пʼятниця, 8 червня 2012 р.

Христинська сім`я-це домашня церква.

  Нерідко доводиться чути, що Церква начебто занадто сувора у вимогах до статевого життя: осуджує дошлюбні інтимні стосунки, сімейне співжиття без Вінчання, позашлюбний секс... Дехто взагалі гадає, що Церква проти будь-якого статевого життя, навіть у шлюбі, що кохання нібито гріх, тож Православ’ю, мовляв, треба перебудуватися, іти «в ногу з часом». Але насправді усе це не так або не зовсім так.


«Де чоловік, жінка й діти у згоді та любові з’єднані зв’язком чесноти, там поміж ними Христос», – казав святитель Йоан Золотоустий. Любов між чоловіком і жінкою є однією з найважливіших тем християнського благовістя. Шлюб установлений Богом ще в Раю: він не є наслідком гріхопадіння, читаємо в біблійній книзі Буття. Ісус Христос освятив шлюбний союз Своєю присутністю на весіллі в Кані Галілейській, де сотворив перше чудо – перетворення води на вино.
З історії відомі секти (монтанізм, маніхейство й ін.), які взагалі забороняли шлюб, що ніби суперечить аскетичним ідеалам Християнства. Навіть у наш час можна почути думку, мовбито для Християнства шлюб допускається лише з «поблажки до плоті». Однак цей погляд неправильний і оснований на незнанні церковних традицій. Церква осуджує плотську похіть і гедонізм (нестримне прагнення тілесних насолод), що призводить до статевої розпусти та збочень. Однак вона благословляє статеві стосунки між чоловіком і жінкою у шлюбному союзі, у Вінчанні.
Шлюб – це святе Таїнство, у якому за добровільною згодою нареченого і нареченої жити спільно благословляється їхній шлюбний зв’язок. Їм випрошується і подається благодать Божа для взаємної допомоги й одностайності, для благословенного народження та християнського виховання дітей. Шлюб був частиною Божого задуму, коли Він творив людину. Як написано в Святому Письмі, людина – це чоловік і жінка разом: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх». Це найтісніший і найсвятіший зв’язок на землі. Над шлюбним вівтарем, коли з’єднуються руки й проголошуються святі обітниці, схиляються ангели й молять Бога про наречених, осіняючи початок їх спільного шляху. Важливо пам’ятати цей день і виділяти його з-поміж інших важливих дат життя. Це день, світло якого буде освітлювати всі інші дні.
«У шлюбі відбувається преображення людини, подолання самотності й замкнутості, розширення, виповнення й завершення особистості, – стверджує відомий богослов протоієрей Іван Мейєндорф. – Християнин покликаний (вже в цьому житті) мати досвід нового життя, стати громадянином Царства Небесного; і це можливо для нього у шлюбі. Таким чином, шлюб перестає бути лише задоволенням тимчасових природних потреб людини. Шлюб – це унікальний союз двох істот у любові, двох істот, котрі можуть перевершити свою власну людську природу та бути з’єднаними не лише один з одним, але й у Христі».
У Посланні святого апостола Павла до ефесян шлюбний союз чоловіка й жінки порівнюється із союзом Ісуса Христа з Церквою, який ґрунтується на любові Христа до Церкви і на повній відданості Церкви волі Христовій. Тому чоловік зобов’язаний самовіддано любити дружину, а дружина зобов’язана добровільно, тобто з любов’ю, коритися чоловікові. Сім’я є основою Церкви Христової, тому подружжя має священний обов’язок усе життя берегти взаємну любов і повагу, взаємну відданість і вірність.
Треба завжди пам’ятати, що без щоденного благословення Богом сімейного життя навіть найніжніша та найщиріша любов не зможе дати всього, що потребує серце людини. Без Божого захисту вся краса, радість, цінності сімейного життя можуть зруйнуватися будь-якої миті. Тому так важливо давати перше місце Всемогутньому Богові у наших сім’ях. Варто пам’ятати слова псалмоспівця: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому!» Коли не Бог є Господом, Будівничим нашої сім’ї, то даремними є наші старання.
Сутність шлюбу в тому, щоб приносити радість. Задум Творця у тому, що подружнє життя має бути найщасливішим, таким, що робить життя і чоловіка, і жінки більш повним, щоб жоден із них не програв, а обоє виграли. Та якщо шлюб не стає таким і не робить життя багатшим і повнішим, то проблема не в шлюбному союзі, не у Вінчанні, а в людях, що ним з’єднані.
Після прийняття церковного таїнства Шлюбу найперший і найголовніший обов’язок чоловіка у ставленні до своєї дружини, а дружини щодо свого чоловіка: вони обоє повинні жити один для одного, навіть віддати один за одного життя. Шлюб – це з’єднання двох половинок у єдине ціле, два життя, з’єднані разом у такий тісний союз, що це вже не два життя, а одне. Кожен до кінця несе священну відповідальність за щастя і благо іншого.
З вини тих, хто одружився (одного або й обох), життя у шлюбі може стати нещастям. Можливість щасливого шлюбу – велика, але не можна забувати й про можливість його краху. Лише правильне й мудре життя у шлюбі допоможе досягнути ідеальних подружніх взаємин.
