Пасхальний Артос.

Артос (з грецької Áρτος — «квасний хліб») — особливий освячений хліб, спільний для усіх членів церкви, інакше — «просфора всеціла». Освячується артос особливою молитвою, окропленням святою водою й кадінням у перший день Святого Великодня на Літургії після заамвонної молитви. Після освячення артос кладуть на аналой, який  під час богослужінь стоїть біля іконостасу перед іконою Христа, в проміжках між службами аналой з артосом встановлюють у царських вратах. Згідно парафіяльній практиці під час щоденного хресного ходу артос обносять навколо храму і поміщають на колишнє місце.

Історичні докази Воскресіння.

Воскресіння Христа з мертвих на третій день у повній цілісності тіла й душі є фактом, який здається настільки ж безсумнівним, наскільки може бути безсумнівним факт, підтверджений історичним свідченням. Вся проповідь апостолів була зосереджена навколо Воскресіння Христового. Вороги Ісуса Христа – юдейські книжники і фарисеї – над усе боялися свідчення про Воскресіння Христове. Воскресіння Христа — це реальна історична подія у часі й просторі. Історик Вілбер Сміт з цього приводу зазначає: „Значення воскресіння — питання богословське, але факт воскресіння — питання історичне.

Великоднє послання архієпископа Тернопільського Іова.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

«Цей урочистий і святий день, єдин субот Цар і Господь, свято із свят і торжество із торжеств, в цей день благословімо Христа навіки»  (ірм.8п.к.)
«Торжество із торжеств» святкує Церква Христова в ці пасхальні дні. Вона закликає всіх нас, в цей святий і урочистий день, коли «все наповнилось світлом: небо і земля, і глибини підземні», благовістити тайну Христового Воскресіння.
Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа займає центральне місце  як у Святому Письмі, так і в житті Святої Церкви. На ньому побудована християнська віра, надія і зміст нашого життя.

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ.

ПАТРІАРХА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ РУСИ - УКРАЇНИ Ф І Л А Р Е Т А

Преосвященним архипастирям,

боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним 

Української Православної Церкви Київського Патріархату 

Дорогі браття і сестри!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Найбільшим злом, яке існує у світі, є смерть. Люди помирають не тому, що життя для них стає тяжким, а тому, що через гріх першої людини, Адама, смерть увійшла в їхню природу. Людина не хоче помирати навіть тоді, коли тяжко хворіє і через старість стає непрацездатною. Чому вона не хоче помирати? Тому що її природа створена Богом для життя вічного. Будучи свобідною, людина обрала не життя, а смерть: через гріх Адама смерть пошкодила людську природу, яку оновити людина не могла. Не могли цього зробити й ангели, оскільки людську природу створили не вони. Людину створив Бог! Тому оновити, а це значить подолати в людській природі смерть, міг тільки її Творець, тобто Бог.

Туринська плащаниця.

Плащаниця (саван) — вражаюче свідоцтво правди, свідоцтво надлюдської любові, якщо обман — плід надлюдського генія.
Винятковість та неповторність іденти

чного образу, відображеного на савані, роблять його найпотаємнішим предметом. Виникає враження, що ми перебуваємо на порозі таємниці, яка не є такою для віруючих людей, але для вчених та істориків — стає предметом обговорень та дискусій. Предметом торжества свідомості над розумом.

Зображення на плащаниці - це німий образ, і при цьому змушує про себе говорити. Так турбує своєю присутністю, що ті далекі події двох-тисячолітньої давнини знову стають актуальними, живими. Це відчутний предмет протесту, протистояння. Він притягає маси віруючих, що роздумують про муки і воскресіння. Примушує їх  хвилюватися з приводу відсутності речових доказів у вірі. Водночас турбує і тривожить атеїстів. Разом з тим факт, що мова йде про конкретний предмет, який містить в собі зашифроване послання мудрим світу цього, приваблює істориків, вчених і філософів.

СІМ СЛІВ СПАСИТЕЛЯ І ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА НА ХРЕСТІ.

Милість і істина зустрілися,
правда і мир поцілувалися, істина від землі засяяла
а правда з неба прихилилася.
(псал. 84, 11-12).
І.
Лобне місце.
Господь наш Ісус Христос був розіп’ятий на пагорбі, який знаходився на захід від Єрусалима. Цей пагорб отримав всесвітню відомість – і навряд чи тепер в християнських країнах знайдеться така родина де б не пролунало в дні посту, покаяння і приготування до зустрічі Великого й Світлого дня, свята свят, і зворушливих бесід про Голгофу.

