правда і мир поцілувалися, істина від землі засяяла
а правда з неба прихилилася.
(псал. 84, 11-12).
І.
Лобне місце.
Господь наш Ісус Христос був розіп’ятий на пагорбі, який знаходився на захід від Єрусалима. Цей пагорб отримав всесвітню відомість – і навряд чи тепер в християнських країнах знайдеться така родина де б не пролунало в дні посту, покаяння і приготування до зустрічі Великого й Світлого дня, свята свят, і зворушливих бесід про Голгофу.
Голгофа – слово старохалдейського (інакше: східно-арамійського) наріччя, на якому розмовляли юдеї часів Спасителя, і означає Лобне місце. В слов’янському перекладі Святого Євангелія, зустрічається вислів: кранієве місце (Мф.27.33). На старо-єврейській мові це слово звучить Голголет.
Відносно походження цієї назви думки святих отців та вчителів церкви далеко не однакові.
Одні, як блаженний Ієронім вбачають, що ця назва походить від нагромадження черепів та кісток страчених злочинців, тіла яких залишали без погребання на місці страти.
Більшість святих отців дотримуються думки, що Голгофа одержала свою назву від черепа Адамового, який, по переданню був покладений на цьому самому місці і над яким був поставлений хрест нового Адама, Ісуса Христа.
Так думають, наприклад св. Афанасій Олександрійський, св. Іоанн Золотоустий, св. Епіфаній Кіпрський, св. Амвросій Медіоланський.
Ось що говорить св. Василій Великий (Толков. на прор. Ісаії, гл 5):
Є передання, яке збереглося по неписаній памяті, що нібито першим мешканцем Юдеї був Адам, який після вигнання із раю знаходився в цій країні для втіхи по своїм втратам. Отже, вона перша прийняла і мертву людину, коли сповнився суд над Адамом. Кістка голови, на якій розпалась плоть, для тодішніх жителів було новим видовищем; і вони поклали череп на цьому місці і назвали його лобним місцем. Між тим, певно, що Ною був відомий гріб Адама – вождя усіх людей, і що відомості про це він передав їм після потопу. І Господь, знаючи початок смерті людської, прийняв страждання на так званому Лобному місці, щоб там же, де тління людей отримало початок, розпочалось і життя царства, і щоб смерть, яка стала міцна в Адамі, так знесилилась в смерті Христовій.
З цього роблять висновок, що споконвіку існуючий в Церкві звичай зображати у підніжжя Христа Господнього людський череп – має не тільки символічне, але і історичне значення. Це не тільки символ, а наглядне свідчення, красномовне слово про дійсні події, які легко врізуються і яскраво відбиваються в душі. Це – відлите у міцну, визначну, характерну форму, відображення божественного відновлення падшої людини. Крайність падіння і викуплення тут ставляться в найближче зіткнення, і торжество життя над смертю, тут стає очевидним образом.
Голгофа була місцем страти злочинців. Тому, нічого надзвичайного із зовнішньої, людської сторони ми не бачимо в тому, що Пилат, по пораді юдеїв осудив безвинного Ісуса, звелів відвести його для розп’яття на хресті на Голгофу. Пилат поступив у цьому випадку згідно місцевого звичаю, злочинців, засуджених до страти карати за межею міста на Голгофському пагорбі.
Пройшло багато часу, як скала Голгофи оросилась Пречистою Кров’ю Боголюдини, – і з того часу Лобне місце являється єдиним місцем, не в одній Палестині, а в усій вселенній, яке удостоїлось бути підніжжям для жертовника і самим жертовником при закланні Агнця Божого, і являє собою остаточне поприще всього земного життя Боголюдини, еру перемоги над смертю і початком безсмертя людини.
Справедливо, Голгофа по подіям і таїнствам здійснення на ній, вшановується місцем священним і святим, і правдиво Свята Церква, називає Голгофу раєм. Місце Лобне рай оспівує вона.
Для душі, віруючої в Господа Ісуса Христа, не може бути зайвим і небажаним відтворення або переказування Голгофських подій, безцінною ціною викуплення людства від смертного рабства гріха.
