Хвалімо Бога українською мовою (Митрополит Іларіон).

І. Рідна мова - душа церкви.

ЦЕРКВА — це душа народу. Душа правдива, жива, що оживлює кожного народа й робить його справжньою нацією.
Народ без своєї окремої Церкви — народ без душі, народ мертвий, печаткою нації не означений, на денаціоналізацію призначений.
Церква — це душа нації. Нація виявляється найперше в Церкві своїй, в її віковічній праці та її віками виробленій ідеології. Тому без своєї окремої Церкви нема й окремої нації.
Рідна мова — це душа Церкви, це той Дух Святий, що оживлює всю Церкву, саму істоту її, як Він оживив був Апостолів в Єрусалимі в 50-ий день по Воскресенні. Рідна мова міцно єднає вірних з Богом, сильно допомагає їм у Бо-гопізнанні.
Рідна мова — шлях До Бога! Не рідною мовою Бога не пізнаєш!

СВЯТІ ПЕРВОВЕРХОВНІ АПОСТОЛИ ПЕТРО І ПАВЛО,

Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрівки — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю не порушуючи уже церковного уставу приступити до скоромної їжі.

Християнство і порожнеча.

Озираючись на останніх 20 з лишнім років, ми розуміємо, що світ дуже змінився і продовжує катастрофічно швидко змінюватися. Є речі, які вже важко повернути назад або поставити на їх колишні місця.
Але світ змінюється не останні 20 років, — світ змінюється давно; напевно, минуле сторіччя стало кардинальним в зміні картини світу. Насамперед, цьому сприяли колосальні війни і революції. Але найголовніша революція, яка за цей час відбулася, — це революція суспільної свідомості, що торкнулася всього людства, і культурного, і навіть не зовсім цивілізованого. Так або інакше це зрушення торкається і нас, православних християн.

Перша Сповідь і Святе Причастя в Соборі Святої Трійці.

Чарівна атмосфера святкового собору Святої  Трійці в м. Копичинці… Радісні погляди і посмішки прихожан…Навіть необізнаний гість, сьогодні легко міг здогадатися, що в нашому Храмі відбувається щось надзвичайне. Всі, затамувавши подих чекали і раділи за нас, дітей. Саме для такого свята, наш храм був уквітчаним пречудовим декором, дизайн якого з материнською турботою робили руки наших дорогих батьків. Панувала тиша і всі молилися до Бога від всього серця і душі… Нам, першопричасникам, було особливо радісно, адже ми вперто і наполегливо йшли до цієї події, щоб прийняти в свої спраглі серця живого Ісуса Христа, під виглядом тіла і крові. Ніяк не можна на словах передати тріпотіння наших душ, які з нетерпінням чекали мить з’єднання з живим Ісусом Христом.

Смуток чи духовне зубожіння.

Смуток-це   просто біда нашого часу: при очевидному достатку і різноманітності їжі, одягу і «товарів народного споживання» – словом, всього, що повинне по ідеї полегшувати наше життя, – все більше людей впадають в тяжкий, безвихідний (як їм здається) смуток.

Звичайно, бувають випадки виняткові, коли людина пережила гірку втрату або увійшла до «смуги» бід, скорботи і душа її, обтяжена нестерпним (як здається) вантажем обставин, впадає в тяжкий смуток.

Але ж існує безліч інших прикладів, коли «об’єктивні» зовнішні обставини не мають до того, що відбувається в душі людини прямого впливу. Тобто людині здається, що обставини її нестерпні, проте, коли добре проаналізувати, то вони цілком стерпні і навіть при іншому настрої серця можуть служити причиною подяки, щастя та радості.

АПОСТОЛ МАРК.

Про апостола Марка ми знаємо з Євангелій ще менше, ніж про Матфея. Про себе він не говорить взагалі нічого, але є в його Євангелії один епізод… “У той момент, коли Іісуса схопили, залишивши Його, всі повтікали. Один юнак, загорнувшись в одне лиш покривало, йшов слідом за Ним; і вояки схопили його. Але Він, залишивши покривало, голий утік від них” (14:50–52).

