Апостол Петро рекомендує жінкам-християнкам наступне: «А окрасою вам нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1 Петра 3, 2-4).
Такою красою духу явно володіли ті жінки, котрі слідували за Христом і служили Йому протягом останніх років земного життя Ісуса.
На візантійських та стародавніх іконах Воскресіння Христового ніколи не зображується сам момент Воскресіння. На них відтворено «зішестя Христа в пекло», а точніше, те, як Христос виводить з пекла Адама, Єву та інших героїв біблейської історії; під ногами Спасителя — чорна безодня пекла, на тлі якого, — замки, ключі і уламки брам, що колись перегороджували мертвим шлях до воскресіння.
Християнство – релігія багато в чому унікальна і неповторна. Відмінних рис можна знайти немало, але, мабуть, одна з найголовніших особливостей вчення Іісуса Христа полягає в тому, що Він не залишив після Себе жодних письмових джерел.
Його проповідь була винятково усною, і лише через деякий час з’явилися збірки, в яких розповідається про слова, справи та чудеса Спасителя.
Ще в старозавітні часи піст був одним з основних елементів аскетичного життя. Постились люди в знак покаяння, постились пророки і учителі Ізраїля перед виходом на проповідь та служіння.
Постились і царі, і простолюдини для того, щоб примиритися з Богом, принести покаяння і через стриманість явити Богу свою любов.