Приникнувшись благоговійною думкою до потаємного споглядання страждань Господа нашого Ісуса Христа на Голгофі, уявімо короткий огляд подій, які супроводжували хресну смерть Боголюдини і, у зв’язку з ними, дамо стисле пояснення глибоких, значних семи слів, або висловів Господа, промовлених Ним на хресті в передсмертні хвилини Його земного життя.
II.
Перше слово
СПАСИТЕЛЯ НА ХРЕСТІ.
Виявивши, нечувану жорстокість, в засудженні на ганебну страту повністю безвинної людини, яка під час Свого земного життя зробила незчисленну безліч благодіянь для людей, Пилат засудив Ісуса, (… бивши відав на розп’яття. (Марк. 15, 15).
І привели Його на Голгофу (Марк. 15, 22).
Звістка про Ісуса і здійсненні ним чудеса поширювалась далеко, поза межами Юдеї. Можливо ця чутка в зв’язку з бездоказовістю, а отже і неправдивістю пред’явлених Юдеями звинувачень, змусили Пилата обставити суд всіма формальностями, яких вимагав римський закон.
Він учинив суд над Ісусом Христом на так званому ліфостротоні, камяному помості який слугував звичним місцем для суду.
Тут він допитував Підсудного та злісних звинувачувачів Його; тут же після тривалих сперечань з ними і даремних спроб схилити їх на користь Ісуса, Пилат виголосив свій беззаконний вирок.
Тепер залишилось привести цей вирок до виконання.
Вимучений і покритий кривавими ранами, Ісус, був зведений з ліфостротону, по двадцяти восьми східцях, вниз на вулицю.
Тут чекав його хрест – знаряддя призначеного Йому покарання – і двоє супутників, розбійників, засудженні до страти.
Агнець Божий, закланий від створення світу, повинен був Сам нести на раменах хресне дерево.
І ось, в супроводі вартових і натовпу народу, процесія попрямувала від преторії по вулиці, отримавши з цього часу назву ,,скорботного шляху” Господа. Пройшовши близько чверті версти, на повороті вліво Божественний Страждалець упав під важкістю Свого хреста…
Через декілька кроків вулиця звертає вправо, у напрямку на Захід. Дорога стає крутішою, підвищеною.
На цьому повороті Спаситель, який безперервно піддавався, протягом останніх діб наругам, побоям, бичуванням; ні в день, ні в ночі не маючи ні хвилини спокою; водимий з палацу в палац для допитів; всюди безжально мучений – знову упав під тягарем хреста і не зміг вже продовжувати шлях.
Але хрест потрібно було покласти на кого-небудь, так як Ісус не міг нести далі Свій хрест.
Кому ж нести? Кати, зрозуміло б не понесли; євреї вважали оскверненням один дотик до хреста…
На цей час на зустріч йшов іноземець, саме уроженець Киринеї, Симон. Його і примусили, так як він і не відмовлявся нести хрест Спасителя.
“Не випадково, а тайно і знаменно зробилося”, говорить св. Лев, папа Римський: “ що для страждання з Христом трапився не юдей, а іноземець. Через покладання хреста, перейшло умилостивлення кров’ю пречистого Агнця і повнота всіх таїнств від обрізання до не обрізання, від чад плотських, до чад духовних”.
Пройшли ще більше сотні кроків.
Із одного дому розташованого з лівої сторони “скорботного шляху” вийшла жінка, яка по переданню, носила ім’я Вероніка, і витерла окривавлене лице Божественного Страждальця рушником.
А за сто кроків шляху виднілись і “Судні ворота”…
Ще по закону Мойсеєвому наказано було тварин, по сповідуванні над ними гріхів всього народу, виганяти за межі стану, а тіла інших тварин спалювати поза станом.
Що раніше було праобразом, тепер здійснювалось наочно.