Memento mori.

«У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій,
і повік не згрішиш» (Сир. 7: 39)

Людина як вінець творіння Божого покликана до досконалості, але внаслідок гріхопадіння у світ увійшла смерть, втратився безпосередній зв'язок з Творцем. Людство все більше віддається до задоволення тимчасових земних потреб, забуваючи про істинного Бога. Проте Своїм промислом Господь як люблячий батько завжди виправляє помилки людини і направляє їх до благої мети. Це передусім стосується смерті. Святитель Феофіл Олександрійський говорить: «Людина зазнала смерті, але і в цьому випадку Бог надав їй велике благодіяння саме тим, що не залишив її вічно перебувати в гріху. Бог вигнав людину з раю, ніби на заслання, щоб людина впродовж певного часу очистила свій гріх і, напоумлена покаранням, знову була повернута до раю. Якщо в посудині, яка щойно зроблена, виявиться недолік, її переливають або переробляють, щоб вона стала новою і цілою; те ж буває і з людиною. Для того вона і долається силою смерті, щоб під час воскресіння з'явитися здоровою, тобто чистою, праведною і безсмертною» [2].

Православний погляд на страждання: біль як шанс для людини .

Якщо на мить зупинитись і поглянути на сучасний світ поглядом простої пересічної людини, то незважаючи на все прекрасне, добре й світле, що в ньому є і що дарує нам радість життя, милування й захоплення новим днем, ми побачимо й інше, а саме те, що все це має і свій зворотний темний бік, де існують зло й насильство, кров і ненависть, неправда й ворожнеча. А це в свою чергу суб'єктивно й об’єктивно, на рівні окремої людини породжує біль, страждання, виявляється у внутрішніх станах дисгармонії, почуттях страху, самотності, відчуженні тощо. Але нам на превеликий жаль неможливо зрозуміти чужі страждання, якщо самі їх не відчуваємо, тому що кожен з нас дуже зайнятий самим собою для того, щоб помічати біль іншого.

ВІТАННЯ з Днем народження.

  Всечесний отче Любомир, висловлюємо Вам найсердечніші вітання з нагоди Вашого ювілею. Завдяки Вашій щирій молитві, мудрості та працелюбності Церква успішно продовжує свою важливу місію тут у Копичинцях. Добре відомо, яких моральних зусиль, витримки і наполегливості, сердечної щедрості, християнського миролюбства вимагає Ваша відповідальна діяльність на благо українського народу. У цей нелегкий час Ви несете людям слово Боже, робите все можливе для їх духовного збагачення. Ви здійснюєте вагомий внесок у справу відродження духовних і утвердження християнських цінностей, ведете людей до спасіння, проповідуючи їм слово Боже. Зичимо Вам, міцного здоров’я, Божої милості, злагоди, добра та миру. Нехай благодать Господня завжди перебуває з Вами на многії та благії літа!

Преподобна Марія Єгипетська.

В 5-ту неділю Святого Великого Посту ми  згадуємо пам’ять прп. Марії Єгипетської. Чому свята Церква саме сьогодні згадує ім'я цієї святої угодниці Божої? Чи не тому, що саме у ній ми бачимо торжество воістину Божої сили, торжество відповідної людської любові до Бога? А, скоріше, ми бачимо й торжество людського відчайдушного крику про допомогу й перемогу, яка дається Богом, Його любов'ю, Його силою й всемогутністю.
Марія? Чи вона сама знайшла стежку до Спасителя, чи Він поставив її на цю путь овіявши страшну грішницю Своєю благодаттю? Проте хочеться запитати: чому не з чистих дів, що з дитинства присвятили Господу свою любов, що не знали більш дорогого імені, окрім імені Ісус, що не мріяли про земного жениха, а з великим тремтінням чекали обручника небесного, - чому не з цих народжених праведниць з чистими серцями, як кришталь, і відданими Йому. Господь не вибрав з цих нікого, щоб піднести на недосяжну висоту моральної досконалості, а покликав  грішницю Марію з душею, повною беззаконня й гріховного бруду, що впала так низько до найглибшої гріховної безодні.