БІБЛІЯ.

Коли ми беремо в руки книгу, то насамперед дивимося на обкладинку - цікавимося назвою і авторством. Візьмемо товстий том Синодного видання. Що бачимо? "Біблія. Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту". Тут кожне слово потребує пояснення, окрім, звичайно ж, "Книги". А ось імені автора ні на обкладинці, ні на титульному листі не знайдемо. Хоча всі чули, що Біблія - це слово Боже, отже, Бог - її Автор. Але як це розуміти?

Перегортаємо сторінку, вивчаємо зміст. Знаходимо багато чого цікавого: Книга Іова, Премудрість Соломона, Євангеліє від Марка... Відразу розуміємо, що Біблія - це збірник книг, написаних різними авторами. Грецьке слово "Біблія" якраз і означає - "книги". Найчастіше імена їх авторів нам відомі, іноді - наприклад, у разі Книги Іова, Макавейських книг, Книг Царств - ми не знаємо, хто саме створив ці тексти.

Походження та символічне значення просфори.

Просфора походить ще з древніх віків. Заповідь хлібної жертви дійшла до нас зі Старого Завіту: окрім коржів, нехай він приносить у приношення своє квасний хліб, при мирній жертві подячній (Лев. 7: 13). В скинії Мойсея були хліби представлені з двох частин, що означало хліб земний і небесний. Тобто два єства: Божественне та людське. Саме тому в православних храмах просфори складаються з двох частин, що означає як і Божественне так і людське єство Господа нашого Ісуса Христа. Просфора – це є квасний або дріжджовий хліб. В древності просфорою називали приношення хлібів християнами до храму, і один з таких хлібів використовувався для служіння Літургії, а залишки – для агапи.

День молитви за ненароджену дитину.

25 березня у світі проголошено Днем молитви за ненароджену дитину тобто дитину,котра загинула підчас аборту
Кожне людське життя має право на існування від початку до природного кінця. Це право є абсолютне, не підлягає жодній владі, приватній чи суспільній. Право на життя базується на самому житті, тобто на Бозі. 

Як миряни можуть зрікатися світу.

Святий апостол Павел у посланні до Колосян закликає усіх нас скинути з себе людину стародавню і вдягнутися у нову, за образом Творця. Тобто, як роз’яснює Апостол, кожен з нас повинен «умертвити земні члени свої: блуд, нечистоту, пристрасть, злу похіть і користолюбство, що є ідолослужіння,..

гнів, лютість, злість, лихослів’я, лайливість уст» (див.: Кол. 3: 5–8). І зодягнутися «в милосердя, добрість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння...». А над усім вдягнутися «в любов, яка є сукупністю довершеності» (Кол. 3: 12–14). Відповідно до цих настанов святого Апостола преподобний Іоанн Ліствичник написав свою знамениту «Ліствицю», в якій детально описує, як християнин повинен здійснювати свій шлях духовного сходження до Бога. «Ліствиця» складається з 30-ти щаблів, які відповідають 30-річному віку Спасителя, коли євреям дозволялося виходити на суспільне служіння.

Таїнство Покаяння у Західній богословській традиції.

Церковна історія нам свідчить, що розвиток богословської думки завжди супроводжувався тим періодом в Церкві, коли виникали різні єресі, лжевчення і як противагу цьому Церква починала розтлумачувати, систематизувати ті чи інші догми. Для прикладу, згадаємо епоху Вселенських соборів, в період яких була велика кількість єресей і, відповідно, як потужно у цей час розвинулось догматичне богослів’я, яке на противагу певній єресі розтлумачувало, систематизовувало те чи інше Православне вчення. Тому, говорячи сьогодні про православне розуміння Таїнства Покаяння, вашій увазі будуть запропоновані роздуми про Таїнство Покаяння в Католицькій Церкві. На основі такого, свого роду полемічного підходу, ми зможемо виокремити особливості розуміння цього таїнства у Православній та Католицькій догматичній системі.

Роздуми Митрополита Антонія про Великий піст.

