четвер, 27 червня 2013 р.

Тaтуювання: прикраса, чи гріх?

В наш час, певно, не знайдеться такої людини, яка б не знала про таке явище, як татуювання. Але для чого люди наносять на себе татуювання, що воно означає, звідки взялося в нашому побуті і який несе в собі сенс, знає не кожен.
Можливо, хтось вбачає в цьому дань моді, хтось таким способом намагається виділитися з сірого натовпу, а хтось хоче просто прикрасити себе, виказати свої почуття чи продемонструвати свою незалежність…

Який погляд на це явище має Православна Церква? Як впливає на людину подібне захоплення? І чим дійсно повинен прикрашати себе «вінець Божого творіння» – людина? Спробуємо відповісти на ці запитання.
Почнемо з історії. Слово «tatoo» походить від таїтянського слова «tatau» і маркезанського «ta-tu», що в перекладі означають «знак», «рана», «відмітка».
Є версія, що татуювання винайшли випадково. Помітивши, що фарбувальна речовина, наприклад сажа, яка потрапила під порізану шкіру, залишає сліди, які не можна змити, люди стали навмисно наносити пошкодження з додаванням фарби.
Перші пам’ятки татуювань були знайдені при розкопках єгипетських пірамід. На знайдених там муміях, яким за оцінками експертів нараховується не менше 3-4 тисяч років, чітко видно татуювання.
Вважається, що натільні знаки у стародавніх людей виконували більш інформаційну функцію, служили свого роду паспортами – вказували на приналежність до того чи іншого племені, роду та вказували на соціальний статус.
Місце розташування, візерунок і розміри татуювання визначалися звичаями племені. Зустрівши незнайомця з іншого роду-племені і подивившись на нього уважніше, можна було без слів отримати всі необхідні відомості. Але основною функцією тату вважався захист від хвороб та нещасть.
Священне Писання Старого Завіту безперечно відносить татуювання до язичницьких культів, а їх нанесення на тіло вважає гріхом та засуджує. Про це, зокрема, ясно говорять наступні тексти: «І не робіть на тілі своїм нарізу за душу померлого, і не робіть на собі наколеного напису» (Лев. 19, 28), «Ви сини Господа, Бога вашого, не робіть нарізів, і не вистригайте волосся над вашими очима» (Втор. 14, 1).
Тема «надписів на тілі» була продовжена і в Новому Завіті. Так, в Одкровенні Іоанна Богослова говориться: «хто вклоняється звіру та образу його, і приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той питиме з вина Божого гніву… І не матимуть спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звіру та образу його, і приймає знамено ймення його» (Откр. 14, 9-11).
Очевидно, неприйняття татуювань в християнській культурі було пов’язано не лише з їх язичницьким походженням, але й зі статусом людини як «образу і подоби Божої», які опоганюються нанесенням на тіло різних знаків.
Після того, як в Європі утвердилася християнська релігія, татуювання практично зникли, – якщо не рахувати традиції таврувати злочинців. Приміром, шулерам ставили на тіло знак у вигляді шестикутника, засудженим на галери робили напис «GAL», порочним жінкам наколювали на плече лілію.
Про декоративні знаки на тілі в Європі знову згадали набагато пізніше, а саме коли мореплавець Джеймс Кук відкрив невідомі раніше жителям Старого Світу острови в Полінезії і Меланезії. Побувавши в 1773 році на Таїті, він дізнався, що жителі острову використовують татуювання, щоб прикрасити свій зовнішній вигляд. Однак ніхто не міг припустити, що коли-небудь вони стануть елементом молодіжної субкультури.
В XIX столітті відомий італійський лікар та один із засновників криміналістичної науки Чезаре Ламброзо розглядав нанесення тату як ознаку моральної неповноцінності. Ламброзо вважав, що татуювання найчастіше зустрічаються у природжених злочинців.
Реальність, здавалося, підтверджувала його слова: татуювання тривалий час були найважливішим атрибутом кримінальної субкультури. І в наш час на юридичних факультетах та у школах міліції студенти й курсанти можуть вивчити цілі атласи, присвячені значенню того або іншого малюнку у представників злочинного світу.
В 1960-х роках татуювання увійшли в побут молодіжних угруповань. Велику популярність вони набули серед байкерів у США. До нас мода на татуювання прийшла лише в середині 1990-х років. Цей період став часом романтизації і героїзації всього, що колись називали «антигромадською поведінкою».
Саме тоді процес нанесення татуювань отримав особливе значення. Вирішальним фактором, який спонукав наших співвітчизників до татуювання, став вплив соціального середовища. В нових умовах татуювання стали грати декоративну і демонстративну функцію.
Їх носії вважали і вважають, що демонструють свою перевагу, силу та унікальність. Проте психологи вважають, що татуювання часто приховує властивий таким людям комплекс неповноцінності або агресії.
Сьогодні стимулом для нанесення татуювання у законослухняних громадян може бути лише дань моді, психічне захворювання або ж наслідок необдуманого вчинку. Але серед тисяч, а можливо і мільйонів наших сучасників, які збираються нанести на себе клеймо татуювання, мало хто замислюється, або навмисно не хоче думати над тим, що їх чекає по закінченні болісної процедури. Що ж це за проблеми?
Найпершою є проблема чисто практична. З часом будь-яке, навіть найчіткіше і найкрасивіше татуювання видозмінюється, адже ніхто не може гарантувати, що протягом життя вага людини не зміниться, а шкіра буде такою ж свіжою та еластичною.
