Християнська любов.

Ми так звикли до словосполучення «християнська любов», ми стільки разів чули проповіді про любов і заклики до неї, що нам важко буває пробитися до вічної новизни цих слів. Але на новизну цю вказує Сам Христос: Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! (Ін. 13, 34).

Але ж про любов, про цінність і висоту любові світ знав і до Христа, і хіба не в Старому Завіті знаходимо ми ті дві заповіді — про любов до Бога і любов до ближнього, про які Христос сказав, що в них весь закон і пророки? І в чому ж тоді новизна цієї заповіді, новизна до того ж не лише в момент промовляння цих слів Спасителем, але й для всіх часів, усіх людей, новизна, яка ніколи не перестане бути новизною?

Щоб відповісти на це запитання, достатньо згадати одну з основних ознак християнської любові, як вона вказана в Євангелії: «Любіть ворогів ваших». Слова ці містять у собі не що інше, як нечувану вимогу любові саме до тих, кого ми не любимо. І тому вони не перестають вражати, лякати і, головне, судити нас, поки ми ще не остаточно оглухли до Євангелія.

Шанування образів.

З найдавніших часів існування Християнської Церкви ікони є неодмінним атрибутом і своєрідним вираженням духовного життя віруючого, його прагнення наочним чином виразити невидимий, але реальний зв’язок з духовним світом.

Слово «ікона» походить із грецької мови і в перекладі українською означає «зображення, образ». Тому в нашій мові терміни «ікона» й «образ» щодо священних зображень використовуються як синоніми.

Друга Заповідь забороняє робити і вшановувати ідолів та їх зображення, тобто неправдивих богів, і зовсім не торкається істинних священних зображень. Слова другої Заповіді «ніякого зображення», безсумнівно передбачають слово – «ідола», кумира; саме так і пояснює ці слова сам Мойсей, коли в іншому місці висловлюється – «зображень якого-небудь кумира» (Второзаконня, 4:16). Крім того, слова «ніякого зображення» не виключають можливості істинних релігійних зображень так само, як і словами четвертої Заповіді – «ніякої справи» не робити сьомого дня тижня (Вихід, 20:10; Второзаконня 5:14) не виключається можливість законного звершення тоді добрих і невідкладних справ (Євангеліє від Матфея, 12:5, 10–12).

Богословське осмислення свята Богоявлення.

Сьогодні прийшов Христос на Йордан хреститися;
сьогодні Іоан доторкається до глави Владики;
Сили Небесні жахаються, бачачи преславне таїнство…
ми ж, просвітившись, взиваємо: Слава Богу, що явився,
і на землі став видимим, і просвітив світ.”
(Стихира на хвалітних, гол.4)
Величність свята Богоявлення напевно можна відчувати більше серцем, аніж розуміти силою людського інтелекту, бо розум наш не може збагнути, як над водами Йордану сьогодні явила Себе людству Божественна Тройця Пресвята. І в який спосіб!
Згадувана подія через читання євангельських текстів Священного Писання чи спів літургійно-богослужбових текстів представляє нам для споглядання двох осіб:

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ.

Дорогі браття і сестри!
Христос народився!

У ці святкові дні ми радісно і з любов’ю зустрічаємо новонародженого Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа. Кожен православний християнин чекає цього свята, щоб щиро радіти разом з Церквою, тому що на землю прийшов наш Викупитель, щоб звільнити нас від рабства гріху і смерті. Від Різдва до Воскресіння – все земне життя Спасителя було спрямоване на те, щоб знищити древнє прокляття – гріх, який нас віддалив, відокремив від Бога. Тисячі років були потрібні для того, щоб сповнилось Слово Боже про те, що Сім’я Жони зітре голову змію (Бут. 3:15). Але часто у людей виникає питання: чому ж Бог не спас людство зразу, коли люди відчули гіркоту гріха та життя без Бога? Чому дозволив гріху панувати між людьми тисячоліттями, чому так багато поколінь страждали без викуплення їхніх гріхів?

Різдвяне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Дорогі браття і сестри!

Христос народився! Славімо Його!

Людина завжди шукала й донині шукає миру і радості на землі. Марксисти і ленінці мріяли побудувати без Бога рай на землі. До цього "раю" вони йшли шляхом руйнації і десятків мільйонів смертей невинних людей. У наш час людство теж шукає миру і радості, а в результаті опустилося до крайньої бездуховності, дійшло до глибокої аморальності, де панують наркоманія і пияцтво, розпуста і статеві збочення, неправда і владолюбство, немилосердя і жорстокість, непомірне багатство і бідність.

