Вхід Господній в Єрусалим.

Ми вступаємо сьогодні в страсні дні Господні, в час, коли згустилася темрява і коли піднімається зоря нового світла, зоря вічності, зрозуміла лише тим, хто разом з Христом вступає в цю пітьму. Це – темрява і напівморок, де змішалася правда й неправда, де змішалося все, що лише може бути змішане: Вхід Господній в Єрусалим, такий урочистий, сповнений такої ...слави, водночас весь побудований на страшному непорозумінні. Жителі єрусалимські зустрічають Спасителя Христа урочисто і радісно, тому що чекають, що він звільнить Свій народ від політичного гніту; і коли з’ясується, що Спаситель прийшов звільнити людей і весь світ від гріха, від неправди, від відсутності любові, від ненависті, тоді від нього відвернуться з гіркотою, розчарованістю, і ті, хто так урочисто його зустрічав, перетворяться на ворогів. І протягом всього тижня, весь час темрява, сутінки чергуються з проблисками світла...

Як народжувалися Євангелія.

Християнство – релігія багато в чому унікальна і неповторна. Відмінних рис можна знайти немало, але, мабуть, одна з найголовніших особливостей вчення Іісуса Христа полягає в тому, що Він не залишив після Себе жодних письмових джерел.
Його проповідь була винятково усною, і лише через деякий час з’явилися збірки, в яких розповідається про слова, справи та чудеса Спасителя.

Думки перед постом.

Ще в старозавітні часи піст був одним з основних елементів аскетичного життя. Постились люди в знак покаяння, постились пророки і учителі Ізраїля перед виходом на проповідь та служіння.
Постились і царі, і простолюдини для того, щоб примиритися з Богом, принести покаяння і через стриманість явити Богу свою любов.

Канонічні засади автокефалії Української Православної Церкви.

Автокефальність Церкви – втілення свободи Христової
Питання автокефалії та проблеми, пов’язані з нею, не нові в християнській Церкві. Автокефальність – це єдина форма існування Церкви Христової з моменту її заснування. Іншої форми не було. Український дослідник канонічно-правових основ автокефалії проф. О.Лотоцький лише: «На початку християнської доби кожна церковна громада зі своїм храмом та кліром, з єпископом на чолі, творила одну маленьку демократію; це вже була окрема, правоздатна одиниця у зв’язку незалежних Церков у вищій громаді Вселенської Церкви, під сильною для всіх зверхністю – владою соборною». Святі Апостоли, формуючи та розбудовуючи Церкву, іншої засади не знали. Тому автокефальність кожної Церкви та єднання всіх Церков завдяки соборності в єдину Вселенську Церкву є тією ідеальною організацією Церкви, яку заклав Христос та розбудували Апостоли.

Таємні молитви Євхаристії.

Більшість прихожан ніколи не чули прекрасних і піднесених молитов, які промовляє священик в найважливіший момент Літургії.
До людей, які стоять в храмі, доносяться лише возгласи, закінчення молитов, що читаються у вівтарі беззвучно або тихим голосом.
А як було в давнину? Коли і чому виникла нинішня практика?

Про хрещення князя Володимира та про історичні обставини того часу .

Крім свідчень руських письменників про хрещення Київської Русі, є прямі й непрямі свідчення арабських, грецьких, вірменських та інших письменників. Звертаючись до візантійських джерел, що висвітлюють події кінця Х століття ми бачимо, що візантійські автори обходять стороною або мало говорять про важливу для нас подію – Хрещення Київської Русі. Жоден із візантійських авторів (або сучасників Хрещення Русі, або тих, які жили дещо пізніше, в XI столітті) не згадує про цю подію, а замовчує. Деякі дослідники гадають, що в цьому мовчанні позначилося прагнення греків приховати ряд неприємних для їхнього національного самолюбства моментів, пов’язаних із Хрещенням Русі [10, с. 419].

