субота, 11 серпня 2012 р.

Мирська суєта.

Наше життя: яке воно сьогодні? Чи є в ньому місце для Бога? Чи вистачає часу на те, щоб вирватися із вихору буденних проблем і там далеко, у середині серця прошептати щиру молитву до Творця?
Наш день починається, у кращому випадку, із молитов «Отче наш і Богородице Діво...», а частіше всього просто із чашки кави чи чаю, зовсім забуваючи про наявність обов’язкових до читання ранкових молитов. Далі –… а далі починається «суєта житейська». Хтось доглядає господарство, якому віддає більшу частину дня: всіх нагодувати, скрізь навести лад – на все треба час і силу. Інший же починає день із дороги на роботу. Там на нього чекають папери, дзвінки, зустрічі, знову папери, відповідальні рішення. Все це призводить до нервової напруги та втоми, яка часто виявляється хронічною.
Окрім роботи, більшість із нас має сім’ю. І, на жаль, чомусь ми забуваємо, що її подарував нам Господь для того, щоб ми множили свою любов, щоби навчали своїх дітей та рідних добрим ділам, показуючи їх на власному прикладі. Адже сім’я – це своєрідний кораблик, пливучи на якому під вітер Христової Церкви, ми повинні причалити до Царства Небесного. Що ж ми маємо насправді? Суть нашого щоденного сімейного життя полягає в тому, щоб поїсти, зробити щось по дому чи господарству, відпочити перед телевізором і обов’язково посваритися з рідними. А де ж виховання дітей, де щоденне читання святого Євангелія і різноманітних духовних книг? – Навіщо, хіба це треба?
Вечір, насичений телебаченням, підбігає до кінця. Втома бере своє, і ми поринаємо у сон нерідко біля того ж таки телеекрану, ігноруючи вечірню молитву.
Буденні дні у кожного із нас, звісно ж, відрізняються, проте ота темна риса відсутності в них Бога, чомусь, частенько має в них місце. І як же, напевно, боляче і сумно Господу спостерігати із небесних висот за нами – його дітьми, невдячними і грішними. Адже все, що ми маємо сьогодні: мирне небо, хліб насущний, робота, дім, діти, здоров’я, одяг – всі блага, що нас оточують, є зовсім не нашими здобутками, а дарами Творця!
Не забуваймо, що кожен наш вчинок, кожне слово не зникає в небутті, а ретельно зберігається у небачених для нас архівах. Один розумний сказав: «Життя – як супермаркет: бери, що хочеш, але пам’ятай – каса попереду». То ж давайте не будемо розчинятися у безглуздій суєті, а наповнимо кожен свій день щирою та світлою, по-дитячому нелукавою молитвою до Всемилостивого Бога нашого. Тільки тоді наше життя набуде нового змісту.
Оксана Арсенюк.

Немає коментарів:

Дописати коментар