Рік народження Ісуса Христа.

«Дух Господній на Мені; бо Господь помазав Мене благовістити убогим… проповідувати літо Господнє сприятливе» (Лк. 4,18-19).
Питання про народження Ісуса Христа не є новим ні у християнській літературі, ні в наукових колах, що явно пояснюється важливістю цієї події для усього людства. До того ж на центральність цієї події вказує той факт, що сучасне людство починає своє літочислення із Різдва Христового. Таким чином, ця подія тісно пов’язана із поняттям про час і літочислення. Не так давно питання про час і літочислення привертало увагу великої кількості людей у світлі закінчення другого тисячоліття й настанням третього. Сьогодні низка так званих провидців сповіщають, що 2012 р. буде останнім роком існування людства, роком кінця світу, наводячи жах і сум’яття в серця і уми багатьох. Святкування ж Різдва Христового має на меті вселити в серця і душі вірних надію, віру і любов у Бога, Який не залишив на погибель Своє творіння: «Бо так полюбив Бог світ. Що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3,16).

Ланчаське чудо.

 

  Йшло VIII століття від Різдва Христового. В храмі Сан-Легонцій, старовиного італійського міста Ланчано звершувалось таїнство Євхаристії. Але в серці одного із священиків, служившого в той день Літургію, випадково виникли сумніви чи істинні Тло і Кров Господні, скриті під видом хліба і вина. Хроніки не донесли нам ім’я того ієромонаха, але сумніви які зародились в його душі, стали причиною Євхаристичного чуда, яке вшановують і до сьогодні.

  Священик відганяв від себе сумніви, але вони настирливо повертались знову і знову. «Чому я повинен вірити, що хліб перестає бути хлібом, а вино становиться Кров’ю? Хто докаже це докаже? Тим більше що зовні, вони ніяк не змінюються та й не змінювались ніколи. Напевне це всього лиш символи, просто спогади про Тайну вечерю…»

Людина-триєдина істота.

Біблія відкриває нам, що кожна персона складається з трьох частін. Апостол Павло написавши: „А сам Бог миру нехай освятить вас цілкам досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа”. (1 Сол. 5:23).

2.1 Тіло людини

Тіло людини ріднить його зі всім видимим світом, і особливо — з тваринним царством. Тіло, як пишуть святі отці, це наш тваринно-рослинний організм зі всіма його потребами, що викликаються умовами земного життя. Дійсно, своїм тілесним життям людина нічим не відрізняється від інших живих істот — тварин, і полягає вона в задоволенні потреб тіла.

Привітання зі святом святого отця Миколая!

Святий Апостол Андрій Первозванний - основоположник Української церкви

Святий апостол Андрій Первозваний (походив із Віфсаїди Галілейської), особливо шанований українцями, був братом апостола Петра. Належав спочатку до учеників святого Іоанна Предтечі, і, як тільки Предтеча вказав на грядущого Спасителя, Андрій став першим учеником Ісуса Христа і пер­шим визнав Його перед своїм старшим братом Симоном-Петром-Месією: «Одним з тих двох, які чули від Іоанна про Ісуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона-Петра. Він спочатку розшукав брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос» (Ін. 1,40-41). Від ри­боловлі на Галілейському озері Андрій був покликаний Са­мим Господом на звання Апостола і, за поданням святого євангеліста Матфея, займає між апостолами друге місце.
Коли після Вознесіння Господнього всі апостоли розійшли­ся з благовістям у різні країни, то і святий Андрій вирушив проповідувати вчення Христове. Головне місце його благовісництва - Мала Азія, узбережжя Чорного моря. Багато скорбот і страждань за ім'я Христове перетерпів тут апостол, але, зміцнений силою Божою, він з радістю переніс всі утиски та муки. Найбільші - у Пафлагонському місті на березі Чорного моря. Там його тягли за ноги і руки, били палицями, кидали в нього камінням. Тільки благодаттю Христовою святий апостол залишився живим і неушкодженим. Мужнє терпіння і смирен­ня, з якими він переносив страждання, значно примножили кількість вірян у Синопі. Із цього міста святий Андрій Перво­званий пішов на схід берегом Чорного моря до Амосії. Побував також у Трапезунді, звідки відправився до Іверії, а далі - до землі парфян (або в Сомхетію) і повернувся до Єру­салима на свято Пасхи.