Роздуми митрополита Антонія про покаяння

Коли ми чинимо погано, коли говоримо щось неналежне, коли в нас в голові рояться темні думки або приходить на серце якесь затьмарення, ми, якщо хоч трошки просвітимося, починаємо відчувати докори совісті. Але докори совісті це ще не покаяння; можна ціле життя докоряти собі через погані вчинки та злі слова, темні почуття та думки – і не виправитися.

Покаяння – це той поворот життя, перелом думок, зміна серця, які нас звертають обличчям до Бога в радісній та трепетній надії, в упевненості, що хоч ми й не заслуговуємо милості Божої, але Господь прийшов на землю не судити, а спасти, прийшов на землю не до праведних, а до грішних.

Неділя прощення.

Прощення… який глибокий зміст ми вкладаємо у це слово! Ця чеснота тісно пов’язана з любов’ю, вона є проявом любові. Прощення – величезний акт духовного єднання та примирення. Хто любить – той і прощає.
Саме тому Свята Православна Церква постановила святкувати перед Великим постом Прощену неділю. У цей день, за добрим християнським звичаєм, належить просити один в одного прощення. У цьому закладена висока мета. Адже завтра розпочинається Великий піст – час очищення, час освячення і примирення з Богом, Сповідь і Святе Причастя, через яке людина поєднується з Богом і відновлює в собі затьмарені через гріх образ і подобу Божу.

Що важливіше-ходити до Церкви чи бути гарною людиною?

Сьогодні багато людей хоч і не заперечують віру, хоча і визнають Бога, але з церковним життям не мають нічого спільного, вважаючи, що Бог у них в душі, і шукати Його потрібно саме там, а не в побудованому людськими руками храмі.

Тому подумайте над цим, віра – це те, що повинно проявлятися практично, віра не може бути теоретичною, вона повинна бути живою, підтвердженою життям, безпосередньо нашими вчинками. Але чому не можна виявляти віру практично, просто живучи по совісті, намагаючись виконувати заповіді, роблячи добрі справи? Багато хто з нас вважає, що набагато важливіше бути гарною людиною, ніж регулярно ходити до церкви.

Неділя про страшний суд.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Свята Церква присвячує сьогоднішній день спогадові прийдешнього для всіх нас Страшного Суду Божого. Євангельське читання, яке ви чули, описує нам його грізну картину устами Самого Судді – Господа нашого Ісуса Христа. Так, браття і сестри, страшне, приголомшливе і разом з тим величне видовище виникне колись при кінці світу. Це буде остаточне торжество добра і правди! Ми найчастіше під­креслюємо невідворотність покарання за гріхи. Так, нерозкаяні грішники матимуть заслу­жену відплату. Але для людського роду це радісний день – день перемоги добра над злом, правди – над неправдою.
Все людство і всі ми будемо неминуче присутні там, – і не простими, сторонніми спостерігачами, а неодмінними його учасниками. Кожен з нас постане там як підсудний – підсудний, але не обов’язково засуджений. Це буде Божий Суд, а це означає – спра­ведливий суд, суд безсторонній. Кожен від своїх справ або уславиться, або посоромиться.

Чому потрібно молитися за померлих.

Загробний світ із нашим майбутнім є для нас, на цім світі сущим, сферою суцільних таємниць. Богомудре око земної частини Церкви прозирає в цю сферу, яка «ніби у тьмяному дзеркалі» (1 Кор. 13:12). Ці таємниці повністю розкриваються і стануть для нас явними тільки в час Другого пришестя Христа. Адже це буде завершальною справою Його спасенного подвигу і визначенням остаточної долі кожної людини.
За християнським ученням, смерть як відплата за гріх необхідна для визволення людини від гріха. Отже, сама по собі вона – благо, якщо становить початок і шлях до зміни на краще. Для справжнього християнина смерть є навіть «придбанням», бо з’єднує його з Христом – Джерелом вічного життя.

18 лютого-мясопусна поминальна субота.

Уставом Православної Церкви встановлені особливі вселенські загальні дні поминання спочилих християн. Одним із таких днів є М’ясопусна батьківська поминальна субота, яка завжди припадає на передодні третьої підготовчої неділі до Великого посту. Поминання в цей день визначено стародавнім церковним звичаєм.

СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ.

Сьогодні веселиться увесь світ,
Бо Симеон стрічає Бога,
Від Богородиці – Величний Плід,
Він на піднесення й падіння многих.


Прийшов у світ, Він в образі раба,
Провіщений пророками правдиво,
Христос, є наш Спаситель і Життя,
Він втілене для нас – величне Диво.

І чує Богородиця слова,
Що Їй пройме меч болю душу.
Щоб дарувати вічнеє життя,
Я народивсь і постраждати мушу.

"День святого Валентина"---розпусне свято в сучасній обгортці.

14 лютого мільйони людей в усьому світі вітають один одного з «днем святого Валентина», який прийнято також називати «днем закоханих». Мільйони подарунків та листівок-«валентинок» купуються з нагоди «свята». Переважна більшість з тих, хто відзначає цей день, обманюючись нібито церковною назвою та іменем святого Валентина, вважають, що роблять добру, а можливо навіть і благочестиву справу. Адже і Бог є Любов, і святий Валентин нібито постраждав за те, що попри заборону римського імператора вінчав закоханих.

Мовчанням зраджується Бог

Ми всі живемо у благословенний час, коли здавалося б, вже немає явних гонінь на Церкву, ніхто не переслідує нас за віру, вже не треба кров’ю свідчити про свою приналежність до християнства. Слухаючи  розповіді наших батьків та дідів, про те як років 40 назад могли вигнати з роботи лиш за те, що у твоєму помешканні висять ікони,

або ти охрестив дитину, очі небайдужого починають блищати сльозами. Серце здригається, коли чуємо, як в 20 −30х роках підривали величні собори, прекрасні монастирі, розстрілювали чи висилали в табори священнослужителів. Мимоволі хочеться перехреститись і сказати: «Слава Богу, нарешті ніхто намне заважає бути в Церкві!»

Слово Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Ваші преосвященства, всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Шановні перший Президент України Леонід Макарович Кравчук, екс-Президент Віктор Андрійович Ющенко, шановний віце-прем’єр-міністр Грузії, шановний представник Верховної Ради Володимир Олександрович Яворівський! Я щиро вдячний вам за ваші привітання.
Вдячний також за привітання нині діючому Президенту Віктору Федоровичу Януковичу, який передав Міністр культури сьогодні вранці. Я вдячний всім, хто сьогодні прийшов привітати мене 50-літтям архиєрейського служіння і 45-літтям перебування на Київській кафедрі.