Ісус Христос, Агнець Божий закланний за гріхи світу, (Іоан. 1.2,9) тепер виведений був за межу міста, щоб бути розіп’ятим на хресті і принести Себе в жертву викуплення за увесь світ, за все людство!..
Тепер Господь йшов попереду всіх, і в числі їх два розбійника, засудженні на розп’яття в один час з Ісусом.
Але ось і “скорботний шлях” дійшов до кінця.
Ісуса привели на Голгофу. Його посадили в печеру, вибиту у скалі і стерегли Його: так звичайно поводилися із злочинцями до хвилини приходу страти.
В цей час виконавці кари займалися необхідним приготуванням.
Одні з них на самій вершині пагорба Голгофського копали яму для воздвиження хреста, другі готували самий хрест; по зовнішньому вигляду своєму, хрест на якому був розіп’ятий Господь наш Ісус Христос був четверокінечний. Він складався з прямого стовпа і з перекладини віддаленої від верхнього краю його. Невідомо, мабуть, з якого дерева він був зроблений. Одні вважають, що хрест був зроблений з якого-небудь простого дерева. Інші думають, що з різних коштовних порід. Так, деякі святі отці висловлюють припущення, що хрест Господа нашого складається із кедра, пінії і кипарису. І не без основи: по-перше, виконавці страти могли застосувати для цієї цілі дорогі породи дерев із простої економії, знайшовши не потрібні для будівництва обрізки. По-друге, можливо для насмішок над Ісусом, хотіли на відміну від інших засуджених, Його, як звинуваченого у підбурюванні до заколоту “Царя Іудейського” розіп’яти на коштовному дереві.
Неможливо також із впевненістю сказати, чи було прироблено до христа підніжжя. В крайньому випадку древні церковні письменники рідко згадують за це підніжжя. Найперше говорить за нього письменник VI століття, Григорій Турський, в 1кн., гл. 6, “Похвали мученникам”.
Але дощечка з надписом, що викладає в короткій формі провину страченого на хресті (як і взагалі усякого злочинця) була і необхідно повинна бути згідно з Римським законом.
І дійсно, до верхньої частини повздовжнього стовпа прикріплена була дощечка з надписом: Ісус Назорей, цар Іудейський (Іоан. 19, 19). Як не старалися юдеї виставити Ісуса в очах Пилата богохульником і державним злочинцем, ніби того, що мав види на царство, – Пилат не міг не усвідомлювати, що Ісус зовсім невинний і не заслуговує смертної кари. Тому Пилат нічого не міг сказати про Нього, крім того, що було сказано у надписі. А сказане було те що сказати було необхідно, бо Ісус істинно був обітований Месія, Син Божий, Цар Ізраїлю.
Пилат, звичайно, не знав, що за допомогою цього надпису він проголошував велику і незаперечну істину. Сам по собі, він мав при цьому інші цілі. Його самолюбство та гордовитість спонукали його на помсту юдеям, за образи нанесені йому. Вони під час суду над Ісусом безупинно суперечили Пилату, настоюючи на звинуваченнях. В особі Ісуса Пилат виставляв юдеїв на повселюдну ганьбу і наругу. А тому і надпис був виготовлений не на одній якійсь мові, а на трьох: на єврейській, тобто сирохалдейській, на якій розмовляли тоді юдеї, на грецькій і латинській, надто поширених в той час у Палестині.
Таким чином, напис на хресті був не тільки символом цілковитої невинності і царської величі Боголюдини, але і вираженням внутрішнього незадоволення Пилата і таємної помсти його по відношенню до іудеїв…
Але ось хрест готовий. Виконавці покарання зійшли в печеру, вивели звідти Ісуса і посадили Його недалеко від ями, приготовленої для встановлення хреста. Засудженим, як завжди давали пити вино, змішане з сильним ароматичним настоєм. І давали Йому пити вино зі смирною: але Він не прийняв. (Мк. 15. 23). Воно не тільки вгамовувало спрагу і підкріплювало згасаючі сили, але і потьмарювало свідомість. Тому, при всій жахливості хресної смерті, воно було істинною утіхою і розрадою для засуджених. І тепер на, Голгофу було принесене це вино.