Тому і лінії татуювання, навіть найвитонченіші, розпливуться, а малюнок перетвориться в щось безформне, з невизначеними контурами. До того ж існують статистики, згідно з якими близько 80% людей, які зробили малюнки на тілі, через деякий час хочуть їх позбутися. А це вже більш болючий і трудомісткий процес, причому з сумнівним результатом.
Наступною є більш серйозна проблема – фізична. Мало хто знає, що в результаті численних досліджень було встановлено, що деякі фарби для татуювання містять барвник, який є дуже сильним алергеном. Його попадання в організм людини призводить до розвитку хронічної алергії на сонцезахисні креми, болезаспокійливі таблетки, а також виникнення ряду дерматологічних захворювань.
Тепер про найголовніше – про ризики духовного плану. Велика кількість людей, особливо молодих, будучи незнайомими зі значенням того чи іншого символу, наносять його на шкіру лише тому, що він їм сподобався. При цьому більшість любителів татуювань навіть не підозрюють, що символи мають духовний зміст.
Ось, наприклад, існують так звані рунічні татуювання, яким сучасні неоязичники приписують магічну силу. Можна не вірити в магію, але людині, знайомій з історією, відразу стає зрозуміло: той, хто дає місце таким символам на своєму тілі, «присвячує» його темним духам давнини, співвідносить себе з далеко не безневинними кривавими ритуалами, якими супроводжувалося виконання язичницьких культів. Досить двоякий характер мають і татуювання-ієрогліфи, смислове навантаження яких також далеко не завжди буває безпечним.
Але, звичайно, є і більш вагомі причини, які повинні утримувати всіх людей, а особливо християн, навіть від думки про понівечення свого тіла чужорідними і штучними прикрасами. Перш за все – це Заповідь Божа, яка була дана в Старому Заповіті про заборону наносити на тіло зображеня наколюванням або втиранням фарб, як це було поширено у язичницьких народів (тексти наведені на початку статті).
Ця Заповідь ніколи не була скасована, і до нашого часу є актуальною. Зі Священного Писання ми знаємо, що порушення будь-якої Заповіді віддаляє нас від Законодавця і робить Його противниками. А як свідчить практика і духовний закон – горе людині, яка свідомо виступає проти Бога.
Іншою причиною, чому людина повинна уникати татуювань, є вчення Церкви про тіло людини як дар Божий. Ставлення до тіла в богодухновеннній старозавітній релігії принципово відрізняється від язичництва.
Чудове поєднання тіла, душі і духу утворює єдину людину, створену за образом Божим. Добрі справи приносять благо не лише душі, але й тілу: «Лагідне серце то життя для тіла, а заздрість гнилизна костей» (Притч.14, 30). Людське тіло у вищому розумінні свідчить про премудрість та всемогутність Творця.
Біблія говорить про скривдженість людського єства гріхом, але про тіло не висловлює жодного зневажливого слова. Навмисне спотворення та штучне прикрашення нашої плоті є образою для Творця, адже все в нашому тілі створено ідеально, прекрасно і не потребує додаткових змін. Не нам говорити Богові: «Ти мало прикрасив, я ще підмалюю!»
Сам Господь наш Іісус Христос освятив людське тіло прийняттям на Себе нашої плоті. Будучи Богом, став людиною і дав Своїм вірним велике таїнство Причастя, в якому людина приймає Його Тіло і пречисту Кров, віддані на хресті за спасіння всіх народжених на світ.
«Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони» (1Кор. 6, 20).
Тому і позиція Церкви в цьому питанні чітка. Вона ставиться до таких практик негативно і наполегливо застерігає своїх вірних чад від подібних намірів.
Аналізуючи вищесказане, ми повинні не лише самі негативно ставитись до подібних речей, але й подбати, щоб і в наших близьких та знайомих не виникала б думка про татуювання. Особливу увагу потрібно звернути на інтереси наших дітей, які легко піддаються на спокуси сучасного світу.
Адже починається все, як завжди – з «безневинних» речей, таких як дитячі перебивачки на руках, на плечах, на щоках. В лапках взяте слово «безневинних» тому, що в основному ілюстрацією цих дитячих забав, окрім сердечок та зображень на тему флірту, є образи різних демонічних сил: дракончиків, монстриків, вампірчиків та інших їм подібних.
З плином часу діти виростають і переходять в іншу фазу життя, де все стає серйознішим, дитячі забави, з якими в дитинстві не було покінчено, переносяться на арену дорослого життя вже в серйозніших масштабах – і на руках, грудях з’являються вже перелічені образи демонічних героїв, яких, на відміну від дитячих забав, не можна буде змити, і які будуть супроводжувати людину до її смерті.
Яку ж пораду можна дати тим, хто все ж таки хоче прикрасити себе чимось таким, що виділяло б його від інших, привертало б увагу оточуючих і водночас не порушувало б мир з Богом? Авторитетну відповідь на ці питання дає апостол Петро: «А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом… будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення. Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним! Бо очі Господні до праведних, а вуха Його до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе» (1Пет. 3, 3-12).
А як бути людям, які по незнанню опорочили своє тіло татуюваннями? Потрібно пам’ятати, що не має на світі такого гріха, який би переміг милосердя Боже. Тому найкращим шляхом виправлення є покаяння, жаль з приводу вчиненого та надія на те, що в День Судний Господь по Своїй безмежній милості за наше покаяння і добрі справи простить нас і, в обновленому від всякого гріха та пороку тілі, введе в райські обителі.


Диякон Вадим Гаджаман

Газета “Волинь Православна”, 2013,№6 .

 
 

Немає коментарів:

Дописати коментар