субота, 14 листопада 2015 р.

Житіє св. прав. Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Запорізької Січі.

Святий праведний Петро Калнишевський народився в день пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла, 29 червня (ст. ст.) 1691 року1. Його малою батьківщиною стала Лівобережна Україна, тодішнє прикордоння між Московщиною і Річчю Посполитою, село Пустовійтівка (тепер Роменського району Сумської області)2. Він був найстаршим, але не єдиним, сином у родині Івана Калнишевського.

понеділок, 2 листопада 2015 р.

Творчість Тараса Шевченка у рецепції митрополита Василя Липківського.

Ім'я видатного українського церковного та суспільного діяча митрополита Василя (Липківського) належить до числа особистостей, що присвятили ціле життя служінню своєму народові. Видатний проповідник та публіцист, він очолив рух за відродження української національної церкви та став її першим предстоятелем в страшні часи комуністичного поневолення. Так, здавалося неймовірним, що в окупованій Україні залишилася існувати Церква, яка створювалася для незалежної української держави [1, с. 5]. І сталося все це завдяки великих старань митрополита Василя (Липківського).
Усе своє життя владика шукав джерела відродження українського духу. Таким джерелом, на думку митрополита, була творчість видатного українського митця та пророка Тараса Шевченка. Майже півстоліття розділяють цих двох людей, проте об’єднує їх палкий дух боротьби за волю свого народу. Так митрополит Василь приділяв велику увагу ролі ідеологічної спадщини Т.Г. Шевченка у справі духовного визволення української нації.

Духовні основи людини .

У повсякденному житті ми всі дуже часто вживаємо слово «душа», й інколи з такою впевненістю, що важко нас запідозрити в нещирості або не визнати за нами серйозних пізнань про душу, які витікають із нашого особистого досвіду. Дуже часто ми чуємо от хоча б такі вирази як «тайна душі», «душа болить», «важко... скорботно... радісно на душі» та ін. Хто скаже, що все це пусті слова, випадкові фрази, без сенсу і значення? Навпаки, люди не заперечують існування душі, вірять у неї, але вірять з деякою обережністю, боячись, щоб питання про душу якось не скотилося в площину релігії. Хіба ж не в цьому приховується причина того, що до нинішнього часу душа ніколи не була головним предметом наукового вивчення?