«ВІРИМО, ЩО НЕМОЖЛИВЕ ЛЮДЯМ - МОЖЛИВЕ БОГУ…».

Відкритий лист керуючого Тернопільською єпархією УПЦ Київського Патріархату Високопреосвященного Нестора (Писика) митрополиту Тернопільському УПЦ Московського Патріархату Сергію (Генсицькому)

Владико-митрополите Сергію, улюблений у Христі собрате!
Події за сході України красномовно засвідчили, що наша держава та наш багатостраждальний український народ переживають нині, ймовірно, найбільш трагічний період своєї новітньої історії.

Ще рік тому ніхто б не міг собі уявити, що початок XXІ століття, з яким ми пов’язували не лише своє матеріальне, але й духовне благополуччя, зовсім скоро буде затьмарене новинами про справжню війну в центрі цивілізованої Європи. Мало хто міг передбачити, що брат росіянин війною піде на свого брата українця, а людська кров литиметься рікою, заради чиїхось зухвалих геополітичних претензій. Але це зухвальство та злоба не лише однієї людини, як помилково вважають, але й тих росіян та українців, які її підтримують.

Ще більша туга огортає наше серце, коли бачимо українців розділених між собою ще й за надуманими церковними мотивами. Єдине та святе Православ’я в Україні ось уже два десятки років штучно розділене головним людським ворогом - дияволом.

Розділене Тіло Христове – це випробування нашої віри. Ми можемо або мовчки прийняти його, шукаючи в ньому задоволення власних кар’єрних чи будь-яких інших амбіцій, а можемо не прийняти, намагаючись всіма можливими способами подолати це розділення.

Як християни ми знаємо, що зовнішні події нашого життя є лише віддзеркаленням нашого внутрішнього стану. Одні з них можуть відбуватися з волі Божої, інші – з попущення. Тому кожен християнин повинен якомога частіше робити іспит власного сумління, запитуючи себе, чи дійсно він правильно тлумачить і сприймає всі події, які відбуваються з ним, або навколо нього.

Тільки маючи «розум Христів» (1 Кор. 2:16), людина сама прагне стати джерелом Любові для інших. Вона ладна принизити себе, віддати своє, відмовитися від свого самолюбства лише заради добра та благополуччя іншого. Вона здатна на будь-який духовний подвиг.

Події останніх місяців дають нам не тільки багато матеріалу для духовних роздумів, але змушують подумати над справжніми мотивами нашого перебування в Церкві. Вони дають безліч нагод показати світу свою віру та вірність християнським ідеалам. Саме тому я вирішив звернутися з відкритим листом до Вашого Високопреосвященства, чого не робив ніколи раніше. Голос пастирського сумління більше не дозволяє мені мовчати, бо це нині: «час приємний, ось тепер день спасіння!». (2 Кор.6:2)

Єдине, що призвело до трагічного розділення між нами - різний спосіб тлумачення окремих канонів. Але ж, це зовсім не підстава для церковного розділення, тим більше – для постійних суперечок та розбрату, що можуть переростати навіть у справжнє фізичне протистояння!

Звичайно, російсько-українська війна - це зовсім не головна причина того, що нам сьогодні потрібна церковна єдність. Зате, сьогоднішня війна є прямим наслідком того, що цієї єдності між нами довго не було.

Не хочемо вірити в те, що Української Православна Церква Московського Патріархату намагається сприяти поваленню нашої державності чи, граючи на руку Кремлю, оспорює територіальну цілісність сучасної України та права громадян на свій вільний вибір. Не хочемо вірити, що вона обрала служіння Кремлю замість служіння українському народу та інтересам Помісної Церкви, і замість Бога нині служить ворогу людського роду.

«Русский мір», який насиллям та кров’ю насаджується нині, немає нічого спільного з вченням Христа. Ця геополітична мрія є спробою побудувати на землі царство Антихриста. Це видно з того, що в той час, коли вчення Христа завжди несе собою Мир та Любов, ідеологія «Русского міру» несе собою лише ненависть, розбрат та війну. Тому, активна участь та особиста зацікавленість у цій афері священночалія РПЦ ставить перед православними віруючими України чимало нових запитань. Ще ніколи раніше в церковній історії Євангеліє Христове не «проповідувалося» за допомогою танків та БТРів.

Як у Едемському саду диявол спокушав прабатьків начебто чудовими речами – обіцяючи, що в них «відкриються очі» та вони «стануть немов Боги» (Бут.3:5), так нині він спокушає православних братів і сестер обіцянками особливої «канонічності», «благодатності», «істинним православ’ям» чи схожими речами, справжній духовний сенс яких можна звести до стану духовно прелєсті (самообману) та стану фарисея з Христової притчі (Лк.18:9-14). Не давайте себе звести, не будьте сліпцями, а залиштесь вірними Господу та Спасителю нашому Ісусу Христу, Який казав, що «за плодам пізнаєте їх» (Мф.7:16).

Українська Православна Церква Київського Патріархату неодноразово ставала ініціатором діалогу до поєднання, як з Українською Автокефальною Православною Церквою, так і з Українською Православною Церквою в підпорядкуванні Московському Патріарху. З відкритим серцем ми впевнено та терпляче чекаємо об’єднання українських Церков в єдину Помісну Православну Церкву.

І хоча для багатьох ієрархів та духовенства це виглядає утопією та надто сміливою мрією, щоб бути правдою, ми свято віримо в те, що «неможливо людям, можливе Богу». (Мк.10:27)

Досвід значного об’єднання УПЦ Київського Патріархату з Українською Автокефальною Православною Церквою на Тернопільщині показав, що така єдність цілком реальна, а справа постання єдиної Помісної Церкви в Україні, рівної в родині інших Помісних Церков світу, - це справа вже найближчого часу.

По-братськи звертаюсь до Вашого Високопреосвященства, закликаючи до такого об’єднання всупереч усім, хто сумнівається, і тому, хто найперше противиться нашій єдності – дияволу.

Важливість церковного єднання вже розуміє багато хто з Вашої пастви та кліру. І якщо Ви, Ваше Високопреосвященство, вчасно не підтримаєте їх благі починання, то вони все одно оберуть духовну єдність, але вже без Вас. У кількох містах та селах Тернопільщини люди вже відкрито заявили про перехід із Московського Патріархату в Київський та сміливо відстоюють свій вибір. Інші громади, а їх чимало, готуються до переходу в лоно Київського Патріархату в найближчий час.

Не складно знайти безліч причин, чому ми не можемо молитися біля одного Престолу та причащатися з однієї Чаші. Але всі ці причини зводяться до однієї – в нас немає тієї любові, про яку заповідав Христос, і яку Він явив нам на Голгофі.

То ж відкиньмо всі чвари та злобу. Простімо один одному давні образи та обіймімо брат брата, бо без любові не спасемось!

Закликаю Ваше Високопреосвященство до духовного єднання та спільної праці на користь України та її святої Православної Церкви.

Клір та паства Тернопільської єпархії УПЦ Київського Патріархату щиро молиться про те, щоб розділена окупантом Україна якнайшвидше об’єдналася в єдину, могутню та європейську державу, а існуючий штучний розділ між нашими Церквами вже незадовго був подоланий. В тому числі – через наше з Вами бажання та сприяння цій єдності.

З братською Любов’ю –

† Смиренний Нестор,Архієпископ Тернопільский, Кременецький та Бучацький