Таємниця Воскресіння.

На візантійських та стародавніх іконах Воскресіння Христового ніколи не зображується сам момент Воскресіння. На них відтворено «зішестя Христа в пекло», а точніше, те, як Христос виводить з пекла Адама, Єву та інших героїв біблейської історії; під ногами Спасителя — чорна безодня пекла, на тлі якого, — замки, ключі і уламки брам, що колись перегороджували мертвим шлях до воскресіння.

Саме цей іконографічний тип є канонічним, оскільки відображає традиційне вчення про зішестя Христа в пекло, перемогу Його над смертю, воскресіння Ним мертвих і переведення їх з пекла, в якому вони знаходилися до Його Воскресіння.
В останні декілька століть при створенні образу Воскресіння Христового використовувалися й інші сюжети, зокрема, запозичений із західної традиції образ воскреслого Христа, що виходить з гробу та тримає в руках прапор перемоги. Проте, цей образ не традиційний для Православ’я.
Кожне православне іконописне зображення засноване на тому або іншому літургійному спогаді. Не існує ікон або фресок, сюжет яких не співвідносився б з тим або іншим днем церковного календаря. Ікона Зішестя в пекло відповідає літургійному спогаду Великої суботи і Великодня.
Саме вчення про Зішестя в пекло засноване на декількох текстах зі Священного Писання, перш за все на посланні апостола Петра: «Бо й Христос один раз постраждав за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений, Яким Він і духам, що в в’язниці були, зійшовши, звіщав…» (1 Пет. 3, 18-19).
Але набагато докладніше тема зішестя Христа в пекло, відображена також в іконописі, розкривається в ранньохристиянській апокрифічній літературі.
Є іконографія, де Христос долає навіть не брами пекла, а саме пекло у вигляді персоніфікованого образу — зв’язаного старого в кандалах, і над ним стоїть Господь, що підкорив його. Тема персоніфікації пекла, смерті бере початок саме в апокрифах.
У апокрифічному тексті V століття, що дійшов до нас, «Євангеліє Никодима» (що не суперечить православному вченню, хоча і не увійшов до церковного канону) центральне місце займає діалог між сатаною і пеклом. Пекло намагається чинити опір пришестю Христа і наказує своїм демонам «твердо закрити брами мідні і замки залізні» і міцно тримати «заклепи».
Але лунає голос: «Підніміть брами». Почувши цей голос, пекло питає: «Хто є Цей Цар слави?» Ангели говорять: «Господь міцний і сильний, Господь сильний в брані». І негайно мідні брами та залізні засуви ламаються, і всі зв’язані мертві звільняються від кайданів. Цар слави зв’язує сатану і передає його пеклу із словами: «Тримай його міцно до другого Мого пришестя».
Прийнявши сатану, пекло говорить йому: «Повернися і поглянь, що у мене не залишилося жодного мертвого». Далі описується переведення померлих з пекла Христом, що втілився: «Цар слави простягнув правицю Свою і узяв і підняв прабатька Адама.
Потім, звернувшись до інших, сказав: «Сю­ди, за Мною, всі, що умертивилися древом, до якого він доторкнувся. Я знову всіх вас воскрешаю древом хреста». І потім Він став всіх виводити звідти… Коли ж Він йшов, блаженні отці, слідуючи за Ним, оспівували, кажучи: «Благословенний прийдешній в ім’я Господнє; алілуя; йому слава всіх святих»».
«Євангеліє Никодима» мі­стить в собі всі ідеї і образи, які використовувалися в християнській літературі подальших сторіч для зображення того, що сучасні європейські богослови називають терміном Hollens­turm (буквально «штурм пекла»): Христос не просто сходить в пекельні безодні — Він вторгається туди, долаючи опір диявола і демонів, долаючи брами та зриваючи з них замки і запори, як Переможець, перед Яким сили зла безсилі.
Звернімо увагу на одну фразу з «Євангелія від Никодима» — слова пекла, сказані сатані: «Повернися і поглянь, що у мене не залишилося жодного мертвого». В іконографії «Зішестя в пекло» Христос часто зображений таким, що простягає руки до Адама і Єви, яких він виводить з пекла; іноді, окрім Адама і Єви, які виходять з пекла, показують також і інших людей — в білому одязі, з німбами і без них. Хто ці люди? Чи дійсно, як говорить нам апокриф, пекло спустіло? Чи всіх людей, які до Воскресіння Христового знаходилися в пеклі, вивів Христос?
Це питання не раз було відображене в іконографії Воскресіння. На знаменитій фресці «Воскресіння» з константинопольського монастиря Хору (1315-1320) традиційна тема Зішестя в пекло трактується з особливим драматизмом.
