Святий,який лікував УПА.

12 травня Свята Православна Церква вшановує пам’ять великого подвижника та святого ХХ століття – преподобного Амфілохія Почаївського.Цьогоріч Церква відзначає 10-ту річницю канонізації преподобного.

Повстанський лікар

У містечку Почаєві, неподалік від лаврського цвинтаря, у каплиці якого тривалий час жив Амфілохій і на якому був похований, мешкає Марія Антонюк. Ця сивочола жінка — колишня бандерівська зв’язкова, секретарка легендарного Енея, командувача штабу «УПА–Південь», багаторічний політв’язень. Пані Марія і нині є одним із моральних авторитетів Тернопілля. Кореспонденту ж «УМ» удалося записати її унікальні свідчення про те, що святий Амфілохій не тільки сповідував українську ідею, а й підтримував тих, хто за неї боровся.

Смерть — це придбання.

Яка прекрасна, а, деколи, яка обтяжлива ця мить. Ми живемо у вік технічного прогресу, у вік людської байдужості до свого внутрішнього життя. Всі дні проходять в метушні. Ми настільки занурюємося у цей вир суєтного життя, що, деколи, йдемо далеко від Бога.

«Людині властиво помилятися» — свідчить нам римський ритор Марк Аннея Сенека Старший. Дійсно, людина, вибираючи свої суєтні піклування, забуває Бога і тим самим  помиляється. І всякий відхід від Бога веде до погибелі. Так, саме так, людина духовно вмирає.

Таїнство Сповіді і Причастя.Сучасна практика.Проблеми і пропозиції.

Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам:

якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові,

то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров,

має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.

Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям.

Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому.

Як послав Мене Живий Отець, – і Я живу Отцем, – так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене.

Цей і є хліб, який зійшов з небес.

Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік

(Ін. 6, 53-58).

В дев’ятому правилі святих апостолів говориться: « всіх вірних, що до церкви входять та слухають Писання, але на молитві та святому Причасті не бувають, як таких, котрі призводять до церковних безчинств, належить відлучати від церковного спілкування»[2]. Це правило яскраво ілюструє устрій в общинах Древньої Церкви. Для християн того часу було немислимим будучи на богослужінні не причащатись. Така поведінка характеризувалась як відступлення від нормального церковного життя.

6 травня - день памяті великомученика Юрія- Переможця.

Зі Святого Передання Церкви нам відомо, що св. Юрій походив із країни Каппадокії, яка тоді існувала у Малій Азії. Його батьки були побожними християнами і виховали сина у дусі правдивої віри. Народився він у місті Бейрут (у стародавні часи воно звалося Білить), біля підніжжя Ліванських гір.

Коли він іще був юнаком, його батько загинув за Христову віру, і мати, яка походила з Палестини, залишила Каппадокію, щоб повернутися на свою батьківщину.

Св. Юрій ще замолоду обрав для себе фах військовика. Завдяки своїй порядності, зразковому виконанню службових обов’язків і гарній зовнішності він швидко дослужився до посади військового трибуна. Під його командуванням перебувала тисяча вояків. За те, що св. Юрій відзначався особистою хоробрістю, імператор Діоклетіян (284-305) призначив його комитом уже у віці двадцяти років. Молодий воєначальник твердо тримався Христової віри.

Діоклетиян був талановитим світським правителем, але фанатичним прихильником культу римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії поганство, яке відмирало, він увійшов в історію, як один із найжорстокіших гонителів Церкви. Перші 20 років свого правління Діоклетіян не переслідував християн, але за намовою свого зятя, кесаря Галерія, у 304 році видав едикт, згідно з яким всі християни були приречені на катування з метою примусити їх до відступництва від віри. Почалися найжахливіші гоніння, яких до тих пір ще не знала Церква. Нищилися храми, спалювались книжки. Саме цим пояснюється брак християнських рукописів аж до IV століття. Тисячі християн: чоловіків, жінок та дітей, було страчено.

Проблема євхаристичного відродження.

 Одним із негативних наслідків переважання в Українській Православній Церкві аскетичного типу благочестя є той факт, що регулярне прийняття Святого Причастя на сьогоднішній день притаманне лише священнослужителям. Віряни переважно утримуються від участі в Таїнстві Євхаристії, пояснюючи це повчаннями старців та монахів-аскетів. Звичайно, вони інколи все ж причащаються Тіла та Крові Господніх, але лише на великі свята і вважають це чимось другорядним в своєму духовному житті. І в цьому  полягає величезна проблема нашої Церкви.

