субота, 1 серпня 2015 р.

Послання Патріарха Філарета з нагоди 1000-ліття упокоєння св. Володимира .


Дорогі браття і сестри!
Слава Ісусу Христу!

Сьогодні всі ми, Церква і український народ, на Батьківщині та у Діаспорі, відзначаємо особливий подвійний ювілей. Тисячу років тому відійшов від земного життя у Небесне Царство Великий князь Київський і всієї Руси Володимир, наш рівноапостольний просвітитель і Хреститель. А невдовзі від рук найманих вбивць, посланих жадібним до влади Святополком Окаянним, завершилося мученицькою смертю життя синів Володимирових, святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба. Також сьогодні ми молитовно відзначаємо 1027-му річницю Хрещення Руси-України.
Для чого чи згадуємо всі ці події? Найперше для того, щоби нагадати самим собі та всім правдиву нашу історію, а нагадавши – зробити з неї корисні висновки та навчитися, як досягати доброго і уникати злого. Бо на жаль досі є ті, хто бажають привласнити нашу історію, через приниження наше – звеличитися, обкрадаючи нас – збагатитися. Україну – вважають своєю окраїнною вотчиною, Церкву нашу – своєю прислужницею, а Київ, матір міст Руських – власною провінцією. Цю неправду нам належить викривати – не лише для власного добра, але і для користі тих, хто сам себе та інших обманює, привласнюючи йому не належне. Бо лікування хоч і буває болючим – але позбавляє від хвороби, а заспокоєння хворого без допомоги йому – приводить до біди.

Дорогі співвітчизники!
У важкий час війни, страждань, неспокою і боротьби відбувається нинішнє святкування. Тому з особливою пильністю ми маємо подивитися на наше минуле, бачачи в ньому приклади, які мають допомагати будувати власне сьогодення і краще майбутнє.
Зараз наша держава і народ борються з викликами зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній – це агресія сусідньої країни, а внутрішній – недовіра і суперечки в народі, зубожіння та корупція, втома від боротьби. Чи зможемо подолати ці виклики – залежить від нас. Але приклад розбудови держави святим Володимиром свідчить – якщо будуватимемо життя країни та народу на міцному фундаменті Божих Заповідей, правди, любові до ближнього та жертовності, то будемо мати успіх.
Для того, щоби змінилося зовнішнє і спільне, кожному з нас належить змінюватися внутрішньо і особисто. Не чекати, доки це зробить хтось інший, не перекладати відповідальність лише на тих, хто перебуває при керуванні великими чи малими справами – але найперше самому втілювати у власному житті простий для запам’ятовування Божий закон: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6:31).
Невже хтось бажає, щоби його обманювали? Щоби обкрадали, щоби чинили несправедливо? Щоби хтось прийшов зі зброєю та вчинив насильство або і позбавив життя? Ніхто собі такого не бажає. А якщо цього та всього іншого злого не бажаємо собі – то не повинні цього бажати і чинити щодо ближніх своїх.
Приклад святого Володимира навчає нас, що кожна людина може перемінитися, якщо бажає не лише пізнати Божественну істину, але і жити згідно з нею. Жорстокий – став милостивим, розпусний – побожним. Той, хто примножував багатство для себе – став надзвичайно милосердним. Правитель, який керувався лише своїми бажаннями – виявив смирення перед Правдою Божою і на її основі став успішно будувати життя країни.
Бачачи все це ми маємо такий добрий приклад застосовувати і до нашого власного життя. Відносини з ближніми своїми, обов’язки та працю, життя у родині, у місцевій громаді, в цілому суспільстві, Українську державу – все це маємо наповнювати правдою і любов’ю. Бо лише на такій основі зможемо, як і святий Володимир, збудувати спільний дім, який буде стояти на міцній, непохитній основі, а не на піску.
З недавньої ж історії нашого народу, як і сусідніх народів, маємо переконатися і в протилежному: якщо за основу життя суспільства брати ненависть, непрощення, бажання помсти, насильство, позбавлені правди Божої мудрування людські, гордість одних перед іншими, – то все це приводить до страшних руйнівних наслідків. Громадянська війна, терор і репресії, Голодомор, тюрми та заслання для невинних, зубожіння матеріальне і духовне – все це плоди прагнення побудувати життя без Божої правди, на основі гордості й ненависті. Маємо робити висновки зі своєї історії та не повторювати давніх помилок. Щоб не доводилося знову повторити нам або нашим нащадкам слова мудрої думи славного Гетьмана Івана Мазепи: «През незгоду всі пропали, самі себе звоювали».
Революція Гідності та боротьба із зовнішньою агресією навчають нас тому, що перемога можлива лише у єднанні зусиль, коли слова і справи надихаються жертовністю і любов’ю до рідного краю і народу. Дотепер Бог допомагав Україні долати найважчі випробування, сприяв у боротьбі за правду і свободу. Переконаний, що Він дасть нам і перемогу над агресорами і над нашими власними недоліками, – але тільки якщо ми як народ і кожен з нас особисто не звернемо зі шляху слідування Божим заповідям.
Ще одним доказом перемоги Правди Божої над лукавством і владолюбством є приклад святих Бориса і Гліба. Після смерті батька їхнього Святополк, який перебував у Києві, злякався, що брати можуть забрати у нього владу – хоч і не мали вони такого наміру. Сам будучи лицемірним, жорстоким і підступним, він у жорстокості та підступності підозрював інших. А тому, щоби зберегти й утвердити свою владу, Святополк послав найманих вбивць, щоби вони вбили братів його.
Проливши братську невинну кров окаянний Святополк на деякий час ніби досяг свого – але Бог Правосудний покарав злочинця. Не зміг братовбивця утримати ні престолу, здобутого кров’ю, ні зберегти своє життя, ні залишити по собі доброї пам’яті. Святополком Окаянним нарекли його люди, а святих мучеників Бориса і Гліба, які заради виконання заповіді братньої любові віддали своє життя, Бог, Церква і народ прославили і проставляють аж донині.