Крім вина, для укріплення сил і для вгамування спраги інколи давали засудженим на смерть простий оцет.
Вино і оцет давали і Господу. Але і тут не стерпіли кати, щоб не зробити нової наруги над Ісусом: вони примішали до оцту жовч.
Коли подали Ісусу цей напій, Він задля виконання пророцтва, тільки пригубив його і не схотів пити (Мф. 27, 34). Вина змішаного з смирною Він не схотів і пробувати (Мк. 15, 23). Тепер залишилось тільки покласти Агнця Божого на дерево і розіпяти Його. Але для цього, очевидно необхідно було зняти з голови Його терновий вінець, для того щоб можна було потім, зняти з Нього хітон.
І ось, на неславу неба і землі, Ісус знову скривавлений, був оголений…
Знявши хітон, на голову Ісуса знову поклали вінець; потім поклали Ісуса на хрест, цвяхами, за допомогою молотка, прибили його Пречисту Плоть до хреста… Потім хрест був піднятий з землі і воздвигнутий над небом і землею. Між небом і землею він поставив вознесенного на ньому Визволителя світу.
Весь світ вражений був новим і небаченим досі видовищем: на землі воздвиженно нове древо життя!
Велика безліч народу зібралось на місці покарання. Одні проходили повз Голгофи по своїм справам, і скорботне видовище зупиняло їх увагу. Другі прямо або з ціллю подивитися на смерть і муки розпинаємих, а головним образом Ісуса.
Тут же знаходились первосвященники, книжники і фарисеї. Всі вони при першому погляді на хрест, злилися і перебиваючи один одного, починали глумитися над Господом. Прочитавши надпис над головою Божественного Страждальця, первосвященники зрозуміли потаємну думку Пилата. Вони звернулись до Пилата з проханням змінити текст надпису. Вони пропонували внести поправлення: не: “Цар Іудейський, а: Я Цар Іудейський, потрібно було написати на дощечці, на їхню думку. Але Пилат не виказав ніякого наміру перемінити надпис. Пилат відповів: що написав, те написав (Іоанн. 19, 22).
Ця відмова тільки подвоїла злобу ворогів Ісуса, вони оскаженіли і ще лютіше стали нападати на Господа.
Глумився над Господом народ, знущались воїни, виконавці кари. Коли ти є Цар Іудейський, спасися Сам (Лук. 23, 37).
Цього мало, над Господом знущалися навіть і розп’яті з ним розбійники…
В цей час під самими стопами Спасителя на площадці, що знаходилась на вершині Голгофи здійснювалось виконання одного давнього пророцтва.
Це – розділення риз Месії і заволодіння хітоном Його по по жеребу. Ще Цар Давид сказав: розділили ризи Мої собі і за одежу мою кидали жереб. (Пс. 21, 19). По залишкам, які нині зберігаються, як дорогоцінні святині очевидно, що цей хітон був із цупкою матеріалу пурпурового кольору з білуватим виблиском.
Особливе достоїнство хітону полягає в тому, що він не зшитий, подібно звичайним цього роду одежам, а увесь витканий зверху Пречистими руками Богоматері. По жеребу, хітон дістався одному воїну, розпинавшому Ісуса…
Скінчивши поділ воїни сіли у підніжжя хреста і стерегли Ісуса Христа.
В ці передсмертні хвилини Свого земного життя Спаситель промовив своє перше слово на Хресті:
“Отче прости їм бо не знають, що роблять!”(Лк. 23, 34).
ІІІ
Друге Слово
СПАСИТЕЛЯ НА ХРЕСТІ.
Спаситель був вознесенний на хресті біля 12 години дня за нашим часом.
Всі насміхалися над Господом; насміхались над Ним і розіп’яті з Ним злочинці. Один з них разом з стогнаннями від ран та від страждань хресних, просто вивергав одні хули проти Ісуса. Без віри в Месію Визволителя і без надії на вічне блаженство, цей впавший у відчай чоловік рвався тільки думкою і всім бажанням душі своєї на свободу; він просив Ісуса немовби Визнаючи Його Месією, спасти його і, разом з тим глузував над Ним, як над безсилою людиною.
