Преображення Господнє-це явлення Царства Божого на землі.

Господь і Бог наш Ісус Христос, звершуючи справу нашого спасіння, прийняв образ раба і смиренно з приниженням чинив Своє велике служіння роду людському. Сховавши за завісою плоті Своє божественне достоїнство, Спаситель відкривав Його лиш в той час коли творив чудеса, показуючи тим самим Себе Сином Божим. Але, як апостоли, так і люди не могли побачити в Ньому істинного Бога і Спасителя світу до певного часу.

Спаситель, знаючи, що наближається час Його страждань і хресної смерті, і, що свідки цього, Його учні, можуть спокуситися Його приниженням, бачачи, як вороги насміхаються над Ним, мучать і розпинають Його, а він, як агнець мовчить і переносить всі муки, розмовляє із ними в Кесарії Филиповій про свою смерть і воскресіння, а покликавши народ, говорить їм про несення хреста. Все це було потрібно для того, щоб пояснити їм тайну добровільних страждань і смерті і, таким чином, утвердити в них їхню віру.

Кілька днів після того, як оповідає нам святий апостол і євангелист Матфей: «Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних і преобразився перед ними» (Мф. 17: 1).

Успенський піст.

14 серпня для нас, для усіх православних християн, розпочинається Успенський піст. У цій публікації ми розповімо про те, як було започатковано Успенський піст, як харчуватися й проводити дні Успенського посту, тощо.

Успенський піст настає через місяць після Петрового посту.Цей піст започатковано перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Божої Матері і триває два тижні від 14 до 28 серпня .

Успенський піст дійшов до нас з давніх часів християнства.

Мирська суєта.

Наше життя: яке воно сьогодні? Чи є в ньому місце для Бога? Чи вистачає часу на те, щоб вирватися із вихору буденних проблем і там далеко, у середині серця прошептати щиру молитву до Творця?

Наш день починається, у кращому випадку, із молитов «Отче наш і Богородице Діво...», а частіше всього просто із чашки кави чи чаю, зовсім забуваючи про наявність обов’язкових до читання ранкових молитов. Далі –… а далі починається «суєта житейська». Хтось доглядає господарство, якому віддає більшу частину дня: всіх нагодувати, скрізь навести лад – на все треба час і силу. Інший же починає день із дороги на роботу. Там на нього чекають папери, дзвінки, зустрічі, знову папери, відповідальні рішення. Все це призводить до нервової напруги та втоми, яка часто виявляється хронічною.

Слово про доброчинність.

Багато хто думає, що жити за вірою та виконувати волю Божу дуже складно.  Насправді — дуже легко. Варто лише звернути увагу на дрібниці і намагатися не грішити в найменших і найлегших справах. Це найпростіший спосіб увійти в духовний світ і наблизитися до Бога.

Зазвичай, людині здається, що Творець вимагає від неї дуже великих звершень, якнайповнішого самозречення, суцільного знищення особистості. Людину так лякають подібні думки, що вона починає боятися наблизитись до Бога взагалі, ховається від Нього, як Адам після гріхопадіння, і навіть не вникає в слово Боже: «Все одно, — думає, — нічого не можу зробити для Бога і для душі своєї, буду вже краще триматися осторонь духовного світу, не буду думати про вічне життя, про Бога, а буду жити, як живеться».

Вогненний пророк Ілля.

Кажучи про старозавітних пророків, ми звичайно маємо на увазі тих із них, хто залишив після себе цілі книги, — це Ісайя, Єремія, Єзекіїль, Даниїл та інші. Але свого роду засновником цієї традиції був інший чоловік, який зовсім нічого не писав і дуже мало говорив, але діяв так, що запам’ятався людям назавжди. Його ім’я — Ілля, воно означає «мій Бог — Господь», і це ім’я дуже точно описує його місію.

Пророк сповіщає людям волю Божу. Але перш ніж говорити про високе богослов’я, пророкам належало нагадати ізраїльтянам, що їхній Бог — не одне з безлічі язичницьких божеств, як у довколишніх народів, але Єдиний Бог, творець неба та землі.

Ми вперше зустрічаємо Іллю в рік страшної посухи. Звичайно, вона розумілася як покарання від Бога за ідолопоклонство, але Ілля не поспішає виголошувати проповідь. Він просто ховається в пустелі, біля струмочка, що зберігся якимось чином, і туди, як описує Біблія, «круки приносили йому хліба та м’яса вранці, і хліба та м’яса ввечері, а з потоку він пив». Перш ніж учити інших, він сам повинен навчитися безмежно довіряти своєму Богу.

Українська мова в житті православного пастиря.

Мова займає важливе місце в житті кожної людини. Вона виконує властиві їй функції і, зокрема, є засобом спілкування людини з Богом, засобом Його пізнання. Історія України та української мови свідчить про вагомий внесок православного духовенства у її формування, розвиток та збагачення. На сьогодні православний пастир це вже не сільський требовиконавець, а високодуховна, моральна, культурна, освічена особистість, представник національної еліти, інтелігенції.
З уваги на це актуальною постає проблема мовної особистості православного пастиря, який своє служіння звершує за допомогою слова. Пастир користується мовою постійно – у храмі (богослужіння, проповідь) та поза його межами (громадська діяльність, сім’я тощо).

Хвалімо Бога українською мовою (Митрополит Іларіон).

І. Рідна мова - душа церкви.

ЦЕРКВА — це душа народу. Душа правдива, жива, що оживлює кожного народа й робить його справжньою нацією.
Народ без своєї окремої Церкви — народ без душі, народ мертвий, печаткою нації не означений, на денаціоналізацію призначений.
Церква — це душа нації. Нація виявляється найперше в Церкві своїй, в її віковічній праці та її віками виробленій ідеології. Тому без своєї окремої Церкви нема й окремої нації.
Рідна мова — це душа Церкви, це той Дух Святий, що оживлює всю Церкву, саму істоту її, як Він оживив був Апостолів в Єрусалимі в 50-ий день по Воскресенні. Рідна мова міцно єднає вірних з Богом, сильно допомагає їм у Бо-гопізнанні.
Рідна мова — шлях До Бога! Не рідною мовою Бога не пізнаєш!

СВЯТІ ПЕРВОВЕРХОВНІ АПОСТОЛИ ПЕТРО І ПАВЛО,

Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрівки — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю не порушуючи уже церковного уставу приступити до скоромної їжі.

Християнство і порожнеча.

Озираючись на останніх 20 з лишнім років, ми розуміємо, що світ дуже змінився і продовжує катастрофічно швидко змінюватися. Є речі, які вже важко повернути назад або поставити на їх колишні місця.
Але світ змінюється не останні 20 років, — світ змінюється давно; напевно, минуле сторіччя стало кардинальним в зміні картини світу. Насамперед, цьому сприяли колосальні війни і революції. Але найголовніша революція, яка за цей час відбулася, — це революція суспільної свідомості, що торкнулася всього людства, і культурного, і навіть не зовсім цивілізованого. Так або інакше це зрушення торкається і нас, православних християн.