На жаль в наш час з’явився новий Святополк Окаянний. Він називає нас своїми братами, але заради збереження власного престолу посилає до нас найманих вбивць, проливає невинну кров. Нехай не думає він, цей засліплений гордістю і неправдою правитель, що Бог не бачить його серця, не знає про його діла і не має сили зупинити його злочини! Так думав і той, давній Святополк. Але правда Божа перемогла тоді – переможе вона і тепер. Господь терпить до часу, даючи можливість злим покаятися, але коли міра терпіння Божого сповниться, суд Його буде справедливим, а покарання – невідворотним. Тож закликаємо цього нового Святополка Окаянного та всіх слуг, яких посилає він на злочини та вбивство, – зупинитися, одуматися і покаятися. Якщо отямиться – благо буде і йому, і народу, яким він править. А якщо ні – то нехай звершиться воля Божа!
Дорогі брати і сестри!
В день сьогоднішнього свята і ювілею закликаю всіх вас найперше до щирої сердечної молитви до Господа про мир в Україні, про визволення нас від нашестя чужинців, про захист Божий для мужніх українських воїнів, які ціною своєї крові захищають всіх нас, ближніх своїх. Піднесімо молитви за примирення ворогуючих, навернення заблукалих, покаяння грішних.
Просимо у Спасителя, Його Пречистої Матері, святих Володимира, Бориса і Гліба та Всіх святих Землі Української заспокоєння душевних і тілесних страждань для всіх, хто потерпів від нашестя чужинців, хто втратив рідних і близьких, зазнав шкоди для здоров’я, позбувся свого дому, хто став вигнанцем або змушений жити у неволі.
Просимо у Бога погасити ненависть і ворожнечу, яку вороги видимі і невидимі прагнуть розпалити серед народу нашого, щоби Господь дав нам однодумність та мир між собою.
Нехай ці щирі молитви піднесуться до Престолу Божого! Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!
Зі святом, дорогі брати і сестри!
Слава Господу нашому Ісусу Христу!
І слава Україні!

ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України
28 липня 2015 р. м. Київ

Немає коментарів:

Дописати коментар