Якщо Ти Христос, взивав він на увесь голос спаси Себе і нас. (Лук. 23, 39).
Другий розбійник спочатку також ганьбив Господа. (Мф. 27, 44). Згідно з Євангелієм, так думають багато з свв. отців (напр. св. Іоанн Золотоуст, 87 бес.; Кирило Єрусалимський., 13 огласит повч.).
Разом з цими подіями які відбувалися на Голгофі з’явилося знамення на небі.
Наступало сонячне затемнення…
Всі здивувались. Совість у всіх повинна була пробудитися.
Шум, насмішки, наруга мало – по – малу припинялися. Все завмирало, завмирало в очікуванні чогось надзвичайного.
Навколишня тиша навколо хреста Господнього, наступаюче страшне знамення, спомин про зустріч з Ісусом Младенцем під час втечі святого Сімейства в Єгипет, чи молитва Ісуса за ворогів, були причиною навернення одного з розбійників розпятого по праву руку Ісуса на шляху істини і недавнього ворога зробила Його другом. Серед наступаючої темряви він одержав внутрішнє освітлення звище і благодать глибокого усвідомлення своїх гріхів. Він почав вгамовувати свого побратима і умовляти його не насміхатися над Ісусом.
З повним, глибоким розкаянням за вчинені ним гріхи, не тільки в минулому житті, але також тут вже на хресті – звернувся цей розсудливий розбійник – до Ісуса і сказав Йому: “Пом’яни мене Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!” (Лк. 23, 42). У відповідь же сказав йому Ісус: “Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі мною в раю!” (Лк. 23, 43).
Це було друге слово Спасителя на хресті. Не багато просив розбійник: він просив Господа тільки пом’янути Його у царстві. Але просивши він вірував і надіявся одержати бажане. Саме прохання його було початком викуплення людства.
І з якою любов’ю вітав Господь цей початок оновлення людства!
“В одну мить спасешся і перший в райські врата ввійдеш” (тобто розбійник) – оспівує свята церков, у споминах про цю подію.
ІV.
Третє слово
Спасителя на хресті.
Був полудень. Наступала темрява.
Це було сонячне затемнення істино чудесне і несподіване, бо його не можна передбачити, розраховуючи на дію звичайних законів перебігу небесних світил.
Сонце стояло на заході і місяць поспішав стати між ним і Голгофою.
“Вона йшла – говорив св. Діонисій Ареопагіт у листі до св. Полікарпа: “із східної дуги сонця, продовжуючи збіг з ним у протилежній його кінцевості, а потім спрямувала назад очистила раніше не ту сторону, яку закрила спочатку, а протилежну їй (тобто західну).
Отже місяць пішов на своє місце, колишнім шляхом, тобто не на захід, а на схід.
Сонце і місяць стояли тепер прямо проти Голгофи. Сонце померкло. Місяць не давав світла. Небо зовсім потемніло появились зірки, кинувши кривавий відсвіт. Повітря стало холодніше, темрява покрила всю землю. Неймовірний жах поширився по землі: він охопив однаково людей і тварин.
Страх посилювався через те, що це велике знамення продовжувалося три години, як не триває ні одне сонячне затемнення, яке відбувається по установленим творцем законам руху світил.
Притому його можна було спостерігати в один і той же час на різних кінцях всесвіту.
Накінець воно знаходилось у найближчому зв’язку з Голофськими подіями.
Діонисій Ареопагіт (тоді ще язичник який вивчав астрологію у єгипетському місті) Іліополі, говорять, вигукнув при баченні цього надзвичайного сонячного затемнення: “Або Бог, Творець всього всесвіту, страждає або видимий світ руйнується!” І на Голгофі тепер всі були вражені німим жахом. Настала хвилина глибокого мовчання.
Вороги Господа тепер зробили вільний підхід до хреста.
