неділя, 19 лютого 2012 р.

Неділя про страшний суд.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Свята Церква присвячує сьогоднішній день спогадові прийдешнього для всіх нас Страшного Суду Божого. Євангельське читання, яке ви чули, описує нам його грізну картину устами Самого Судді – Господа нашого Ісуса Христа. Так, браття і сестри, страшне, приголомшливе і разом з тим величне видовище виникне колись при кінці світу. Це буде остаточне торжество добра і правди! Ми найчастіше під­креслюємо невідворотність покарання за гріхи. Так, нерозкаяні грішники матимуть заслу­жену відплату. Але для людського роду це радісний день – день перемоги добра над злом, правди – над неправдою.
Все людство і всі ми будемо неминуче присутні там, – і не простими, сторонніми спостерігачами, а неодмінними його учасниками. Кожен з нас постане там як підсудний – підсудний, але не обов’язково засуджений. Це буде Божий Суд, а це означає – спра­ведливий суд, суд безсторонній. Кожен від своїх справ або уславиться, або посоромиться.
Від кожного з нас вимагатиметься докладний звіт за все наше земне життя, за кожну його мить – звіт не лише за діла і слова, а й за найпотаємніші думки і почуття. Жоден таємний помисел, жодна прихована мрія, як би ретельно ми не таїли їх навіть од самих себе, – ніщо не сховається від всевідання Божого. Слово Боже і власна совість – ось хто буде обвинувачувати нас на цьому суді, – звинувачувати невблаганно і неупереджено. Блаженний буде той, хто зможе протиставити цьому гідний захист – свої добрі справи і щире покаяння, принесені Богові за свої гріхи ще за життя на землі. Але що буде, коли смерть захопить нас у стані нерозкаяності?
Якщо тут, у наших земних, людських судах, опиниться на лаві підсудних справедливо вважається за тяжке нещастя, то з яким страхом і тремтінням ми маємо готуватися до майбутнього Суду Божого, де перед лицем Самого Бога і в присутності всього світу відкриються всі наші гріховні таємниці? Тут, на землі, ми часто вводимо в оману інших і самих себе і видаємося кращими, ніж ми є насправді. А там з усіх спаде покривало лицемірства й облуди, і ми постанемо перед лицем Правди Божої такими, які ми є на­справді, за суттю свого морального життя. Там уже немає покаяння, і владарює саме правосуддя. Там уже не буде милості Божої, яка так щедро сходить на людину під час її земного життя. І горе тому, хто не схотів скористатися або знехтував всепрощенням Божим тут, на землі. “Ідіть від мене, прокляті, в огонь вічний, уготований дияволу і ангелам його”, – почує він грізний вирок з уст Праведного Судді.
Яка страшна доля! І дивно! Ми знаємо, що чекає на нерозкаяного грішника, а водночас живемо так, начебто це нас зовсім не стосується. Ні про смерть, ні про майбутнє життя ми майже не думаємо. Тільки одна свята Церква невпинно нагадує нам, що, крім земного життя, є вічне життя, яке починається тут і триває за труною, і що земне життя порівняно з ним – не більш, як мить. Без цього нагадування ми, можливо, зовсім забули б про нього.
Разюче це дивне, незрозуміле протиріччя в людській природі, яке ми постійно спостерігаємо навколо себе і в самих собі. Ви знаєте з власного досвіду, з яким інтересом і з якою передбачливою турботливістю ми намагаємося якнайкраще влаштувати своє земне життя. Ми не шкодуємо ні праці, ні здоров’я, щоб здобути засоби для зручного і спокійного життя, щоб забезпечити своє майбутнє. Вірніше сказати, до цього зводиться у нас весь сенс життя. Чи чекаємо ми якогось для себе благополуччя, ми чекаємо на нього з нетерпінням, а решта відступає немов на другий план. Коли нам загрожує небезпека, ми докладаємо всіх зусиль, щоб відвернути її: не спимо ночей і шукаємо засобів, щоб уникнути майбутньої неприємності. Одне слово, матеріальний добробут і життєве щастя – центр, навколо якого обертаються всі наші думки, почуття і бажання. І в цьому відношенні ми виявляємо невситиму спрагу. Тільки-но досягнемо того, чого посилено прагнули, як виявляється, що наші бажання вже вимагають більшого. І знову починається гонитва за примарами щастя. І так до нескінченності. Людина ніколи не задовольняється своїм тепе­рішнім, а все шукає чогось кращого в майбутньому.