 Піст у перекладі з деяких західних мов називається словом, що у наших церковних піснеспівах позначається як весна духовна. Це - початок життя, це - момент, коли життя пробивається, починає міцніти і доходить до свого торжества у Воскресінні Христовому. Але - о, Боже! - якою ціною! Це - не поступове розкриття свободи, не поступове зростання. Торжество Православ’я, яке проголосило нам Божу перемогу, вказує також на те, якою ціною ця перемога здобута. Бог став людиною, Він прилучився до тварності, став людиною в грішному світі і набув - причому, добровільно - залежності від усіх трагічних, руйнівних наслідків людської відчуженості від Бога, тобто усіх наслідків гріха: не від гріха, а саме від його наслідків. І ці наслідки - не тільки голод, не тільки втома, не тільки холод; а у сфері людських взаємин – не тільки самотність, покинутість; це, врешті-решт, – смерть...

Хрестопоклінна неділя.

Кожна людина рано чи пізно починає задумуватись над тим для чого вона живе на цьому світі? Яка мета нашого існування? Але Господь відкрив, що живемо ми для того, щоб спасти свою душу, з’єднатися з Богом і тим самим отримати вічне блаженне життя. Ось мета нашого земного перебування. Але як спасти свою душу? Відповідь на це питання, дорогі браття і сестри, ми чули у сьогоднішньому Євангельському читанні. В якому Христос говорить: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій та йде за Мною» (Мф. 16, 24). В цих словах ми бачимо три умови які потрібно виконувати, щоб зберегти свою душу. Перша умова – це зректися себе. Друга – взяти свій хрест. Третя – іти за Христом.

Митрополит Антоній Сурожський.

 Фрагмент загальної сповіді.: Господи, стою нині перед Тобою зі всією неправдою моєю і зодягнений благодаттю Твоєю; Господи, як блудного сина, як вівцю зниклу, відшукай,...

МОЛИТВА ДИТИНИ.

Вже ранок засяяв і сонечко встало. Хвилина молитви для мене настала.
.Мій Отче Небесний!  До Тебе молюся! І до Ісуса всім серцем горнуся. Цей світ пречудовий Ти дав мені Боже! Радіюю, сміюся, бо так мені гоже...
Мій Отче Небесний! До Тебе молюся...Любити і вірить в Ісуса навчуся! Сонячний промінчик розбудив дитятко. Помолюсь за маму, помолюсь за татка. Дай їм милий Боже, сили і здоровя, Щоб і ми зростали в мирі і любові, Щоб мої сестрички Й братики хороші всі були здорові і на Ісуса схожі, і людей навчали, як любити Бога

Необхідність виховання і формування моральних цінностей у сучасних школярів.

Наші діти живуть, у епоху, коли більшість із засобів масової інформації, пропагують блуд і розбещеність, насилля і інші пороки, вони живуть, коли християнські ідеали чистоти і цнотливості піддаються систематичному блюзнірству, осміюванню, коли агресія псевдолюдських цінностей, яка розтілює души дітей, розриває їх на частини.
Історія шкільної освіти показує, що педагоги всього світу (Ян Коменський, Іоанн Песталоцці, Микола Пірогов, Костянтин Ушинський і інші) казали, що моральне виховання є основою формування особистості дитини, вони стверджували, що бути людиною — це означає виховати в собі найкраще, те що робить людину вінцем творіння, образом і подобою Божою.

Антимінс,його історія та значення у Православній Церкві.

Богослужіння у Православній Церкві звершується завжди із використанням певних речей, які є освячені та мають певну мету і місце використання. Віряни завжди можуть бачити використання Хреста Господнього, Святої Євангелії, Чаші, Дискоса та ін. речей, які є необхідні на літургії. Однак є річ, без якої звершення літургії є немислиме та заборонене постановами Церкви. Мова йде про Антимінс, який прості миряни не можуть бачити у використані, тому, що вживається він за літургією лише у вівтарі, на престолі. Саме слово «антимінс» грецького походження означає, "те, що замість престолу". Антимінс являє собою прямокутний плат з особливими зображеннями покладання Христа до гробу (яке віруючі можуть бачити на плащаниці). Антимінс є освячений і підписаний єпископом. Антимінс має невелику зашиту кишеню, куди вкладені частинки святих мощів.

