пʼятниця, 27 квітня 2012 р.

Сучасний священик.

 Христос, посилаючи апостолів на проповідь Євангелія, повчав їх – у ставленні до людей «будьте мудрі, як змії» (Мф. 10:16). Апостол Павло пише до Тимофія, що визначений до ієрейського сану повинен бути «здатний навчати» (1 Тим. 3:2), тобто вправно вчити й наставляти інших. Своїм прикладом він дає зрозуміти, що пастир має для всіх стати всім, «щоб спасти хоч деяких» (1 Кор. 9:22). Звідси відкривається, що, приступаючи до Священства, необхідно володіти і багажем знань, який набувається освітою.
Безумовно, вище місце належить духовному вдосконаленню, однак цьому аж ніяк не заважає і не суперечить підготовка інтелектуальна. Сучасне життя наполегливо вимагає від пастирів усебічної освіченості й широкого кругозору, не меншого, а й більшого, ніж у мирян. Прекрасно висловлюється св. Григорій Богослов із цього приводу: «Потрібно спершу умудритись, потім умудряти, спочатку стати світлом, потім просвітлювати, наблизитись до Бога, потім приводити до Нього інших. Керівнику необхідні руки, радникові потрібний розум».
Сьогодні священик повинен бути настільки освіченим, щоб відповідати всім розумовим вимогам нашого століття, відповідати релігійним вимогам сучасного суспільства, щоб усувати сумніви своєї пастви, які навіюються духом часу, світськими направленнями, що переважають нині в науці й житті.
Дехто хоче бачити у священику тільки звершувача священнодій. Але звершення священнодій – лиш одна зі сторін пастирства, яка не обіймає всієї широти його обов’язків. Пастир Церкви за своїм званням є вчитель народу, який зобов’язаний вести його до єднання з Богом. Доручаючи йому пасти духовних овець, Церква очікує, що він зуміє викласти всі необхідні для них знання, а це передбачає чималу попередню й постійну підготовку. Служитель Господа мусить бути людиною освіченою і всіляко розвиненою. Так, займаючись світськими науками – історією, філософією та ін., – повинен уміти доповнити ними богослів’я, шукаючи в них підтвердження богословських істин.
Нікому з людей не ставлять таких високих вимог, ні від кого не чекають такого зразкового життя, ні на кого не покладають стільки надій у молитовному заступництві перед Богом, як на священика. Ні до кого немає такої довіри, ніхто не може створити такої готовності до сприйняття Слова Божого й життя згідно з ним, як пастир Церкви Христової. Але це – якщо він живе відповідно до християнської етики, яку проповідує.
Горе пастиреві, якщо він піддається сатані в любові до світу цього, до його розкоші й блиску. Тоді пастир може забути свою хресну дорогу і поклонитися за дочасні земні втіхи ворогові Ісуса Христа – дияволу.
Спаситель відвідував шлюбну церемонію, вечірні трапези простих людей, не оминаючи здорових веселощів. З іншого боку, Євангеліє ясно свідчить, що світ лежить у злі, що гріх проникає скрізь і ним отруєні всі душевні та плотські прагнення людини, отже необхідно пильнувати. Видовище, яке відвідує священник, не повинно принижувати його сану, його християнської достойності, протистояти християнській моралі, вводити у спокусу оточуючих. Не можна, виправдовуючись потребою дозвілля, знижувати вимоги до себе, до свого духовного чину. Саме духовний досвід пастиря породжує почуття міри і смак у час заслуженого відпочинку, оберігає священнослужителя від крайнощів у розвагах.
У священика головний обов’язок – молитва. Молитвою він супроводить кожне своє священнодіяння в церкві; до відправи він готується молитовно вдома. І чим глибшою буває ця самітня молитва, чим пильніше він виконує своє келійне правило, чим ретельніше він виконує вимоги, установлені Церквою, тим дійовішою буває сила його священнодійства. Тоді з’являється сила протистояти спокусам і набувати божественної мудрості.

Немає коментарів:

Дописати коментар