субота, 23 червня 2012 р.

Смуток чи духовне зубожіння.

Смуток-це   просто біда нашого часу: при очевидному достатку і різноманітності їжі, одягу і «товарів народного споживання» – словом, всього, що повинне по ідеї полегшувати наше життя, – все більше людей впадають в тяжкий, безвихідний (як їм здається) смуток.
Звичайно, бувають випадки виняткові, коли людина пережила гірку втрату або увійшла до «смуги» бід, скорботи і душа її, обтяжена нестерпним (як здається) вантажем обставин, впадає в тяжкий смуток.

Але ж існує безліч інших прикладів, коли «об’єктивні» зовнішні обставини не мають до того, що відбувається в душі людини прямого впливу. Тобто людині здається, що обставини її нестерпні, проте, коли добре проаналізувати, то вони цілком стерпні і навіть при іншому настрої серця можуть служити причиною подяки, щастя та радості.


Дивно, наскільки ми часом не уміємо цінувати те, що маємо!

Здається, чималу роль в нинішній епідемії смутку зіграв нав’язливий  повсюдно дух насолоди, прагнення до володіння, захвату всіма земними благами. Причому саме не задоволення тим, що приходить природним чином при розумній і добрій організації життя, а жадібне, хворобливе прагнення до якогось «середньостатистичного» щастя, прагнення до такого рівня матеріального життя, який чомусь кимось колись був визнаний «золотим стандартом». І якось ми поступово засвоїли думку, що без цього «стандарту» наше щасливе життя не відбулося.
Кажуть, у американців найжорстокіша образа – це назвати людину «невдахою», тобто тим, хто не зумів досягти в житті цього самого «стандарту». І у нас вже прийнято стало оцінювати людину за її соціальним статусом, за ступенем матеріального збагачення.

Але ж раніше нічого подібного не було, принаймні у нас і в широкому значенні. І ніколи не вважалося за образу назвати когось або навіть назватися самому невдахою. І ми навіть знаємо безліч веселих, безжурних і тямущих таких «невдах», які мандрують сторінками нашої класичної, та і сучасної літератури і горя не знають.

І це заслуговує на увагу. Поняття щастя, радості, достатку у нас якось ніколи не пов’язувалося прямо з досягненням матеріальних благ, а все більше з духовним станом, налаштованим усі життєві негаразди переносити благодушно і стійко.

Очевидно, коріння такого ставлення ховається в православній вірі. Пам’ятаєте, як у апостола Павла: «Я навчився бути задоволений тим, що у мене є». До речі, апостол зовсім не наполягає на зовнішній убогості як неодмінній умові благочестя і продовжує так: «Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього у всім: вміти насититися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Іісусі Христі.» (Флп. 4: 11–13).

Дивовижний уривок! Тобто річ навіть не в тому, жебрак ти або багатий, потребуєш чого чи ні, а в тому, щоб у всіх обставинах залишатися християнином, бути вдячним за те, що є, і не впадати, з одного боку, в смуток, а з іншого – в гордовите самовдоволення.

Примітно, що найчастіший, принаймні – в приватній бесіді висловлюваний, аргумент такого смутку – це порожнеча. Нерозуміння і невідчуття сенсу життя. Тобто і «завал» житейський буває причиною смутку, але все таки саме не зовнішні обставини переважно, а небажання їх терпіти, нерозуміння, для чого і навіщо «це все», стає причиною смутку.

Більшість людей сьогодні, добровільно, з самозабуттям кинулося в гонитву за земним щастям. І «золотий стандарт» став у повному розумінні нашим золотим тільцем. Тепер досягнення кар’єрних висот, зовнішнього благополуччя, достатку і комфорту стало у нас головним мірилом стану життя. І ось це по-справжньому небезпечно, тому що свідчить про повсюдне духовне зубожіння.

Думається, що це «добровільне рабство» якраз і позбавляє нас благодаті Духу Святого – саме тому, що не викликано ніяким зовнішнім примусом або насильством.

А без благодаті Божої жити людина не може! Життя її тоді обмежується плотськими і душевними потребами і гонитвою за їх задоволенням. Але навіть задоволення цих потреб не приносить відраду душі, не задовольняє її, а, навпроти, виснажує, тому що ніщо не може замінити людині спілкування з Богом в Дусі Святому.

Тому і говорить святий Іоанн Златоустий, що головний засіб від туги і смутку – це подяка Богові. Нехай навіть із великим зусиллям, але свідомо принесена подяка і є дійсним показом  нашої віри, і без цього ніякого духовного життя не має і бути не може.

Ще в цьому зв’язку святі отці говорять про рішучість. Про твердий намір переносити всі випробування, що приходять, терпляче і з всецілим покладанням надії на Бога, на Його милість, яка і важкі випробування обертає в блага при нашій згоді і довірі. Це нам дуже важливо зрозуміти і пам’ятати! Бог бажає нам такої виняткової радості, що, якби ми могли хоч в малому ступені відчути її, то, по слову багатьох отців, погодилися б в цьому земному житті зазнати найжорстокіших мук.

І притому вся наша скорбота і нещастя часто тільки здаються нам такими в порівнянні з нав’язаним нам уявленням про «золотий стандарт» щастя. А на ділі всі наші біди та негаразди всього лише неважкі і необтяжливі «труднощі», що надаються нам по милості Божій для нашого спасіння, яке без праці, скорботи та терпіння ніяк не можливе.

І навпаки – внутрішнє розслаблення, постійна незадоволеність і болісні мрії про комфорт і достаток паралізують волю, роблять людину схильною до меланхолії і смутку.

Справа часто зовсім не в труднощах, а у ставленні до життя, в рішучості переносити скорботу і випробування, у внутрішній зібраності. Ось чому нам потрібно вчитися самим і чому учити дітей, щоб вони виросли дійсно добрими людьми, міцними душею і тілом.

І найголовніше, що нам потрібно мати, – це тверде покладання надії на милість Божу і таку ж тверду рішучість ради Нього переносити спокуси, що приходять. І слова подяки, сказані нехай навіть над силу в найскрутнішу хвилину, навіть всупереч збентеженому відчуттю і розуму, – це найцінніші, золоті слова. Тому що ці слова – вираз справжньої свободи, довіри Богові, що любить нас більше, ніж ми можемо собі уявити.

                                                                                                                                    http://kyrios.org.ua/

Немає коментарів:

Дописати коментар