ВСТАВАЙ ТАРАСЕ.

Вставай, Тарасе, з домовини,
Могилу темну розвали,
Спасати долю України
Готові всі твої орли!
Вся Україна під панами
Конала в рабському ярмі,
Та ти явився поміж нами
Пророком Правди у пітьмі!
І ти розбив ярмо неволі,
І впала панщина й кати,
І всі лани широкополі
Віддать народу мріяв ти!..

Та знов нагнався ворог лютий
І землю з наших рук забрав,
І знову весь народ закутий,
Й смертельно давить знов удав...

Тарас Шевченко і Українське Православя.

Деякі риси національного характеру, наприклад, вільнолюбність і нежорстке, толерантне ставлення до інославних віровизнань та релігій, – зумовили часті нарікання на українців з боку частини ортодоксальних християн Сходу. Багато писав про невдоволеність нами греків та інших східняків наш письменник-мандрівник Василь Григорович-Барський у своїй фундаментальній подорожній книзі “Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік”1. Як він не намагався представити українців, як побожних і вірних православно-візантійській традиції християн, йому скрізь говорили, що українці надто добрі до католиків, не поборюють ісламу, кохаються в освіті, малюють ікони на західний взірець. Подібне чували і чуємо від самої Київської Руси і аж до нашого часу. Може, цікавий виняток зробив усередині ХVII століття сирійський архідиякон Павло з міста Алепо, який у своїх подорожніх нотатках з подорожі Україною не знаходив слів для похвали українців за їхню побожність, красу їхніх храмів та ікон2.

Таїнство Євхаристії --- причастя любові.

Як пояснити парафіянам, що таке Таїнство Таїнств — свята Євхаристія? Мабуть, на це запитання найважче дати вичерпну відповідь. Це ж Таїнство, і не все в ньому можна пояснити за допомогою людської логіки, для його сприйняття насамперед потрібна віра. З іншого боку, частина віруючих розуміє це Таїнство поверхово, звертаючи увагу лише на те: як часто потрібно причащатися і якою повинна бути підготовка до Причастя?

Через причастя Тіла та Крові Христа Бога, Який по суті Своїй “є любов” (1 Ін. 4: 8), християни повинні спов­нитися любов’ю до Бога й до свого ближнього — такий моральний зміст Таїнства Таїнств. Чи може це статися суто автоматично: вичитав певне правило, причастився й відразу запалав полум’яною любов’ю до ближнього? Ми знаємо людей, які часто відвідують храм, сповідаються і причащаються, але при цьому їхні серця не звільняються від ворожнечі, злостивості й байдужості.

Покаяння та сповідь в практиці Православної Церкви.

Покаяння – це процес, який триває протягом всього життя людини. Немає моменту і хвилини в житті людини, коли б вона не мала потреби в покаянні. Як говорить Симеон Новий Богослов, що людина має необхідність в покаянні до того часу, поки побачить Царство Боже.
Коли ми каємось, то потрібно розуміти в чому ми каємось. А каємось ми в гріхах. І для того, щоб розуміти Таїнство Покаяння, в першу чергу ми маємо розуміти правильно, з православної точки зору що таке гріх. Щоб знати в чому каятись, потрібно знати предмет покаяння.

ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВЯ

 У неділю першої седмиці Великого посту по завершенні Божественної літургії у церквах звершується особливий чин – чин Торжества Православ’я. Мовою оригіналу свято має назву «Κυριάκε τής Ορθοδοξιας», що у дослівному перекладі означає «владування правомислія».

На рівні з питаннями правильного шанування та розуміння Пресвятої Тройці (Її нероздільності, але разом з тим незлитності Особ), Ісуса Христа (як втіленого Бога Слова), Пресвятої Богородиці (як Діви, що безмужно зачала і тілом породила Бога неописанного), що викликали різноманітні суперечки і породжували численні єресі, особливо у перші віки  християнства, збурило свого часу Церкву Христову і питання доцільності писання святих ікон та поклоніння їм.