В середині композиції — Христос в білому одязі; Христос тримає правою рукою руку Адама, а лівою — руку Єви. Адам зображений таким, що майже біжить назустріч Христу, Єва — що піднімається із зусиллям з глибин пекла. Праворуч Христа (зліва від глядача) зображені Іоанн Предтеча і старозавітні праведники з німбами. Ліворуч — старозавітні грішники на чолі з Каїном, сином Єви, що стоять в нерішучості. Чи стосується їх проповідь Христа? Послідує їй Каїн, чи врятується він? А інші грішники? Іконографія відображає неоднозначність рішення питання про спасіння, ніби нагадуючи, що наші суди — не суди Божі.
Догмат про зішестя Христа в пекло — частина православного вчення про спасіння. Проте вирішення цього питання багато в чому залежить від того, як ми розуміємо проповідь Христа в пеклі і її спасительну дію на людей. Якщо мова йде про проповідь лише вибраним, лише праведникам Старого Завіту, тоді спасительна значущість догмата мінімальна; якщо ж проповідь була адресована усім, хто знаходився в пеклі, його значущість істотно збільшується.
Здається, ми маємо достатньо підстав стверджувати, вслід за грецьким православним богословом Іоанном Кармірісом, що, «по вченню майже всіх східних Отців, проповідь Спасителя розповсюджувалася на всіх без винятку і спасіння було запропоноване всім душам, що спочили від віку, чи це іудеїв чи еллінів, праведних чи неправедних».
Тієї ж думки дотримується інший грецький богослов, професор Миколай Василіадіс: «…Господь добровільно і переможно зійшов в пекло, «загальне вмістилище» душ. Він відвідав всі душі, що знаходилися там, і проповідував грішникам і праведникам, іудеям і іновірним. І як «тим, що живуть на землі засяяло Сонце правди», так само засяяло світло Його і тим, котрі знаходилися «під землею в пітьмі та під покровом смертним».
Як на землі проголосив Він мир, прощення грішникам, прозріння сліпим, так і тим, що знаходилися в пеклі, щоб покірливо схилилося перед Ним «кожне коліно небесних, земних і пекельних» сил». Богочоловік, зійшовши не тільки на землю, але і «під землю», відкрив істинного Бога для всіх і всім проповідував Євангеліє спасіння, щоб все було «сповнене Божества», щоб Він став Господом і мертвих, і живих (Рим. 14, 9).
Таким чином, не тільки для праведних, але і для неправедних проповідь Спасителя в пеклі була благою і радісною звісткою позбавлення та спасіння, а не проповіддю «викриття за невіру і злість», як здавалося Фомі Аквінському.
Але чи всі чи тільки деякі відгукнулися на заклик Христа і були виведені з пекла? Це запитання залишається відкритим. Є думка, згідно з якою Христос вивів з пекла тільки старозавітних праведників. А є думка, згідно з якою всі, хто побажав послідувати за Христом, послідували за ним, коли Він відкрив брами пекла, зламав замки та кайдани.
У богослужбових текстах багато разів говориться про спасіння Христом усіх тих, що знаходилися в пеклі: «і всі ті, що від пекла звільнилися». Але оскільки Бог не порушує вільну волю людей, принаймні, в пеклі залишилися ті, хто не побажав послідувати за Христом, зокрема диявол та демони.
Якщо ми схилимося до точки зору тих церковних письменників, які стверджували, що Христос вивів з пекла винятково старозавітних праведників, тоді спасительна справа Христа зводиться лише до відновлення справедливості. У такому разі мова вже не йде ні про диво, перед яким тріпочуть ангели і яке оспівується в церковних гімнах, ні про милість Божу.
Православ’я допускає можливість спасіння від пекельних мук не тільки тих, хто вірував за життя, але і тих, хто не сподобився дійсної віри, проте догодив Богові добрими справами. По вченню Православної Церкви всі померлі — віруючі чи невіруючі — повстають перед Богом. Отже, навіть для тих, хто не увірував за життя, зберігається надія на те, що вони визнають Бога своїм Спасителем та Визволителем, якщо все попереднє земне життя вело їх до цього визнання.
Ми не знаємо, чи всі послідували за Христом, коли Він виходив з пекла, так само як не знаємо, чи всі послідують за Ним в есхатологічне Царство Небесне. Але ми знаємо, що з моменту зішестя Христа в пекло шлях до воскресіння з мертвих відкритий для «кожної плоті», спасіння дароване кожній людині, і брами раю відкриті для всіх того охочих. Така таємниця Великої суботи, завісу над якою прочиняє православне богослужіння, таке богослів’я ікони Воскресіння.

Митрополит Іларіон (Алфеєв)