Спершу ніж говорити про служіння чоловіка взагалі, а особливо в шлюбі, давайте зафіксуємо: шлюб має на увазі взаємну напругу, взаємні перешкоди.
Люди обмежують свободу один одного. Винятків два: коли люди один від одного нескінченно далекі і не можуть зачепитися, бо немає нічого спільного, або люди збігаються ідеально – але так, здається, не буває.
Або буває, але не зі мною. Те, що це обмеження свободи добровільне, не робить його більш легким в переживанні, особливо в тривалій перспективі, і робить його зовсім нестерпним у разі відсутності результату.
Адже людина, одружуючись, робила це не просто так, а з якоюсь метою, не заради ж самого по собі обмеження, вона надягнула на палець обручку, яка сковує сильніше за інші кандали?
«Пробний шлюб» давно вже став реальністю – батьки тих, що живуть в такому «шлюбі» навіть раді: їхні діти «не вештаються, де попало». Зважаючи на важливість шлюбу і подружньої любові в житті людини, а також через поширення сьогодні неправильних і шкідливих для моральності і суспільного блага поглядів на шлюб, необхідно знати, за яких умов шлюб служить для істинного блага людства.Згідно з ученням Церкви, основою сімейних відносин служать шлюб і любов у шлюбі. Із цієї любові, як від головного кореня, виростають всі інші види сімейної любові: батьківська і материнська, дитяча і братська. Де немає шлюбу, там немає і сім’ї.
Часто слухаючи ці слова і стежачи за клопотами людей про предмети порожні, я дивуюся істині сказаного. Достеменно, усі йдуть широким шляхом, усі захоплюються нинішніми предметами та ніскільки не думають про майбутні; безупинно прагнуть тілесних задоволень, а душі свої полишають виснажуватися від голоду, і, отримуючи щодня незліченну кількість ран, анітрохи не відчувають гіркого стану, що в ньому перебувають; у випадку тілесних хвороб ходять до лікарів і запрошують їх до себе в дім, дають їм досить великі винагороди, виявляють велике терпіння і зносять болюче лікування, щоб повернути здоров’я тілу; а коли страждає душа, то зовсім не піклуються й не намагаються повернути їй жадане здоров’я, хоча добре знають, що тіло смертне і тлінне, і схоже на весняні квіти, – тому що воно, подібно до них, в’яне, засихає і віддається тлінню, – хоч про душу знають, що вона вшанована безсмертям і створена за образом Божим і що їй ввірено стерно керування цією твариною (тілом).Тісні ті ворота, – каже Господь, – і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її; і ще: просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато хто ходить (Мф. 7, 13; 14).
Можливо, хтось вбачає в цьому дань моді, хтось таким способом намагається виділитися з сірого натовпу, а хтось хоче просто прикрасити себе, виказати свої почуття чи продемонструвати свою незалежність…В наш час, певно, не знайдеться такої людини, яка б не знала про таке явище, як татуювання. Але для чого люди наносять на себе татуювання, що воно означає, звідки взялося в нашому побуті і який несе в собі сенс, знає не кожен.
Апостол Петро рекомендує жінкам-християнкам наступне: «А окрасою вам нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1 Петра 3, 2-4).
Такою красою духу явно володіли ті жінки, котрі слідували за Христом і служили Йому протягом останніх років земного життя Ісуса.
На візантійських та стародавніх іконах Воскресіння Христового ніколи не зображується сам момент Воскресіння. На них відтворено «зішестя Христа в пекло», а точніше, те, як Христос виводить з пекла Адама, Єву та інших героїв біблейської історії; під ногами Спасителя — чорна безодня пекла, на тлі якого, — замки, ключі і уламки брам, що колись перегороджували мертвим шлях до воскресіння.
Християнство – релігія багато в чому унікальна і неповторна. Відмінних рис можна знайти немало, але, мабуть, одна з найголовніших особливостей вчення Іісуса Христа полягає в тому, що Він не залишив після Себе жодних письмових джерел.
Його проповідь була винятково усною, і лише через деякий час з’явилися збірки, в яких розповідається про слова, справи та чудеса Спасителя.
Ще в старозавітні часи піст був одним з основних елементів аскетичного життя. Постились люди в знак покаяння, постились пророки і учителі Ізраїля перед виходом на проповідь та служіння.
Постились і царі, і простолюдини для того, щоб примиритися з Богом, принести покаяння і через стриманість явити Богу свою любов.
Більшість прихожан ніколи не чули прекрасних і піднесених молитов, які промовляє священик в найважливіший момент Літургії.
До людей, які стоять в храмі, доносяться лише возгласи, закінчення молитов, що читаються у вівтарі беззвучно або тихим голосом.
А як було в давнину? Коли і чому виникла нинішня практика?
.jpg)