Більше ніхто з євангелістів про цей епізод не розповідає, та він і справді якийсь надто кумедний для такого трагічного моменту. Його варто було використовувати лише в тому випадку, якщо він був особливо важливий для автора, і найімовірніше, що Марк говорить тут про себе самого. Його не було серед дванадцяти апостолів, але він також ішов слідом за Іісусом, можливо, тоді ще через звичайну цікавість. Після Таємної Вечері він мабуть, уже спав, почувши, що відбувається щось особливе, підхопився, замотався хутчіше покривалом, яке під руку потрапило, і побіг подивитися — а там таке! От і довелося тікати осоромленим.

Цей зовсім негероїчний епізод підкреслює, що майбутні великі апостоли спочатку були… та буквально якими завгодно. Якщо вони наважувались іти за Іісусом, їхнє життя могло змінитися в один момент, але самі вони так швидко не змінювалися, от і цей допитливий, але полохливий юнак далеко не одразу став тим мужнім і впевненим у собі проповідником Христа, якого шанує Церква в особі апостола Марка.

Всіх святих землі Української.

Пориваючись у далеч століть, аби віднайти джерела духовності українського народу, ми неодмінно свій історичний погляд затримуємо на Київській Русі — цій яскравій добі вітчизняної історії, коли саме й складалося значною мірою неповторне обличчя народу, збережене ним упродовж віків досьогодні.

Христинська сім`я-це домашня церква.

  Нерідко доводиться чути, що Церква начебто занадто сувора у вимогах до статевого життя: осуджує дошлюбні інтимні стосунки, сімейне співжиття без Вінчання, позашлюбний секс... Дехто взагалі гадає, що Церква проти будь-якого статевого життя, навіть у шлюбі, що кохання нібито гріх, тож Православ’ю, мовляв, треба перебудуватися, іти «в ногу з часом». Але насправді усе це не так або не зовсім так.

Роздуми про Триєдиного Бога.

Людина завжди прагнула пояснити все на світі. Існують «вічні» питання, на які все ж ми не дали відповіді. Починаючи з того, для чого ми живемо? Таж тому вони і «вічні»! Чи варто нам взагалі на них відповідати?! Людська цікавість є безмежна. В богослов'ї відбувається майже все так, як і в інших науках, але тут є одне «але» - ми не можемо пояснити все якимись фізичними властивостями чи результатами хімічних досліджень – тут є віра в Бога як «…Творця неба і землі і всього видимого і невидимого…». Тут Бог об’являє себе як Святу Божественну Трійцю, де три Іпостасі є рівними між собою.Пояснити достеменно сутність Бога як Трійці, де є Один у Трьох і Три в Одному, ще нікому не вдалося. Звісно, у різні часи, Отці Церкви досліджували це питання і кожен подавав свої теорії цієї Троїчної сутності. Треба підкреслити, що вчення про Трійцю є великою Тайною, що перевищує людське розуміння.

Лікування душі людини в лоні Православної Церкви.

 Під лікуванням душі розуміється в першу чергу лікування та вивільнення розуму. Людське єство «захворіло» з моменту відокремлення її від Бога, і ця хвороба полягає головним чином у полоненні і падінні розуму. Прабатьківський гріх - це віддалення людини від Бога, втрата божественної благодаті, яка веде до засліплення, потьмарення і смерті розуму.

Ця втрата Божої благодаті умертвила розум людини, причому все його єство виявилося хворим і передало цю хворобу нащадкам. Так розуміється успадкування гріха у православному вченні. Слова апостола Павла «непослух одного чоловіка багато грішними» отці тлумачать не в юридичному, але в медичному сенсі. Мається на увазі, що захворіло людське єство. Святитель Кирило Олександрійський пише, що оскільки він (Адам) впав у гріх і піддався тлінню, в плотську частину людської природи увійшли з тих пір насолоди і нечистота, і народився в наших членах їх жорстокий закон. Отже, єство захворіло гріхом через непослух одного, тобто Адама, і багато хто опинився грішниками не тому, що вони скоїли злочин разом з Адамом (бо їх тоді не було), але тому, що їм властиво його єство, підпали закону гріха. У Адамі людське єство заразилося тлінням через його непослух, і в нього проникли пристрасті. В іншому місці той же Святитель використовує образ кореня. Смерть напала на весь людський рід, починаючи з Адама, аналогічно як якщо у рослини постраждав корінь, то неминуче зів'януть і всі його паростки.