина й кати,
І всі лани широкополі
Віддать народу мріяв ти!..

Та знов нагнався ворог лютий
І землю з наших рук забрав,
І знову весь народ закутий,
Й смертельно давить знов удав...

Тарас Шевченко і Українське Православя.

Деякі риси національного характеру, наприклад, вільнолюбність і нежорстке, толерантне ставлення до інославних віровизнань та релігій, – зумовили часті нарікання на українців з боку частини ортодоксальних християн Сходу. Багато писав про невдоволеність нами греків та інших східняків наш письменник-мандрівник Василь Григорович-Барський у своїй фундаментальній подорожній книзі “Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік”1. Як він не намагався представити українців, як побожних і вірних православно-візантійській традиції християн, йому скрізь говорили, що українці надто добрі до католиків, не поборюють ісламу, кохаються в освіті, малюють ікони на західний взірець. Подібне чували і чуємо від самої Київської Руси і аж до нашого часу. Може, цікавий виняток зробив усередині ХVII століття сирійський архідиякон Павло з міста Алепо, який у своїх подорожніх нотатках з подорожі Україною не знаходив слів для похвали українців за їхню побожність, красу їхніх храмів та ікон2.

Таїнство Євхаристії --- причастя любові.

Як пояснити парафіянам, що таке Таїнство Таїнств — свята Євхаристія? Мабуть, на це запитання найважче дати вичерпну відповідь. Це ж Таїнство, і не все в ньому можна пояснити за допомогою людської логіки, для його сприйняття насамперед потрібна віра. З іншого боку, частина віруючих розуміє це Таїнство поверхово, звертаючи увагу лише на те: як часто потрібно причащатися і якою повинна бути підготовка до Причастя?

Через причастя Тіла та Крові Христа Бога, Який по суті Своїй “є любов” (1 Ін. 4: 8), християни повинні спов­нитися любов’ю до Бога й до свого ближнього — такий моральний зміст Таїнства Таїнств. Чи може це статися суто автоматично: вичитав певне правило, причастився й відразу запалав полум’яною любов’ю до ближнього? Ми знаємо людей, які часто відвідують храм, сповідаються і причащаються, але при цьому їхні серця не звільняються від ворожнечі, злостивості й байдужості.

Покаяння та сповідь в практиці Православної Церкви.

Покаяння – це процес, який триває протягом всього життя людини. Немає моменту і хвилини в житті людини, коли б вона не мала потреби в покаянні. Як говорить Симеон Новий Богослов, що людина має необхідність в покаянні до того часу, поки побачить Царство Боже.
Коли ми каємось, то потрібно розуміти в чому ми каємось. А каємось ми в гріхах. І для того, щоб розуміти Таїнство Покаяння, в першу чергу ми маємо розуміти правильно, з православної точки зору що таке гріх. Щоб знати в чому каятись, потрібно знати предмет покаяння.

ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВЯ

 У неділю першої седмиці Великого посту по завершенні Божественної літургії у церквах звершується особливий чин – чин Торжества Православ’я. Мовою оригіналу свято має назву «Κυριάκε τής Ορθοδοξιας», що у дослівному перекладі означає «владування правомислія».

На рівні з питаннями правильного шанування та розуміння Пресвятої Тройці (Її нероздільності, але разом з тим незлитності Особ), Ісуса Христа (як втіленого Бога Слова), Пресвятої Богородиці (як Діви, що безмужно зачала і тілом породила Бога неописанного), що викликали різноманітні суперечки і породжували численні єресі, особливо у перші віки  християнства, збурило свого часу Церкву Христову і питання доцільності писання святих ікон та поклоніння їм.

Роздуми митрополита Антонія про покаяння

Коли ми чинимо погано, коли говоримо щось неналежне, коли в нас в голові рояться темні думки або приходить на серце якесь затьмарення, ми, якщо хоч трошки просвітимося, починаємо відчувати докори совісті. Але докори совісті це ще не покаяння; можна ціле життя докоряти собі через погані вчинки та злі слова, темні почуття та думки – і не виправитися.

Покаяння – це той поворот життя, перелом думок, зміна серця, які нас звертають обличчям до Бога в радісній та трепетній надії, в упевненості, що хоч ми й не заслуговуємо милості Божої, але Господь прийшов на землю не судити, а спасти, прийшов на землю не до праведних, а до грішних.

Неділя прощення.

Прощення… який глибокий зміст ми вкладаємо у це слово! Ця чеснота тісно пов’язана з любов’ю, вона є проявом любові. Прощення – величезний акт духовного єднання та примирення. Хто любить – той і прощає.
Саме тому Свята Православна Церква постановила святкувати перед Великим постом Прощену неділю. У цей день, за добрим християнським звичаєм, належить просити один в одного прощення. У цьому закладена висока мета. Адже завтра розпочинається Великий піст – час очищення, час освячення і примирення з Богом, Сповідь і Святе Причастя, через яке людина поєднується з Богом і відновлює в собі затьмарені через гріх образ і подобу Божу.

Що важливіше-ходити до Церкви чи бути гарною людиною?

Сьогодні багато людей хоч і не заперечують віру, хоча і визнають Бога, але з церковним життям не мають нічого спільного, вважаючи, що Бог у них в душі, і шукати Його потрібно саме там, а не в побудованому людськими руками храмі.

Тому подумайте над цим, віра – це те, що повинно проявлятися практично, віра не може бути теоретичною, вона повинна бути живою, підтвердженою життям, безпосередньо нашими вчинками. Але чому не можна виявляти віру практично, просто живучи по совісті, намагаючись виконувати заповіді, роблячи добрі справи? Багато хто з нас вважає, що набагато важливіше бути гарною людиною, ніж регулярно ходити до церкви.

Неділя про страшний суд.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Свята Церква присвячує сьогоднішній день спогадові прийдешнього для всіх нас Страшного Суду Божого. Євангельське читання, яке ви чули, описує нам його грізну картину устами Самого Судді – Господа нашого Ісуса Христа. Так, браття і сестри, страшне, приголомшливе і разом з тим величне видовище виникне колись при кінці світу. Це буде остаточне торжество добра і правди! Ми найчастіше під­креслюємо невідворотність покарання за гріхи. Так, нерозкаяні грішники матимуть заслу­жену відплату. Але для людського роду це радісний день – день перемоги добра над злом, правди – над неправдою.
Все людство і всі ми будемо неминуче присутні там, – і не простими, сторонніми спостерігачами, а неодмінними його учасниками. Кожен з нас постане там як підсудний – підсудний, але не обов’язково засуджений. Це буде Божий Суд, а це означає – спра­ведливий суд, суд безсторонній. Кожен від своїх справ або уславиться, або посоромиться.

Чому потрібно молитися за померлих.

Загробний світ із нашим майбутнім є для нас, на цім світі сущим, сферою суцільних таємниць. Богомудре око земної частини Церкви прозирає в цю сферу, яка «ніби у тьмяному дзеркалі» (1 Кор. 13:12). Ці таємниці повністю розкриваються і стануть для нас явними тільки в час Другого пришестя Христа. Адже це буде завершальною справою Його спасенного подвигу і визначенням остаточної долі кожної людини.
За християнським ученням, смерть як відплата за гріх необхідна для визволення людини від гріха. Отже, сама по собі вона – благо, якщо становить початок і шлях до зміни на краще. Для справжнього християнина смерть є навіть «придбанням», бо з’єднує його з Христом – Джерелом вічного життя.