І першим правилом, яке необхідно вивчити кожному подружжю та виконати його, – є терпіння. На початку сімейного життя виявляються як достоїнства характеру одного та іншого, так і недоліки, особливості звичок, смаків, темпераменту, про які інша сторона й не підозрювала. Більш того: у людини можуть відкритися й такі риси, про котрі вона сама не знала. Іноді здається, що неможливо притертися один до одного, що будуть вічні та безнадійні конфлікти, але терпіння та любов долають усе. І два життя зливаються в одне, більш благородне, сильне, багате; будуючись у мирі та згоді, воно продовжується й у вічності...
Слово Боже навчає, що хороша дружина (чоловік) – це благословення Небес, кращий дар від Бога. Кожен чоловік жінки-християнки повинен об’єднатися з нею в любові до Христа, поділяючи її життя, наповнене вірою та молитвами, і навпаки. Поєднані на землі спільною вірою в Христа, скеровуючи свою взаємну любов на любов до Бога, вони будуть вічно з’єднані й у Небі.
Важливою вимогою сімейного життя є безкорисна любов! Кожен мусить забути своє «я», присвятивши себе іншому, кожен мусить винити себе, а не іншого, коли щось іде не так. Потрібна витримка й терпіння, бо нетерплячість може дуже нашкодити. Різке слово надовго затримує злиття душ... З обох боків мусить бути бажання зробити шлюб щасливим і перемогти усе, що цьому заважає. Найсильніша любов потребує щоденного підкріплення. Неприпустима грубість до тих, кого ми любимо. Чоловік і жінка повинні постійно бути уважними одне до одного. Адже щастя складається з окремих хвилин, із маленьких задоволень, що швидко забуваються, – від поцілунку, посмішки, доброго погляду, щирого компліменту... Любові теж необхідний її щоденний хліб!
Ще одним немаловажним елементом у сімейному житті є спільність інтересів або зацікавленість інтересами дорогої людини. Ніщо із турбот дружини не має здаватися надто дріб’язковим навіть для гігантського інтелекту найбільшого з мужів. З іншого боку, кожна мудра і вірна дружина буде охоче цікавитися справами чоловіка, навіть якщо має про них дуже приблизне уявлення. Два серця повинні розділяти і радість, і страждання, ділити спільно тягар турбот. Усе в їхньому житті має бути спільним. Необхідно разом ходити до церкви, молитись разом, спільно приносити до підніжжя Божого тягар турбот про своїх дітей та про все, дороге для них. Чому б не обговорити те, що спокушає, сіє сумніви, про свої таємні бажання та не допомогти словами підбадьорення, поспівчувати... Так подружжя буде жити одним життям, а не двома. Кожному в своїх планах і мріях слід обов’язково думати про іншого. Не має бути секретів одне від одного. Друзі повинні бути також спільними (як мовили древні, друг мого друга – мій друг). Тоді два життя зливаються в одне, й подружжя розділить і думки, і бажання, радість та горе, задоволення та біль...
Необхідно остерігатися найменшого початку непорозуміння й відчуження. Замість того щоб стриматись, іноді вилітає необережне, нерозумне слово – і між двома серцями, які до цього були одним цілим, з’являється маленька тріщинка, що шириться доти, доки не віддалить їх. Тому, якщо ви сказали щось не подумавши, негайно попросіть пробачення; виникло якесь непорозуміння (не важливо, чия вина!), не дозволяйте йому ні на мить залишатися між вами. Уникайте сварок. Не лягайте спати, затаївши у серці гнів. У сімейному житті не повинно бути місця для гордості. Ніколи не треба тішити почуття своєї ображеної гордості та скрупульозно вираховувати, хто саме повинен просити пробачення. Ті, хто справді люблять, такими дурницями не займаються. Вони завжди готові першими й поступитись, і перепросити.
У любові потрібна особлива делікатність, потрібно бути щирим і відданим, а тому намагатися не виявляти поганого настрою та ображених почуттів у присутності коханого чи коханої, не говорити гнівно, не чинити негаразд... І найбільше остерігатися засмутити свою дружину чи свого чоловіка. Любов не дає права поводити себе грубо у ставленні до того, кого любиш. Чим тісніші взаємини, тим більш боляче від погляду, тону, жесту, слова, котрі свідчать про роздратованість чи просто були необдуманими...
Вірній дружині не слід бути ні мрією поета, ні красивою картинкою, ні тим створінням, до якого страшно доторкнутись, а слід бути ніжною і працьовитою жінкою, здатною виконувати сімейні обов’язки. Важливою вимогою є вірність. Серця чоловіка й дружини повинні довірятись без жодного побоювання. Цілковита довіра – це основа вірної любові! Тінь сумнівів руйнує гармонію сімейного життя. Вірна дружина робить життя свого чоловіка благороднішим, значнішим, навертаючи його своєю любов’ю до вищих цілей.
Протоієрей Віктор МИХАЛЕВИЧ,
капелан і викладач Волинського інституту ім. В. Липинського МАУП

Немає коментарів:

Дописати коментар