І ось Пречиста Матір Ісуса супроводжувана і підтримувана жінками, серед яких були: Марія Магдалина, Марія Клеопова і Саломія (Іоан. 19, 25), разом з Іоаном, улюбленим учнем Господа, підійшла тепер ближче і стала біля хреста улюбленого Сина Свого Ісуса Христа.
Ісус із Своєю Божественною любов’ю схилив погляд до Матері, а з неї переніс на Іоана, звертаючись до Матері і говорить Їй: “Жоно це – син Твій!”
І знову поглянувши на Свою Матір, говорить Ісус Іоанові: “це Мати твоя!”
Таке третє слово Спасителя на хресті.
Що ж вміщає воно? Це слово є заповітом і має глибоке значення, бо відноситься не до тільки одного св. апостола Іоана.
Через Іоана воно дане всьому людству, весь людський рід, всі ті, які не від крові, не від похоті плоті, не від похоті людської, але від Бога родились, усиновлює Господь Своїй Матері; всім їм дарує Свою Матір в Богоблагодатнішу Матір усіх чад в Господі.
V
Четверте слово
Спасителя на хресті.
Господь замовк промовивши Свій передсмертний заповіт. Темрява продовжується. Тиша царствує на Голгофі.
Ні розіп’яті з Господом, ні воїни – не промовляють ні слова.
Друзі Господа, або не сміють, або від сердечної туги не можуть перервати мовчання.
Для Ісуса настала тепер передбачена колись пророками жахлива хвилина невимовних страждань. Тепер у Ісуса не залишилось уз які єднають Його з світом: доручивши Матір Свою Іоанові, а Іоана Своїй Матері Господь залишився в цілому світі самотнім, без родини і без дружби, без усякої допомоги людської і без надій на яку небудь земну втіху.
Він не належав більше нікому в світі, для того, щоб належати усім, цілому людству.
Але чаша страждання не була ще випита Ним до дна. Йому належало ще витримати більш тяжкі, більш мученицькі страждання, щоб стати Основоположником хреста. Настає час коли Господь повинен був понести весь тягар Свого Хреста, не отримавши ні найменшої втіхи: коли він повинен був бути залишеним не тільки землею, але і, небом, не тільки Матір’ю по плоті, але і Отцем Його небесним, звичайно не по Божественній природі, по якій Він завжди з Отцем, але по – людській природі, як Примиритель Бога і людей, який прийняв на себе і гріх людини, і покарання за гріх.
Ісус Христос взяв тепер на хрест з собою гріхи усього світу: усіх народів і усіх віків.
Замість людини став під ударами караючого небесного правосуддя. Він ніс за все людство на Собі весь тягар гніву Божого і увесь цей подвиг Він повинен був здійснити один , і, при тому, за декілька миттєвостей!
І Він залишений був Богом…
“Ілі! Ілі! Лама савахвані: Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув?” промовив Господь (Мф. 27, 46).
Коли крик Його перервало таємниче мовчання на Голгофі, то деякі з присутніх не зрозуміли слів Господа, може не ясно почули їх. Другі навмисно прикинулись нерозуміючими і, в згоді з загальним тодішнім очікуванням, промовили, вказуючи на Господа Іллю кличе Він (Мф. 27, 47).
Чому ж Іллю?
По – перше, перед приходом Месії євреї чекали появу цього славного ревнителя благочестя.
По – друге, багатьох можливо спокусило перше слово сказане Ісусом:
Ілі, ілі – Боже мій, Боже мій!
І це тому, що, за звучанням, це слово подібне до древньоєврейського імені Ілля.
VI
П’яте слово
Спасителя на хресті.
Спаситель страждав на хресті душею і тілом.
Вогонь скорбот і страждань пожирав душу Його, вогонь хвороб пожирав усе тіло Його. Будучи між небом і землею, Він занурений був в безодню виснаженності. Життя швидко – хвилина за хвилиною – наближалось до смерті.