Інші вважають його причиною втрату багатьох творів візантійських істориків, сучасників цієї події [9, с. 67 – 68]. Порівняно недавно було висловлено ще одну точку зору на це питання. Згідно з нею, греки в якості офіційного могли мати на увазі хрещення росів, звершене ще в 860 році, за київських князів Аскольда та Діра

Скорботи : промисл Божий чи покарання?

«У світі матимете скорботу, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16: 33).

Упродовж свого житейського шляху людина зустрічає як радості й веселощі, так же біди й страждання. Але за негаразди люди часто нарікають на Бога, мовляв, навіщо Він їм таке посилає. Розібратися у значимості людських скорбот допомагають і Священне Писання і святі отці. Саме спосіб їхнього життя розкриває суть страждань і дає зрозуміти, як до цього ставитися. Що ж таке скорбота? У широкому розумінні скорбота – це душевно-тілесні страждання, які переживаються людиною або з любові до людей, або внаслідок гріховних пристрастей і зла, що існує в світі, ненависті, хвороб і смерті.

Християнська любов.

Ми так звикли до словосполучення «християнська любов», ми стільки разів чули проповіді про любов і заклики до неї, що нам важко буває пробитися до вічної новизни цих слів. Але на новизну цю вказує Сам Христос: Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! (Ін. 13, 34).

Але ж про любов, про цінність і висоту любові світ знав і до Христа, і хіба не в Старому Завіті знаходимо ми ті дві заповіді — про любов до Бога і любов до ближнього, про які Христос сказав, що в них весь закон і пророки? І в чому ж тоді новизна цієї заповіді, новизна до того ж не лише в момент промовляння цих слів Спасителем, але й для всіх часів, усіх людей, новизна, яка ніколи не перестане бути новизною?

Щоб відповісти на це запитання, достатньо згадати одну з основних ознак християнської любові, як вона вказана в Євангелії: «Любіть ворогів ваших». Слова ці містять у собі не що інше, як нечувану вимогу любові саме до тих, кого ми не любимо. І тому вони не перестають вражати, лякати і, головне, судити нас, поки ми ще не остаточно оглухли до Євангелія.

Шанування образів.

З найдавніших часів існування Християнської Церкви ікони є неодмінним атрибутом і своєрідним вираженням духовного життя віруючого, його прагнення наочним чином виразити невидимий, але реальний зв’язок з духовним світом.

Слово «ікона» походить із грецької мови і в перекладі українською означає «зображення, образ». Тому в нашій мові терміни «ікона» й «образ» щодо священних зображень використовуються як синоніми.

Друга Заповідь забороняє робити і вшановувати ідолів та їх зображення, тобто неправдивих богів, і зовсім не торкається істинних священних зображень. Слова другої Заповіді «ніякого зображення», безсумнівно передбачають слово – «ідола», кумира; саме так і пояснює ці слова сам Мойсей, коли в іншому місці висловлюється – «зображень якого-небудь кумира» (Второзаконня, 4:16). Крім того, слова «ніякого зображення» не виключають можливості істинних релігійних зображень так само, як і словами четвертої Заповіді – «ніякої справи» не робити сьомого дня тижня (Вихід, 20:10; Второзаконня 5:14) не виключається можливість законного звершення тоді добрих і невідкладних справ (Євангеліє від Матфея, 12:5, 10–12).

Богословське осмислення свята Богоявлення.

Сьогодні прийшов Христос на Йордан хреститися;
сьогодні Іоан доторкається до глави Владики;
Сили Небесні жахаються, бачачи преславне таїнство…
ми ж, просвітившись, взиваємо: Слава Богу, що явився,
і на землі став видимим, і просвітив світ.”
(Стихира на хвалітних, гол.4)
Величність свята Богоявлення напевно можна відчувати більше серцем, аніж розуміти силою людського інтелекту, бо розум наш не може збагнути, як над водами Йордану сьогодні явила Себе людству Божественна Тройця Пресвята. І в який спосіб!
Згадувана подія через читання євангельських текстів Священного Писання чи спів літургійно-богослужбових текстів представляє нам для споглядання двох осіб: