пʼятниця, 13 квітня 2012 р.

Туринська плащаниця.

Плащаниця (саван) — вражаюче свідоцтво правди, свідоцтво надлюдської любові, якщо обман — плід надлюдського генія.
Винятковість та неповторність іденти
чного образу, відображеного на савані, роблять його найпотаємнішим предметом. Виникає враження, що ми перебуваємо на порозі таємниці, яка не є такою для віруючих людей, але для вчених та істориків — стає предметом обговорень та дискусій. Предметом торжества свідомості над розумом.
Зображення на плащаниці - це німий образ, і при цьому змушує про себе говорити. Так турбує своєю присутністю, що ті далекі події двох-тисячолітньої давнини знову стають актуальними, живими. Це відчутний предмет протесту, протистояння. Він притягає маси віруючих, що роздумують про муки і воскресіння. Примушує їх  хвилюватися з приводу відсутності речових доказів у вірі. Водночас турбує і тривожить атеїстів. Разом з тим факт, що мова йде про конкретний предмет, який містить в собі зашифроване послання мудрим світу цього, приваблює істориків, вчених і філософів.

Це зображення (портрет), — нікого не залишає байдужим. Воно захоплююче і водночас вражаюче, викликає здивування, примушує роздумувати і намагатися знайти відповіді на одне й те ж запитання.

Віруючі у своїх пошуках повністю вільні і спокійні, — тоді як невіруюча людина може опинитися у важкій ситуації, коли після науково-історичних досліджень повинна погодитися і зрозуміти, бачить або тримає у руках справжній саван, у який був загорнутий Христос.
Необхідно пам\'ятати, що прийняття чи неприйняття тези про історичну достовірність савана (плащаниці) пропорційне знанням з цієї проблеми. Перша реакція освіченої, але не володіючої достатньою мірою науково-історичними даними людини — це скептичне ставлення до даної проблеми. Згодом, коли переборене первинне неприйняття тези, з\'являється сумнів, невпевненість, потім можливість визнання і, як наслідок, враження, захоплення. Такий шлях пройшла велика кількість дослідників та істориків, які під масою перевірених, неспростовних доказів схиляли свої уми, а потім і коліна — у молитві.

Пройти цей шлях, освітлений документальними фактами, пропонується й читачеві цієї роботи. Кардинал Сальдаріні пише: «Як би не виник саван, необхідно, щоб цей унікальний предмет науково-історичних обгрунтувань, вражаючий і хвилюючий уми в теперішній момент більш, ніж будь-коли раніше, був остаточно досліджений в дусі свободи і без предвзятості. А в тих, хто дивиться на саван, читаючи Євангеліє, обов\'язково виникне враження, що він дарує художній опис Євангельської оповіді. Цей опис ставить перед нами багато питань і хвилює, тому заслуговує трактування його як Божого дару для Церкви. Таємниця виникнення плащаниці і надалі вимагає смирення та пошуків, як духовних, так і науково-історичних, і детального вивчення.

Плащаниця ставить ряд дуже важливих запитань, передусім у зв\'язку з невиясненістю появи зображення. Однак невідворотним та необхідним є пошук в історії свідоцтв, зауважень, попередніх описів цього виняткового полотна.          У перші століття Церкви поховальне простирадло Христа, найімовірніше, було сховане як безцінна пам\'ятка Страстей Христових, оскільки боялися, що хто-небудь може знищити це незвичайне унікальне полотно: юдеї вважали нечистим все, що мало контакт з тілом померлого, а не юдеї сприймали смерть на хресті як щось ганебне, принизливе.

Зацікавлення долею поховального полотна Господа розквітло букетом легенд і розповідей, хоча християни перших століть уникали і намагалися не зображати розіп\'ятого Христа.

Євангеліє про плащаницю нам говорить так: “Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який знав Ісуса. Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло. І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов.” (Мф. 27, 57-60). Також й апокрифічні документи розповідають про поховальні полотна Ісуса. Св. Єронім приводить один з фрагментів Давньоєврейського Євангелія (II ст.), і ці цитати, мабуть, є найстарішою згадкою про плащаницю не в Біблії: «Господь, коли вручив саван слузі священнослужителя, показався Якову». Інші повідомляють таке: «Як віддав плащаницю Симонові Петру...» і це пояснення знаходило підтвердження у словах Павла: «І що явився  Кифі, потім одинадцятьом,  потім з\'явився  більш як п\'ятистам браттям одночасно,  більшість яких живуть і донині, а деякі й померли; потім явився Якову, також усім апостолам.» (1 Кор.15, 5-7). Велич діянь Спасителя (II століття) говорить, що сам Господь, з\'являючись Йосифові з Аримафеї, показує йому саван і хустину. Тексти Церкви у Єгипті (III—V століття) розповідають, що тіло померлого було загорнуте в саван, при цьому використовувались різноманітні пахощі. Все це зробили Йосиф з Аримафеї і Никодим, здійснюючи поховання тіла Господа, як це видно на плащаниці.
Реконструювати історію плащаниці за фрагментарними згадками дуже важко, але саме ці історичні дані показують, що проблема поховального полотна Ісуса з відбитим на ньому тілі не середньовічного походження, вона існувала з І століття і не могла виникнути на порожньому місці.

За деякими припущеннями, після того, як учні Христа знайшли плащаницю пасхального ранку 33 року порожньою у гробі, вони її забрали і заховали. Такими місцями могли бути кімната, у якій Христос з’являвся до своїх учнів, чи у домі Марії, матері Івана, що був прозваний Марком. За єврейським звичаєм І століття, полотно, що огортало мертве тіло, вважалось нечистим і не могло бути виставленим для загального показу. Чи через те, що християни переслідувались у Римській імперії ще 300 років.

У 42 році переслідування християн Агриппою посилилось, тому плащаниця, можливо, була перенесена у район Мертвого моря, де переховувалась у печері, єсеями, які активно готували повстання проти римлян, і християни про нього мусили знати. Як нейтральна сторона, християни почали шукати порятунку. Як повідомляє Євсевій у своїй церковній історії, перед повстанням у 66 році християни знайшли притулок у Пеллі (Десятиграддя), взявши з собою “священні речі”, між якими могла бути і плащаниця. Про цих втікачів у подальшому мало відомо, оскільки вони жили в ізоляції від ранньої церкви. Якщо плащаниця була взята з Єрусалиму саме цією групою християн, то відсутність інформації про реліквію в ранні віки стає зрозумілою. Св. Юстин Мученик, що писав свої твори в середині ІІ століття, зазначав, що до християн, які ще дотримувались практики ортодоксального юдаїзму, часто відносились з великою підозрою. На жаль, це тільки припущення, які на разі не доказові.

Серед інших факторів, що могли відіграти роль у ранній історії плащаниці і відсутності документальних даних, є: 1) слабка видимість зображення на полотні; 2) складання чи скручування полотна так, що тільки частина зображення була видима; 3) складна історія полотна, у якій були часи забуття і віднайдення реліквії. Через зміни ставлення до християн – від сприяння їм до переслідувань – реліквії перебували в різноманітних місцях: у храмах, житлах, катакомбах. Часто про них забували і вони знову ставали відомими у часи будівництва чи війн. Пограбування Едесси (Урфа, Туречина) у ХІІ столітті турками, для прикладу, спричинилось до відкриття “багатьох скарбів, що були сховані у тайниках, фундаментах, на горищах, які були створені у найдавніші часи предками і старійшинам і про які громадяни не знали нічого”, тобто, практично забули. У 70 році у Лівані та Сирії згадуються місця, де було зображення Ісуса, закатованого євреями; йдеться і про кров, що стікала з ран на руках, з боку і з ран, які залишила корона з тернового вінка.

Три перші століття, спільноти християн ревно оберігали і хоронили реліквії мучеників за віру Христову. Виходячи з цього, можна розмірковувати, з якою ще більшою шаною та поклонінням віддавали хвалу та поважали поховальне полотно Христа. Св. Бриліон, єпископ Сарагоський (середина VII ст.) вважав, що поховальне полотно Христа зберігалося апостолами для майбутніх століть та поколінь людей.
Святе Письмо не дає нам жодного опису зовнішнього вигляду Спасителя, тільки легенди вказують й приписують авторство зображень Ісуса св. ап. Луці або Никодимові.

У перші століття в основному користувалися тільки символами, а саме: ягня (баранчик), хліб і передусім риба, назва якої грецькою мовою містить ініціали слів “Ісус Христос”, “Син Божий”, “Спаситель”. Зображення “євхаристичної риби” можна побачити у Римі, в катакомбах св. Катерини (кінець II ст.).

На перших зображеннях, найдавніших мозаїках та у різьбі постать Христа передається через образи божеств нехристиянських релігій. Таке явище було результатом всезростаючого переходу язичників у християнство. Серед найдавніших описів Христа — Елія з могильної плити Юліанів у Ватикані (початок III ст.). Ісус тут постає перед нами як  Бог Сонця, що піднімається до зеніту на колісниці, запряженій двома рисаками.

У пізніші часи перед нами з\'являється постать юнака, “турботливого пастиря”, “цілителя, оздоровителя”, “вчителя та судді”, як правило, сформована на класичному образі нехристиянського Аполлона. Таким постає перед нами Христос з катакомб св. Петра і Марцеліна в Римі (кінець III ст.), який зцілює жінку від кровотечі. Представлення Христа в образі юнака, без бороди та вусів, ставить за мету підкреслити Божественну природу Христа, Сина Вічного Бога, що й підтверджує Нікейський Собор (325 рік). З припиненням переслідувань християн Папа Римський Сильвестр І наказав здійснювати літургію на білій скатертині в пам\'ять про те, що Тіло Христа було загорнено в білу лляну полотнину.

Після перемоги християнства, підтвердженої в 313 році Міланським едиктом, і до Феодора (395 рік) шанування Христа поступово і неухильно витісняло культ і вихваляння цезаря, шанованого через зображення всемогутнього владики. Коли Христос почав мати зверхність над цезарем, його образ почав здобувати на іконах і в живописі риси земного владики.

Німецький єзуїт Вернер Бульст, філософ, теолог, археолог і історик, запропонував гіпотезу, що саван деякий час знаходився у володінні Риму, а імператор Костянтин Великий помістив його в сховище імператорських хоругв.

На деяких саркофагах феодосіанської епохи (приблизно 370 — 410 pp.) Христос представлявся з досить короткою бородою, вусами, вузьким і величним ликом, довгим спадаючим волоссям, іноді розділеним на обидва боки. Такий вигляд Христа відрізняється від вигляду Христа-юнака, без бороди, вусів, що відповідає зображенням попередніх епох і більшості зображень епохи катакомб — до IV ст.

Приклади саркофагів із зображенням Христа-Владики з бородою знаходяться поміж іншими в латеранському музеї в Римі, в базиліці Св. Амвросія  Медіоланського (380 — 390 pp.).

 На дерев\'яних дверях костьолу св. Сабіни в Римі які датуються одним століттям пізніше в ми бачимо що, замучений Христос представлений з бородою, вусами, хоча в більш ранніх сценах зображувався як юнак, без вусів і бороди. Це розходження характерне для мозаїк костьолу Sant\'Apollinare Nuovo у Равені.

Відповідно до найдавнішої традиції, свята Нінона (Ніна), що проголошувала Євангеліє в Грузії в часи правління імператора Костянтина Великого (306 — 337 pp.), одержала відомості про плащаницю від свого друга і соратника Няфора і від багатьох учених християн з Єрусалима. Вона довідалася від них, що похоронні полотна один час знаходилися у володінні дружини Пилата, а потім перейшли в руки євангеліста Луки, що зберігав їх у місцях, йому одному відомих. Були зведення про те, що саван зберігався у св. апостола Петра.

Деякі історики підкреслюють, що в одному з фрагментів у Псевдо - Кипріана (III —IV століття) наводиться лист або Акти св. Іванна, у яких Ісус говорить такі слова: “Ви Мене побачите так, як можна побачити кого-небудь у воді чи в дзеркалі”. От так ми і бачимо Його в даний час на плащаниці.

У IV столітті деякі святі, як наприклад Св. Амвросій Медіоланський,  вважав, що саван — це зображення полотнини, баченої Петром (Дії... 10, 11: “і бачить розкрите небо і якийсь сосуд, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю і сходить до нього.”).

Св. Єроним (V століття) пише, що “вкриває Ісуса чистим саваном той, хто приймає його чистою совістю і чистим розумом”. Відомості також знаходимо у творах Св. Максима єпископа Туринського, де ми читаємо: “Насамперед, ця похоронна полотнина переконала Петра у Воскресінні Господа”. Похоронне полотно Христа є очевидним доказом Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, такої ж думки дотримується Севера єпископ Антиохійський (VI століття).

Щодо історичності існує багато Легенд і переказів. У першому тисячолітті завзято ведуться розмови про ікону з Едесси, яку цілком можна пов\'язати із саваном. У даному випадку історія переплітається з легендою, і ми можемо довільно прийняти II століття за той час, у якому перенесене таємниче зображення з Єрусалима в Едессу.

Передання повідомляє, що Абгар Великий (Чорний), король Едесси в часи Христа, занедужав. Отримавши відомості про існування Ісуса з Назарета, що робить чудеса, вислав до Нього свого посланника з проханням, щоб Він прибув у палац у Едессі. Ісус не пішов до нього, але відправив йому лист.

Подібне повідомлення знаходимо й у Доктрині Аддая (можливо, тут мова йде про перефразоване і перекручене ім\'я апостола Іуди Тадеуша), датованої кінцем IV століття чи ж, на думку багатьох авторів, часами облоги Едесси в 544 р. Цей сірійський твір включає безліч легенд. Згідно з цією версією, Абгар вислав свого архіваріуса і художника Ханнана, що повернувся в Едессу з написаним їм зображенням Христа і листом, у якому Ісус обіцяв місту благополуччя і спокій.

Сільвія Аквітанка (Етерія), що ходила на прощу до Едесси в 384 p., зі своїх спогадів розповідає, що єпископ міста, показуючи визначні пам\'ятки міста, привів її до Воріт Оплоту, однак у її описах баченого немає навіть натяку на знайомство із зображенням Спасителя. Найімовірніше, через переслідування ікона була захована, і пам\'ять про неї ослабла.

Нові твердження з’являються зі знахідкою Нерукотворного Спаса (Мандиліона). Незаперечним є те, що якесь особливе зображення Христа, єрусалимського походження, було оточено особливими почестями в Едессі в першому столітті. Але його появи довелося очікувати до VI століття. У 525 році Дайсан, ріка, що перетинає Едессу, стала причиною катастрофічної повені. Відомості про повінь подає тодішній літописець Прокопій Кесарійський. Він зазначає що, значну кількість установ було зруйновано, знищено чи затоплено водою. Майбутній владика міста, імператор Юстиніан Великий прийняв грандіозний план відновлення зруйнованого. Роботи з відбудови допомогли і храму, під закликом до Мудрості Божої. Слід припускати, що саме тоді було знайдено забуте зображення. Для цього зображення була призначена каплиця, розташована ліворуч від апсиди. Воно зберігалося в реліквіярі і нікому не показувалося.

Отже, Церква затверджує початкове існування справжнього образу зображення Христа. Окрім Нерукотворного Образу зображення були зроблені такими, що бачили і знаючими Його людьми, чому ми маємо і історичне свідоцтво. Свідоцтво свідка це тим більше цінне, що виходить від Евсевія Кесарійського, єдиного з древніх авторів, якого можна рахувати іконоборчески налаштованим. Він не лише затверджує існування християнських зображень: “Він навіть вважає, що в його час ще існують справжні портрети Христа і Апостолів, він стверджує, що сам їх бачив”. Дійсно, описавши відому статую Христа, споруджену в місті Панеаде кровоточивою жінкою, відомою нам із Євангелія (див. Мф. 9, 20-23; Мк. 5, 24-34; Лк. 8, 43-48), Евсевій продовжує: “Говорили, що статуя ця відтворює подобу Ісуса; вона збереглася до наших днів, і ми бачили її, коли були в цьому місті. Не слід дивуватися, що язичники таким чином зберігають пам\'ять про благодіяння, одержані ними від Спасителя. Ми бачили зображення Апостолів Петра і Павла і Самого Христа, які збереглися у фарбах до нашого часу. Це було природно, оскільки древні мали звичай шанувати їх таким чином, без задніх думок, як рятівників, по своєму, у язицькому звичаї”. Евсевія, повторюємо, не можна запідозрити в перебільшенні, оскільки та богословська течія, до якої він належав, далеко не схвалювала тих фактів, які він описує.

Відповідно ж до древньої традиції, полотно в період облоги персами в 544 р. при королі Хосрові І Ануширвані було розтягнуто на схованій за будівлями стіні над міською аркою. На цьому полотні представлене зображення, що сприймалось як подоба Христа і ACHEIROPOIETOS, в перекладі “сотворене нерукотворне”, нами відоме як Нерукотворний Спас.
Цьому зображенню приписується чудодійна відсіч облоги міста. Свідчення цієї події можна знайти в історика Евагрія Схоластика (594 p.). За легендою, місто було звільнене від облоги в 544 р. завдяки святому зображенню. І в одному із сірійських гімнів стверджується про існування чудодійного зображення. У ті часи воно було відоме і шановане повсюдно.

В Едессі в VI ст. відоме зображення Христа, визнане як справа рук Божих, але не людських. Трохи змінена Доктрина Аддая «Акти Фаддея» змінює древню традицію портрета Ісуса, виконаного художником для короля Абгара: посланець короля хотів уважно придивитися до Христа, щоб зуміти створити Його портрет, але у нього нічого не виходило, тоді сам Господь залишив йому своє зображення, обтерши Своє обличчя полотном, чотириразово складеним навпіл. Це полотно, названа SINDON, чи Мандиліон, з надзвичайним зображенням, ACHEIROPOIETOS, було представлено королю, що вшанував Його і видужав. І тоді Авгар помістив ікону на позолоченому столі. Репродукції показують, як правило, широке прямокутне полотно з кругом, дещо зміщеним догори. У його центрі видно лик Христа. Навколо круга знаходиться подоба сітки, витканої з ромбів, у центрі кожної клітинки — квітка. З боків видно полотняну бахрому. З усього сказаного можна припустити, що за Мандиліон приймали саван, що зберігався в реліквіярі і складений так, що виднівся тільки лик, але цієї думки дотримуються не всі.

Завдяки невтомним дослідженням відкрито цікавий для всіх документ, що проливає світло на неясний період зберігання савана в Туреччині. Це CODEX VOSSIANUS LATINUS Q 69, що зберігається в бібліотеці Рійксуніверситету в Лейдені (Голландія). Рукопис X ст. наводить розповідь VIII ст., що виникла в ассирійському середовищі, перекладену головним лікарем  зі Смірни. У цій розповіді мова йде про те, яким способом Ісус залишив відбиток Свого Тіла на полотні, що зберігається в Едеському храмі: “Той, хто дивився на полотно, бачив Господа нарівні з тим, хто зустрічав Його на землі”. Найімовірніше, це стосується  плащаниці.

Те, що повсюдно було відомо про існування цінного відбитка, робило його предметом особливо бажаним: у 944 p., під час війни проти арабського султана Едесси, візантійські війська заволоділи Мандиліоном і урочисто перенесли його до своєї столиці. Прибуття славного Нерукотворного Образу Христа до Константинополя супроводжувалося урочистим прийомом, в пам\'ять про який 16 серпня відзначалося літургійне свято. У деяких молитвах, присвячених цьому святу, згадується про ікону, що ніби володіє силою оздоровлення.

Проповідь, приписувана Костянтинові VII Багрянородному, правителю Константинополя (913 — 959 pp.) і видатному оратору, являє собою цікавий опис. В ній говориться: “Якщо мова йде про причину, з якої завдяки виділеній рідкій субстанції без фарб і мистецтва художника зображення обличчя сформувалося на лляній полотнині, і, хоча це відбулося на такому тендітному матеріалі, воно не піддалося знищенню часом, і, якщо мова йде про всі інші справи, якими захоплюється тільки той, хто до дійсності підходить як учений, — це треба залишити недоступній мудрості Бога”.

“Щодо основної проблеми, читаємо в проповіді, — усі погоджуються, що на полотнині чудесним чином відбито обличчя Господа. Тільки про одну деталь цієї події — про час, коли це відбулося — думки відрізняються, що у жодному випадку не шкодить правді, відбулося це раніше чи пізніше. Ось що говорить інша традиція: коли добровільні Страсті Христа наближалися, і Він виявив людську слабкість — бачили, як Він молиться в агонії, коли піт Його падав краплями крові, за Євангелієм, тоді Він отримав від одного зі своїх учнів цей шматок полотна, який бачимо зараз. Він обтер цією хустиною піт. І відразу на полотні проявився видимий слід Його Божественних рис”.

Проповідь Костянтина VII й інші свідчення, дозволяє припускати, що мова йде не про ікону. Вказується, що під час виставляння для публічного огляду образ з Едесси був складний так, що обличчя виходило “звільненим від тіла”, так, як це видно на численних копіях.
Інші свідчення, переважно XI —XII ст., вказують на перебування савана у Константинополі. Наприклад, у 1080р. Олексій І Комнін попросив в імператора Генріха IV і Роберта з Фландрії допомоги для охорони реліквій, зібраних у Константинополі, особливо “полотен, знайдених у гробі після Воскресіння”.

У 1147 р. Людвіг VII, король Франції, вшанував саван у Константинополі. Мануїл І Комнін показав у 1171р. королю латинян Амальрику, що знаходився в Єрусалимі, реліквії страстей, і серед них саван.

У історії англійського ченця Одерика Віталіса (близько 1140 р.) і в  Гервазія з Тільбури (близько 1212 р.) з\'являються літературні переробки легенди про Авгара з Едесси. У них переходять від опису лику, як в оригінальній версії, до інформації про відбиток усього тіла.

Миколай Месаритес, охоронитель реліквій у каплиці Матері Божої в імператорському палаці, у 1201 р. був зобов\'язаний при спробі крадіжки захищати їх і робив це, нагадуючи грабіжникам про святість місця, де зберігаються різні предмети, зв\'язані з життям Христа, серед яких судар з поховальними полотнами, що є свідком Воскресіння. “Вони ще випромінюють пахощі, кидаючи виклик розкладанню, оскільки вкривали незвичайного померлого, нагого і бальзамованого, після Страстей”, — пише Месаритес. Очевидно, це стосується постаті Спасителя, що в поховальній промові його брата Іоана названа “прообразом” усіх створених рукою людини ікон.

Роберт де Клари, літописець IV хрестового походу, у своїй праці  написав, що перед захопленням Константинополя хрестоносцями 12 квітня 1204 р. щоп\'ятниці в храмі Матері Божої у Влахерне виставлявся якийсь саван і що на цій полотнині чітко проглядалася фігура Христа. Є здогадки, що плащаниця була забрана хрестоносцями. Але ніхто зараз не знає, що сталося з цим полотном після розгрому міста, — додає він.

Пролом у стіні мовчання, що оточує саван, пробиває відомий випадок: у 1307 р. у Франції Філіп IV Прекрасний запроторив у темницю тамплієрів, членів лицарського ордену, з конфіскацією їхнього майна. 22 березня 1312 р. у відповідь Філіп отримав від Климента V прокляття ордену за єресь: обвинувачення стосувалося таємного поклоніння обличчю чоловіка. Подальші дослідження дозволили встановити, що шанований тамплієрами образ дуже нагадує обличчя з савана. Оригінальний образ не був знайдений. Однак одна копія шанованого ними образу побачила світло в 1945 р. в Англії, в одній з їхніх давніх резиденцій. Це обличчя бородатого чоловіка з неправильними рисами, без сумніву, схоже на обличчя що на плащаниці. у цих двох схожих зображеннях 125 точок спів падання за якими вчені охарактеризовують тотожність. Цей образ, написаний на дубовій дошці, датований між XII і XIV ст. і нагадує кришку скрині. Легко можна припустити, що вмістом скрині міг бути саван і що тамплієри ревно оберігали його в роки мовчання, що передували новій появі савана в Ліреї.

Саван з\'явився в Ліреї (Франція) у 1353—1356 р. Він був власністю Жоффрея І Чорного. Так починається його документована,  відома історія. Про Жоффрея І Чорного, хрестоносця і правителя земель Ліреї, відомо небагато. Серед цікавих відомостей — згадка про Храм Господнього Благовіщення, побудований за його велінням у 1353 р. в Ліреї. Деякі дослідники стверджують, що він мав намір зберігати тут і показувати справжнє поховальне полотно Христа.

За життя Жоффрея І саван був виставлений для загального огляду в Ліреї, що документально підтверджують свинцевий медальйон, який представляє плащаниця з добре видимим подвійним силуетом людини і тканиною з візерунком у вигляді “риб\'ячого кістяка”. Цей медальйон був виловлений із Сени в Парижі у 1855 р., а сьогодні зберігається в музеї Клюні. Наявність на медальйоні гербів, змушує припускати, що цей медальйон з\'явився пізніше в Ліреї під час виставляння там савана;

—  датований 1389 роком лист Петра д\'Аркіс, єпископа Троуерс, у якому мова йде про те, що саван був виставлений в Ліреї на 34 роки раніше, тобто в 1355 p.;

—  виданий у 1390 р.  Климентом VII  (антипапою Авіньйонським) декрет. У ньому наводяться обставини, за яких саван перевезено в Лірею Жоффреєм Чорним, який ніколи не пояснював і не вказував, що саван був перевезений з Константинополя у Францію в період передбачення нового захоплення міста візантійцями. Можливо ці окремі наведені нами відомості допоможуть пролити світло на історію походження савана, але вони не дають нам повної картини.

Подальші достовірні відомості про долю плащаниці відсутні. Тому ніхто зараз не може точно сказати, що насправді сталося з плащаницею, всі дослідники обмежуються своїми припущеннями з окремих фактів. Подальша історія плащаниці чітко прослідковується вже з XIV ст. і відома нам як Туринська Плащаниця.
 У Турині (Італія) зберігається славна подвійна плащаниця, на якій відбито немовби негативне фотографічне зображення Ісусового тіла, знятого з хреста і покладеного у гробі. Особливості страти, що відображені на тканині, відповідають особливостям страти Ісуса Христа, що описані в св. Євангеліях. За словами експертів, є один шанс на мільйони, щоб це полотно, яке містить знаки такої  специфічної страти, не було тим, яке сповивало тіло Христа.

 Саван Туринський, або Плащаниця, зберігається в Турині понад чотирьохсот років. Це досить велике полотно прямокутної форми, завдовжки 4 метри 36 сантиметрів і завширшки 1 метр 10 сантиметрів. Плащаниця була завезена до Італії в 1578 р. королівською родиною Савойї, та була передана Церкві в 1983 р. останнім королем Умберто II.

Полотно, щільне і міцне, виткане з чистого льону, жовтуватого забарвлення. З 1534 р. підшите білим голландським полотном для зберігання після пожежі 1532 р. По всій довжині полотна залишилися сліди підпалу, як би обрамлюючи видимий на ньому двійний відбиток Чоловіка — спереду і з боку хребта.

Щільність переплетень тканини близько 34/100 мм. Це більше, ніж у звичайних полотнах, які використовуються для покриття матраців. Тканина м\'яка і легко складається. Вага близько 2,45 кг.

До полотна належить частина тканини у верхньому куті, завдовжки близько 8 см, вона не суміщається з кінцями полотна (швидше за все, відрізана). В давні часи існував звичай притримувати полотно руками під час масових публічних виступів, тому краї полотен швидко зношувалися та обтріпувалися. Недостатні фрагменти були довгі, розміром 35 х 15 см.

Нижня частина Туринської Плащаниці має також переплетення тканини косого рисунка, що створює ефект «риб\'ячого скелета». Нерегулярні переплетення добре помітні на правій стороні полотна, у верхній його частині, що показало просвічування, виконане у 1978 р. Існує припущення, що у нижню частину полотна під час публічних виступів загортали важку палицю для тримання полотна.

Спочатку Саван (Плащаниця), мабуть, був довший приблизно на ЗО см. Існує багато припущень і конкретна інформація про те, що невеликі кусочки відрізались як реліквії для церков та монастирів.

По краях полотна йде голуба стрічка. До верхнього краю савана, складеного згідно з традицією: зверху — вид людини, що дивиться вліво, — у 1868 році Марією Клотільдою ді Савоя пришитий кусок тканини для прикриття і зберігання , коли саван складений і зберігається у реліквіярі.

 Ця велика плащаниця зберігалася у Константинополі Х-ХШ ст., де її велелюдно шанували. (Звідси й походить наша великопосна плащаниця). За переданням, ця плащаниця довго збері¬галася складена у восьмеро. На верхньому клапті плащаниці було видно відбиток Христового обличчя, і так, складеною, її шанували на Заході. Так могло постати передання про Нерукотворну Ікону у східній Церкві, як рівно ж і у західній.
З 1453 p., крім короткочасних перерв, саван знаходився в Шамбері. У 1502 р. він був перенесений у спеціально побудовану для нього каплицю в замку Сен-Шапель. До 1506 p. саван був приватною реліквією дому Савойя. З цього року починаються його виставляння для загального огляду, які супроводжуються постійними урочистими богослужіннями. Саван був врятований від пожежі яка лютувала  в ніч з 3 на 4 грудня 1532 р. у Сен-Шапель у Шамбері.

У квітні 1534 р. черниці з Шамбері обновили підпалені частини, використовуючи трикутні латки, і підшили саван голландським полотном.

У зв\'язку з війною, що продовжувалася, в 1535 р. плащаницю перенесено до Турина, потім у Верцелі, у Медіолану, Ніццу і знову до Верцелі. Тут вона перебувала до 1561 p., потім була перевезена до Шамбері.

У 1578 р. св. Карл Барамео вирушив в місто Шамбері для прохання  про порятунок Медіолани від епідемії. Щоб полегшити важку подорож по другий бік Альп, князь Емануїл Філіберт ді Савойя з нагоди цієї події розпорядився перенести полотно в Турин, де воно і залишилося. Щоб зберегти плащаницю від знищення під час бомбардувань у період II Світової війни, його сховали в абатстві Монтеферіні.

Чотири століття перебування стародавньої реліквії в Турині пройшли відносно спокійно. Приблизно кожні ЗО років її показували для загального огляду в зв\'язку із знаменними подіями чи датами: одруженнями, ювілеями дому Савойя та ін.

У 1694 р. саван розмістили в каплиці Джуаріні, що прилягає до кафедральної церкви св. Івана Хрестителя. У цьому ж році зміцнені латки і пошкоджені  місця підшито товстими нитками.

Найбільше зацікавлення плащаницею настає після її фотографування, сталося це 25 травня 1898р. Зйомки було довірено адвокату і фотографу Секундо Пії. Ним було зроблено два знімки які стали для всіх сенсацією та рядом суперечок які тривають й досі. Як досвідчений фотограф Пії знав, що на негативі все представлене у зворотньому вигляді, тобто ясні поля повинні бути темними і навпаки. Як правило, негатив не дає повної картини і лише після проявлення створюється нормальне зображення. А тут, на негативі, з\'явився позитив такий реальний, якого Пії ніколи не бачив. Перші фотографії відкрили таємницю, про яку ніхто навіть не припускав що таке можливо. З тих пір саван є предметом найбільш цікавим для досліджень таємниць давнини. Тому звичайно постає питання, хто зміг би “намалювати” негатив цієї незвичайної фігури?
Фотовідкриття Туринського савана, — настільки вагоме, таке важливе, що можна сміливо, без всяких сумнівів, порівняти його з другим Воскресінням. Це більш ніж картина, це, так би мовити, приховане свідчення, навіть наважуся сказати, як Святе Письмо.    
                  
Надалі плащаниця стає предметом постійного дослідження науковців та істориків. Відбувається це як зі сторони віруючих в Христа людей, так зі сторони запеклих атеїстів. Пізніше в 1931 р. у зв\'язку з одруженням Умберто ді Савойя саван був виставлений для загального огляду. Наступне виставляння відбулося в 1933 p., коли відзначався 1900-літній ювілей (відповідно до традиції літочислення, Христос помер у 33 році).

Перша зйомка савана телекамерами відбулася 23 листопада 1973 р. До цієї події мало хто в християнському світі знав про його існування. Найцінніше полотно опинилося в центрі уваги у 1978 p., під час виставляння в зв\'язку з 400-ю річницею перебування плащаниці в Турині.

Це було найбільш тривале документоване виставляння — з 26 серпня по 8 жовтня, що дозволило побачити плащаницю більш як 4 мільйонам прочан. Після закриття виставки численні вчені, більшість з яких були американці, одержали у своє розпорядження саван на 120 годин для інтердисциплінарних досліджень. У 1980 р. відбулося приватне виставляння Туринської Плащаниці для папи римського у зв\'язку з його відвідуванням Турина 13 квітня.

Відповідно до заповіту колишнього короля Умберто II ді Савойя, який помер 18 березня 1983 p., саван був пожертвуваний Ватикану, але на підставі папського рішення залишається в Турині. Переоформлення акту власності здійснене 18 жовтня 1983 р.

21 квітня 1988 р. фрагменти цінного полотна взято для радіовуглецевого дослідження (ізотоп С14). У дослідженнях брали участь три міжнародні лабораторії. Результати оголошено 13 жовтня того ж року кардиналом Баллестреро. Але слід зауважити, що не потрібно брати ці результати за достовірні, на полотні могли знаходитись частички набагато пізнішого часу, так як ця реліквія встигла побувати на протязі двох століть у багатьох місцях.

У 1992 р. головною турботою для охоронців савана було збереження цінної реліквії. 7 серпня 1992 р. відбулося засідання міжнародної комісії, метою якого було приватне дослідження стародавнього полотна. Були запрошені знавці проблеми реставрації й історії стародавніх полотен, але взяття проб було заборонене. Експерти обмежилися спостереженням і фотознімками. Були заплановані заходи і роботи, що забезпечують гарантію якісної консервації цінного полотна: його згорнули на барабані більшого розміру, щоб таким способом зберігання зменшити пошкодження. Під час обов\'язкових консерваційних робіт в каплиці Джуаріні реліквія, поміщена в посрібленій скриньці, була перенесена і встановлена на головному вівтарі кафедральної церкви, за склом товщиною 39 мм, що захищає від ультрафіолетового світла та є куленепробивним. Встановлено систему контролю за вологістю і температурою повітря. В цьому місці плащаниця надійно зберігається й до цих пір.             
                      
 Лик Христа почали копіювати, а через те існує не випадкова наявність невеликої кількості фарби, яка не повинна викликати подив. Не можна забувати про те, що багато художників робили свої копії з оригіналів. І з метою створити найбільш точну копію, накладали свої полотнини на саван.

Намальовані копії савана (їх відомо близько 50) не створюють проблеми. Навіть найгарніші з них не можуть порівнятися з оригіналом! Виглядають вони скромно в порівнянні з оригіналом. Ясно видно, що це малюнки, і в результаті досліджень не викликає сумніву, що намальовані вони фарбами.

Копії виготовлялися не для того, щоб обдурити вірних. Жодну з них не представляли як дійсне поховальне полотно Ісуса. Часто на них є інформація про те, коли зроблена копія і що вона безпосередньо “стикалася з оригіналом”. І ми бачимо, що ці копії подорожують по всьому світу даючи змогу мільйонам віруючих вшанувати цю святиню. Тому творці цих полотен переслідували лише одну мету, релігійну, — дати можливість молитися перед святою подобою в той час, коли ще не існувало фотографії.

  Існування живої ікони-плащаниці на полотні закликає і заохочує автора цієї праці підняти і з\'ясувати ряд найважливіших проблем:

 Залишається відкритим питання: «А ви за кого Мене приймаєте?». Питання, що у свій час Ісус поставив своїм Апостолам. Тому й саван-плащаниця, і надалі привертає увагу суспільної думки, кидає виклик науці і провокує віруючих і невіруючих сяйвом і блиском цієї таємниці. Кожен хотів би, щоб ця таємниця зрештою була розкрита. У спокої і тиші смерті Чоловік з савана запитує людство, як і дві тисячі років тому запитував своїх учнів: «А ви за кого Мене маєте?». Відповідь непроста, адже визнання факту смерті Христа і Його Воскресіння потрясло б не одну людину. Саван, як і Христос, не поспішає, не квапиться. Створюється враження, що він не боїться швидкоплинності часу. Терпляче очікує, але не можна від Нього позбутися. Саван мовчить, але своїм мовчанням ставить перед нами питання. Саван мовчить, але як би закликає науку говорити. Це "документ", що робить враження, немов він очікував нашого часу.

Можемо додати, що саван для нас, сучасників, є тим, чим були монументальні кафедральні собори і чудесне різьблення, ікони і картини для минулих часів: величезною книгою, завдяки якій всі без винятку скеровуються на шлях розуміння найбільшої таємниці людства, милосердя і терпіння Бога.

Створюється враження, що Ісус і надалі повторює приголомшеним вченим слова — звертання до невіруючого апостола Фоми у вечір восьмого дня: «Дай палець свій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20, 27). У даний момент необхідно, щоб здивування і приголомшення науки поступилося місцем «чудесам» віри. Недостатньо скласти опис слідів побоїв і катувань на тілі Чоловіка з савана. Але треба знати, що недостатньо достовірності й істинності слідів, недостатньо і твердження, що зображення лику і всієї постаті на цьому полотні є історичною особистістю Христа. Порядність вимагає додати і довести, що мова йде про Христа, мова йде про Того, Хто переміг смерть і Воскрес. Адже за своєю природою саван — промовистий доказ Воскресіння Христа. Усі ми прекрасно знаємо, що вирішальним доказом для нас є виключно Святе Письмо, Апостольські традиції, традиції  Церкви, яким ми довіряємо. І коли саван виявився справжнім полотном, у яке запеленали Тіло Христа, зняте з хреста, ми не в праві відмовити йому в тому, на що він має право: це полотно «знало» Христа померлого, але «знало» Христа і Воскреслого, і тому його роль можемо охарактеризувати і прийняти як свідчення. Можливо тому, тайна Воскресіння, прийнята нами як акт віри, доходить до нас з новою і багатократно підсиленою інтенсивністю. Але треба й визнати, що нам необхідно встановити з плащаницею тривалий, відвертий і щирий діалог, вільний і не залежний від будь-яких застережень і умов. Це повинен бути правдивий діалог віри. Необхідно прислухатися і почути запрошення Ісуса, спрямоване до своїх недовірливих сучасників: «Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі!» (Ін. 14, 11). А чудесні діяння Господні незчисленні та немаловажні. Плащаниця дарує «сучасній» христологічній побожності документовану і рятівну відповідь. Нам, християнам, ставиться в обов\'язок приймати, берегти, розширювати і поширювати це свідчення.

  Плащаниця вважається найпрекраснішою, кров\'ю написаною сторінкою, правдивою і динамічною розповіддю від першої особи про муки, страждання і смерть Ісуса Христа. Якщо існує саван, — що свідчить про муки Ісуса, так це не випадковість, а дарунок Бога. Ісус залишив нам його разом зі Святими Таїнствами.

Велике наше щастя, якщо згаданий збережений вигляд святої плащаниці дає нам можливість глянути на якусь достовірну рису фізичного вигляду Ісуса Христа і якщо він правдиво підтримує наше прагнення і бажання пізнати Його вочевидь. І коли ми зберемося навколо такої дорогоцінної реліквії, зросте в усіх нас, що вірують чи не вірують, Його таємничий блиск і зазвучить у наших серцях євангельське нагадування Його голосу, що закликає нас шукати Його там, де Він ще приховується і дозволяє нам Його знайти, служити Йому, любити Його в людській подобі. «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх, — те Мені ви вчинили» (Мт. 25, 40).

Немає коментарів:

Дописати коментар