Чим же закінчується це невтомне шукання земних благ? Досить якоїсь випадкової застуди або несподівано виявленої невиліковної хвороби, і безжалісна смерть одним своїм помахом перетворює на ніщо всі наші мрії і намагання. Як не згадати при цьому слова Христа Спасителя, звернені до багатія, який надбав велике багатство: “Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?” (Лк. 12, 20). Таке нетривке і ламке земне благополуччя.
Але з якої причини нас майже не цікавить наше загробне життя? Можна подумати, що кожен з нас вважає себе безсмертним на землі. Але ж смерть неминуче прийде до кожної людини. Чому ми, живучи на землі, майже не замислюємося: що буде з нами по той бік труни? Де ж здоровий глузд, де наша логіка?
Ми, християни, віримо, що вічне життя існує, що без нього земне життя безглузде. Ми знаємо, що чекає на нерозкаяних грішників, а між тим живемо так, немов і Суд Божий, і вічні покарання грішникам готуються для когось іншого, а нам зовсім не загрожують.
Не так поводилися святі, пустельники і подвижники благочестя. Вони завжди тримали в пам’яті й берегли в серці цей великий день Страшного Суду і готувалися до нього щодня і щогодини. Це надихало їх на подвиги і на боротьбу з гріхом.
Деякі християни, присипляючи свою совість, заспокоюють себе тим, що немає підстав боятися Суду Божого, бо любов і милосердя Бога нескінченні. Бог – безмежна любов, і тому все прощає і покриває. Всі, хто так думає, повинні уважно прочитати 25 главу Євангелія від Матфея. Суд Божий зображено тут з незаперечною ясністю. Його віддалене відлуння відчувається вже тепер і змушує тремтіти нечисту совість.
Православна Церква, ґрунтуючись на непохитних підвалинах Слова Божого, у суворій відповідності з переданням святих отців і вчителів, визнає всю невичерпну глибину любові й милосердя Божого. Але разом з тим вона вірує, що Господь не лише безмежно благий, а такою ж мірою і правосудний. Любов і правда, милосердя і правосуддя найдосконалішим чином поєднуються в Богові, і не лише не виключають, а й взаємно доповнюють одне одне. В Богові милість та істина зустрінуться, як говорить Святе Письмо, правда і мир облобизаються (Пс. 84, 11).
Любов Божа зробила і робить для нас усе, щоб забезпечити нам блаженну вічність. Але за труною вже починається Царство правди Божої. На землі ми маємо повну можливість покаятися в усіх гріхах, і любов Божа прощає кожного розкаяного грішника. Суд Божий – це межа, де любов переходить у правосуддя, де милосердя змінюється на відплату. І горе тому, хто не вмів за життя зрозуміти любов Божу і скористатися нею, хто відкинув розкриті обійми Отця Небесного.
Любов Божа існує і діє в світі не для того, щоб заохочувати нашу недбалість і беззаконне, гріховне життя. До чого призводять міркування тих, хто визнає в Богові лише безмежну любов і відкидає правосуддя? Якщо так міркувати, то в земному житті не буде ніякого стримуючого начала: роби все, що хочеш, гріши скільки завгодно – Бог милостивий, усе простить. Чи можна мати про Бога таке неправильне і спотворене уявлення? Звичайно, не можна і навіть грішно!
Піднесемо ж дяку Богові за те, що Він відкрив для нашої користі таємницю майбутнього Свого Суду і Свого правосуддя. Нехай ця таємниця буде для нас постійним застереженням і грізним нагадуванням. Вона зупинить і охоронить нас від багатьох гріхів і допоможе нам тримати свою совість у такому стані, щоб ми спокійно, без страху могли постати в день Страшного Суду перед очима правосудного Бога.
Амінь!                                                Патріарх Філарет.

Немає коментарів:

Дописати коментар