Відомо, що Бог дав людині все необхідне для підготовки до Царства Небесного, хоча багато хто не розуміє, не знає, що і як потрібно робити, щоб з’єднатися з Богом.
Потрібно пам’ятати, що з’єднання з Господом відбувається синергічно, через співпрацю людини і Бога, і це досягається саме християнським способом життя. Преподобний Серафим Саровський в одній зі своїх бесід дав визначення шляху православного життя. У цьому визначенні, тільки на перший погляд такому простому, коротко окреслене життя православного християнина: піст, молитва, бдіння і виконання інших християнських заповітів і правил. Але якими б благими вони не були, нашою метою не є лише їх механічне виконання.
Дійсним сенсом християнського життя є стяжання Святого Духу Божого, тобто ми не тільки зобов’язані виконувати встановлені Церквою правила і слідувати її повчанню, але головною нашою метою має бути саме стяжання Святого Божого Духу. А піст, молитва, неспання, милосердя і творіння всякої доброї справи ім’ям Христа є лише засобом стяжання Святого Духу. При цьому потрібно пам’ятати, що саме добро і милість, творені ім’ям Христа і ради Христа, дають добрий плід Святого Духу, що так необхідний будь-якій людині. А просто так, не в ім’я Христа створене добро ні в цьому земному житті не дасть Божої благодаті, ні у вічному житті не зарахується чеснотою. Саме тому говорив Господь: «Хто не збирає зі Мною, той марнує». Чудово творити добру справу, бо вона служить нашому з’єднанню з Богом, здобуттю чесноти, але разом з тим ми не можемо забувати, що всі добрі справи повинні творитися ім’ям Господа. Ми, християни, самі повинні піклуватися про своє спасіння і робити все для того, щоб благодать Божа зійшла на нас. Для кожного християнина доступне те вчення, що проповідується Церквою; головне – сприйняти його всім серцем.
Сучасним християнам бракує рішучості
Дуже часто багато християн питають: з чого ж починається духовне життя людини?
Духовне життя починається із навернення людини, тобто з відмови від прихильності до світу, до його благ. Преподобний Ісаак Сирин писав, що «світом» іменується сукупність людських пристрастей. Для цього великого містика і аскета пристрасті становили перебіг земного життя. Відмова від земного є умовою повернення духу до самого себе, концентрації душевної уваги, повернення, з’єднання з Господом. Святий Іоанн Лествічник дає коротке, але ємке визначення: «повсякчасне примушування єства і неослабне зберігання відчуттів».
Серце віруючого весь час має бути гарячим, а розум – холодним, і серце завжди має бути зв’язане з розумом; серце є центром людської суті, основою інтелекту, волі і точкою відліку. У людини розум постійно має бути тверезим, і він повинен жити душею. Отці Східних Церков часто ототожнювали душу і образ Божий в людині. Християнин повинен жити душею, весь людський початок повинен стати духовним, уподібнитися Господу.
З’єднання з Господом неможливе без молитви, бо молитва – це форма особистого спілкування людини з Богом. За словами святого Григорія Палами, «молитва ж сильна, священнодіючи, здійснює з’єднання людини з Богом, по суті своїй будучи союзом розумних створінь з Творцем їх». У молитві людина особисто зустрічається з Богом, пізнає Його, любить Його. Сполучені з Богом наближаються до стану досконалої людини. Християнин повинен сам себе спонукати до з’єднання з Богом. Коли у преподобного Серафима Саровського запитали, які перешкоди чекають сучасних християн на шляху здобуття святості і благодаті, які щедро виливалися в колишні часи, він відповів, що сучасним людям бракує лише одного – рішучості.
Багато християн побоюються, що на шляху до Христа вони втратятьбагато що в особистому плані. Це велика помилка. На шляху, який веде до з’єднання з Господом, людина особисто ніколи нічого не втрачає, хоча їй і доведеться в якійсь мірі відректися від своєї волі і багатьох своїх природних схильностей. Лише тоді, коли вона вільно і добровільно, без жалю відмовиться від всього поганого, характерного для неї, природа людини повністю розкриється в благодаті.
Але обмеження і випробування не поведуть по дорозі до Господа, якщо християнин не накладе їх на себе добровільно. Повноцінна особистість усвідомлено ухвалює всі свої рішення, тут не можна робити що-небудь з примусу. І чим далі просувається людина на шляху з’єднання з Господом, тим вищу свідомість вона отримує. Святий Макарій Єгипетський говорив, що засвічений Святим Духом в серцях людей вогонь благодаті примушує християн світитися перед Сином Божим, немов світильники. Самі ангели припадають до світла цього вогню. Саме цей божественний вогонь виганяє ворога роду людського, викорінює гріх. Людина ніколи нічого не втрачає на шляху, який веде до Господа, навпаки, вона набуває набагато більше, ніж мала раніше.
Протоієрей Георгій Схиртладзе
Немає коментарів:
Дописати коментар