субота, 18 серпня 2012 р.

Преображення Господнє-це явлення Царства Божого на землі.

Господь і Бог наш Ісус Христос, звершуючи справу нашого спасіння, прийняв образ раба і смиренно з приниженням чинив Своє велике служіння роду людському. Сховавши за завісою плоті Своє божественне достоїнство, Спаситель відкривав Його лиш в той час коли творив чудеса, показуючи тим самим Себе Сином Божим. Але, як апостоли, так і люди не могли побачити в Ньому істинного Бога і Спасителя світу до певного часу.
Спаситель, знаючи, що наближається час Його страждань і хресної смерті, і, що свідки цього, Його учні, можуть спокуситися Його приниженням, бачачи, як вороги насміхаються над Ним, мучать і розпинають Його, а він, як агнець мовчить і переносить всі муки, розмовляє із ними в Кесарії Филиповій про свою смерть і воскресіння, а покликавши народ, говорить їм про несення хреста. Все це було потрібно для того, щоб пояснити їм тайну добровільних страждань і смерті і, таким чином, утвердити в них їхню віру.
Кілька днів після того, як оповідає нам святий апостол і євангелист Матфей: «Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних і преобразився перед ними» (Мф. 17: 1).
Господь преобразився перед ними для того, щоб закріпити в їхніх серцях віру в Нього як Спасителя і Визволителя Ізраїля. «Господь явив їм Царство Своє, ‒ повчає нас святий Єфрем Сирін, ‒ перед Своїм приниженням і честь свою перед безчестям Своїм, для того, щоб коли буде схоплений і розіп’ятий юдеями, вони знали, що Він розіп’ятий не через неміч, а через Своє благовоління, добровільно, задля спасіння світу». Спаситель не взяв з Собою на гору всіх апостолів, бо, за словами блаженного Феофілакта Болгарського, «Юда не був достойний своїми зрадницькими очима споглядати славу преображення Христового, а якщо б Господь залишив його одного під горою, то деякі люди могли б говорити, що саме ця обставина вразила його серце і спонукала до зради», а преподобний Іоан Дамаскін доповнює, кажучи: «нечестиві не побачать слави Твоєї, Христе Боже».
«Господь взяв тільки трьох апостолів для того, ‒ продовжує той же святий, ‒ щоб показати Петру, що свідчення його: Ти ‒ Христос, Син Бога Живого (Мф. 16: 16) не було лжесвідченням, і тепер підтверджується словами Бога-Отця: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління» (Мф. 17: 5), і тим самим утвердити його в Своїх словах, що Отець Небесний відкрив йому це свідчення.
Він взяв Якова, бо йому найперше серед всіх належало померти за Христа, випити чашу Його і охреститися Його хрещенням. «І убив (Ірод) мечем Якова, брата Іоанового» (Дії. 12: 2).
На кінець, взяв Він Іоана, як дівственика і найчистіший сосуд богослів’я, щоб він, побачивши вічну славу Сина Божого, виголосив: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Ін.1: 1). Крім цього на горі Преображення апостол Петро, який ще не думав про страждання і смерть Свого Учителя і Господа міг побачити істинну славу Його, яка назавжди залишиться недоторканною, незважаючи на всі намагання ворожих сил знищити її. Яків і Іоан, які очікували приходу земного царства Месії, і просили почесних місць у ньому, могли споглядати істинну велич Христа Спасителя, яка перевищувала всяку земну велич».
На Фаворській горі апостоли побачили таке славне преображення, якого ніхто не бачив від самого створення світу. В славі преображення відкрилась апостолам божественна слава їхнього Учителя, слава Його майбутнього воскресіння, і та слава в якій Він прийде, як Суддя світу, а також і наше майбутнє преображення при Його другому і страшному пришесті.
Святі апостоли на горі побачили поряд із Христом старозавітних пророків Мойсея та Іллю. Ці святі пророки явились для того, щоб засвідчити апостолам, а разом із ними і всім християнам, що Господь Ісус Христос є здавна провіщений пророками Месія і Спаситель світу, Який живими і мертвими володіє. Вони явились для того, щоб переконати апостолів, а особливо апостола Петра в майбутній необхідності страждань і смерті Його для викуплення всього світу. На кінець пророки з’явились в небесній славі для того, щоб утвердити учнів Христових, а разом з ними і всіх християн, що за їхню віру, любов до Бога і людей, за подвиги на землі їх очікує така ж слава, як учнів і друзів Христових.
Святі отці Церкви говорять, що Божественна благодать, яка, неначе, вогнем огортає людську душу в молитві і чистоті життя, поступово з духовним розвитком, під її дією, проникає в людське єство, наповнює людську душу, а через неї і саме тіло. І ось Христос засяяв цим божественним світлом, тим світлом, яке завжди належало Йому. Але це не означає, що Господь преобразившись, став іншим. Зовсім ні. Спаситель преобразившись, дав можливість своїм апостолам і улюбленим учням, побачити це нетварне Божественне світло і, хоч в якійсь мірі долучитися до нього, щоб засяяти благодатним життям.
Святі апостоли, споглядаючи це божественне преображення, відчули високе блаженство, але відчули його тільки тоді, коли удостоїлись споглядання Слави Божественного Учителя. Ця обставина переконує нас в тому, що тільки в Христі Ісусі людина може мати найвище і істинне щастя, якого ніхто не зможе її позбавити. Без Христа всяке інше щастя не істинне, примарне. Досягаючи його людина докладає великих зусиль а натомість нічого не отримує, навпаки воно вкидає людину в безодню страждань. Святий апостол Петро, відчувши цю божественну силу, яка наповнила його душу, а разом з ним і душі всіх інших присутніх там апостолів, промовив до Господа: «Наставнику, добре нам тут бути (Лк. 9: 33)». Теж саме стається із людиною, яка через святість життя доторкається до блаженства. Людина не хоче втрачати той стан, бо тільки в ньому знаходить все те, що шукала протягом життя. Але для того, щоб зберегти в собі той блаженний стан потрібно докладати великих зусиль, адже ворог роду людського буде всіляко діяти, зводячи і схиляючи людину до гріха.
Дорогі браття і сестри! Преображення Господнє ‒ це явлення Царства Божого на землі. В Господньому преображенні ми бачимо, яким світлом повинен засяяти наш матеріальний світ, якою славою він покликаний засяяти у вічності в Царстві Божому. Сьогоднішнє свято спонукає нас християн подумати про те, чи достойні ми своїми духовними очима побачити Господа, доторкнутися до Його божественного світла; яке спонукає кожного із нас до внутрішнього преображення. А це внутрішнє преображення полягає в повному звільнені від гріха і всіх гріховних земних пристрастей задля духовного прозріння і споглядання божественного світла; для стяжання Духа Святого і життя вічного.
Святкуючи сьогоднішнє свято, ми віримо, що Господь, Який преобразився на горі, преобразить колись і нас, наші душі і тіла. Але поряд із цим прикладаймо зусиль для того, щоб очиститись духовно від того гріховного бруду, яким наповнені наші душі і серця. Очистьмо їх для того, щоб в нас панував не гріх, а Христос. Просімо ж у Господа духовного преображення для наших душ, щоб як апостоли так і ми сподобились бачити неприступне і вічне божественне світло Його і ввійшли у Царство Його слави. А просячи у Нього цієї благодаті, взиваймо разом із Святою Його Невістою ‒ Церквою: «Нехай засяє і нам грішним світло Твоє споконвічне… Світлодавче, Христе Боже наш, слава Тобі». Амінь.

Немає коментарів:

Дописати коментар