Свята Євхаристія в жодному разі не є якимось додатком до богослужіння, молитви чи правил благочестя. Навпаки, вона є духовним центром християнського життя, його освячуючим ядром, спасенним чудом, джерелом радості й натхнення. Тільки регулярна участь в причасті Євхаристійній Жертві може обожити людину, зробити її вірним виконавцем Божої Волі, служителем Найвищої Істини.

Сучасний священик.

 Христос, посилаючи апостолів на проповідь Євангелія, повчав їх – у ставленні до людей «будьте мудрі, як змії» (Мф. 10:16). Апостол Павло пише до Тимофія, що визначений до ієрейського сану повинен бути «здатний навчати» (1 Тим. 3:2), тобто вправно вчити й наставляти інших. Своїм прикладом він дає зрозуміти, що пастир має для всіх стати всім, «щоб спасти хоч деяких» (1 Кор. 9:22). Звідси відкривається, що, приступаючи до Священства, необхідно володіти і багажем знань, який набувається освітою.

Безумовно, вище місце належить духовному вдосконаленню, однак цьому аж ніяк не заважає і не суперечить підготовка інтелектуальна. Сучасне життя наполегливо вимагає від пастирів усебічної освіченості й широкого кругозору, не меншого, а й більшого, ніж у мирян. Прекрасно висловлюється св. Григорій Богослов із цього приводу: «Потрібно спершу умудритись, потім умудряти, спочатку стати світлом, потім просвітлювати, наблизитись до Бога, потім приводити до Нього інших. Керівнику необхідні руки, радникові потрібний розум».

Сучасним християнам бракує рішучості.

 Кожна людина прагне – усвідомлено чи ні – до з’єднання з Богом, до отримання Його благодаті. Але який справжній шлях до цієї мети?

Відомо, що Бог дав людині все необхідне для підготовки до Царства Небесного, хоча багато хто не розуміє, не знає, що і як потрібно робити, щоб з’єднатися з Богом.

Потрібно пам’ятати, що з’єднання з Господом відбувається синергічно, через співпрацю людини і Бога, і це досягається саме християнським способом життя. Преподобний Серафим Саровський в одній зі своїх бесід дав визначення шляху православного життя. У цьому визначенні, тільки на перший погляд такому простому, коротко окреслене життя православного християнина: піст, молитва, бдіння і виконання інших християнських заповітів і правил. Але якими б благими вони не були, нашою метою не є лише їх механічне виконання.

Пасхальний Артос.

Артос (з грецької Áρτος — «квасний хліб») — особливий освячений хліб, спільний для усіх членів церкви, інакше — «просфора всеціла». Освячується артос особливою молитвою, окропленням святою водою й кадінням у перший день Святого Великодня на Літургії після заамвонної молитви. Після освячення артос кладуть на аналой, який  під час богослужінь стоїть біля іконостасу перед іконою Христа, в проміжках між службами аналой з артосом встановлюють у царських вратах. Згідно парафіяльній практиці під час щоденного хресного ходу артос обносять навколо храму і поміщають на колишнє місце.

Історичні докази Воскресіння.

Воскресіння Христа з мертвих на третій день у повній цілісності тіла й душі є фактом, який здається настільки ж безсумнівним, наскільки може бути безсумнівним факт, підтверджений історичним свідченням. Вся проповідь апостолів була зосереджена навколо Воскресіння Христового. Вороги Ісуса Христа – юдейські книжники і фарисеї – над усе боялися свідчення про Воскресіння Христове. Воскресіння Христа — це реальна історична подія у часі й просторі. Історик Вілбер Сміт з цього приводу зазначає: „Значення воскресіння — питання богословське, але факт воскресіння — питання історичне.

Великоднє послання архієпископа Тернопільського Іова.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

«Цей урочистий і святий день, єдин субот Цар і Господь, свято із свят і торжество із торжеств, в цей день благословімо Христа навіки»  (ірм.8п.к.)
«Торжество із торжеств» святкує Церква Христова в ці пасхальні дні. Вона закликає всіх нас, в цей святий і урочистий день, коли «все наповнилось світлом: небо і земля, і глибини підземні», благовістити тайну Христового Воскресіння.
Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа займає центральне місце  як у Святому Письмі, так і в житті Святої Церкви. На ньому побудована християнська віра, надія і зміст нашого життя.