Нарешті до цих страждань і недуг, до цього сорому, і виснаженності втоми приєдналась нова для Господа мука, сама жахлива – нестерпна. Це спрага. Декілька крапель холодної води, може б, раніш, і освіжили би Його ослаблі сили; але Йому давали оцет змішаний з жовчю і вино із смирною.
Ні тим, ні іншим не хотів Господь втамувати Своєї спраги. Воїни підносили Йому з цільного оцту, але для чого?(Лук. 23, 36). Тобто тільки для того, щоб ще більше розпалити Його спрагу, а не заспокоїти її.
Між тим, час від часу вона зростала ще більше.
Скоро сповниться три години розп’яття Його на хресті. Ісус дійшов до самої останньої степені знесилення.
Внутрінності Його горіли вогнем, уста запікалися кров’ю, язик і гортань були сухі. Він мучився спрагою і тут в перший і останній раз з хреста Свого потребував Він від людини однієї милості, останньої допомоги.
“Пити!” – вигукнув Він. (Іоан. 19, 28). Це було п’яте слово Спасителя на хресті.
Тільки Господь промовив це слово, зразу ж один із воїнів, поставлених на сторожі навколо розіп’ятих, побіг, узяв губку і став наповнювати її оцтом, якого повний сосуд стояв тут.
Прикладу послідували і його товариші.
Центуріон, дивившись, по звичаю за порядком, не перешкоджав людинолюбному пориву своїх підлеглих.
На кінець вони підготували тростину, із іссопу, дуплистої рослини, для того, щоб в Його порожнині міг найбільше затриматись оцет. На цю тростину настромили губку і перший з них підійшовши Господа, підніс її до запеклих уст Його і став напоювати Його (Іоан. 19, 29).
Між тим як воїн напоював Господа, натовп людей хвилювався – чулися голоси ворогів Ісуса: “Залиш: побачимо чи прийде Ілля спасти Його”. (Мф. 27, 49).
Крик повселюдної ненависті до Ісуса похитнув і цього воїна, він також став з насмішкою повторювати слова натовпу. Хто був цей воїн – не відомо, але тільки через нього сповнилось ще одне пророцтво!
“І дали в їжу мені жовч і у спрагу мою напоїли мене оцтом. (Пс. 68, 22).
VII.
Шосте і сьоме слово
Спасителя на хресті.
Було вже близько трьох годин дня. Безсмертний вступив у боротьбу із смертю. Вже останні краплі крові Його зрошували землю. Вже не багато залишилось її, як застава любові, лише біля серця.
Але Христос не шкодував і її для людини.
Справа викуплення вже звершилась.
Залишатися в цьому світі не було більше потреби.
Ісус Христос помирав.
Але, як маючий владу покласти душу Свою за Себе і знову прийняти її. (Іоанн. 10, 18). Він після багатозначного: “Звершилось!” (Іоан. 19, 40) підняв вінчану тернинами голову Свою, спрямував згасаючий погляд Свій до неба викрикнув гучним голосом:
“Отче, в руки Твої віддаю дух Мій!” (Лук. 23, 16), схиливши голову і спустив дух.
Цей вигук Ісуса пройняв небо і землю і преісподню.
Вся вселенна почула його і пізнала свого Владику і Господа.
З смертю Його, в одну мить завіса храму Єрусалимського роздерлась навпіл з верху до низу.
Земля затряслася, розпалося каміння; скеля Голгофська розкололася. Тривога поширилась повселюдно і досягла свого найвищого апогею, коли в багатьох містах біля Єрусалиму відкрились домовини і померлі почали появлятися в місті.
Натовп який був на Голгофі налякався. Багато з них били себе в груди, повертаючись додому. Жах охопив усіх.
Місце страждань Господа нашого на хресті – Голгофа – увійшло тепер в межі Єрусалима. Над Голгофою возноситься тепер, храм Воскресіння Христового, початково збудований імператором Костянтином Великим.
Сюди з усіх країн збираються незчисленні натовпи паломників, бажаючих поклонитися Господу на місці святім Його.
Немає коментарів:
Дописати коментар