пʼятниця, 25 листопада 2011 р.

Молитва юного серця

Ця історія сталася колись давно в одному невеличкому повітовому містечку в українській глибинці. В одного тамтешнього мешканця був син. У цієї дитини спостерігалися певні складності в його інтелектуальному розвитку, а тому досить важко давалося навчання. З неабияким трудом він спромігся здолати лише найпростіші, найелементарніші ази. Приміром, запам’ятати молитви він був майже не в змозі, тим паче, що церковнослов’янських текстів не розумів зовсім. По господарству хлопчик мав головний обов’язок – доглядати худобу, щоб не була голодною. На луках він випасав вівці та часто грав на  дерев’яній сопілці, яку змайстрував сам. У нього виходили гарні, але, здебільшого, доволі сумні мелодії. Вівцям подобалися звуки цих наспівів, і вони йшли за маленьким пастухом, зачаровані його грою.
Батько, зазвичай, не наважувався водити сина до церкви, позаяк той до пуття не міг збагнути, що там, власне, відбувається. Але якось у великий празник той чоловік таки вирішив узяти дитину із собою. «Зрозуміти – навряд чи зрозуміє, – міркував собі батько, – але все ж у такий урочистий для християн день побуде разом з усіма».
У храм хлопчик прихопив із собою свою сопілку, сховавши її під пахвою. Всю першу половину святкової Літургії він поводився мовчки, уважно придивляючись і прислухаючись до всього того, що діялося довкола. Але раптом, смикнувши батька за рукав, зашепотів тому на вухо:
- Татко, любий, я хочу заграти на сопілці.
На це батько тихенько, але дуже суворо й предметно попередив сина:
- Щоб ти й гадки не мав у такий спосіб оскверняти цей святий празник, який маємо сьогодні!
Через деякий час хлопчик знову – ледь чутно й вельми благально –  звернувся до свого батька:
- Будь ласка, татуню, дозволь мені заграти на сопілці!
Той чоловік уважно подивився у печальні очі дитини й, нарешті, усвідомив, що його син має нестримне бажання молитися разом з іншими парафіянами, присутніми на святковій службі Божій. Серце його раптом стиснулося, але він – тим не менше – залишився непохитним.
- Де твоя сопілка? – пошепки запитав він.
Вирішивши, що батько дозволяє йому заграти, хлопчик витяг сопілку. А тато, побоюючись, що той і справді заграє посеред урочистої молитви, забрав її та поклав до кишені.
Святкова відправа вже йшла до свого завершення. А син, скориставшись тим, що його батько заспокоївся і геть забув про сопілку, спритно й непомітно витяг її з батькової кишені. А невдовзі, коли під самий кінець у перебігу Літургії настала миттєва пауза й несподівана тиша опанувала все приміщення, під храмове склепіння полинула сумна – така, що бере за душу, пастуша мелодія…
Коли хлопчик скінчив грати, священик, звернувшись до всіх, що того дня були зібрані у церкві, промовив:
- Сопілка цієї дитини каже Богові більше, аніж слова наших молитов. Спостерігаючи отут, як ми молимося та співаємо Господеві хвалу, хлопчик захотів, щоби Всевишній Бог почув і його. Й настільки палким і сильним було це – явно скероване могутньою й благодатною дією Святого Духа – бажання, що молитва, виконана ним на своїй сопілці, вознеслася прямо до престолу Божого. І Він, наш Господь і Спаситель, напевно вислухав та прийняв її більш прихильно, ніж канонічні молитви і славослів’я з молитовника нас, дорослих, але грішних та – чи завше щиросердних? – людей. Тобто ті, що промовляються та співаються словами. Тому що ці –   неформальні та, вочевидь, прості і наївні,  проте щирі й чисті молитви юних й невинних сердець і душ любі й угодні Йому більше від усіх інших.
Та, повернувши свої очі вже безпосередньо до батька хлопчика, сказав наступне:
- Й саме тому Христос і наголошував: «Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, – бо таких Царство Боже» (Лк.18:16).
Якось учні Ісуса Христа, підійшовши до свого Учителя, запитали Його:
- «Хто найбільший у Царстві Небеснім?»
На це Ісус, покликавши і поставивши серед них дитину, відповів:
- «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, – не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім» (Мт.18:1–4).
Лев Овштейн, християнський публіцист (Київ)

Немає коментарів:

Дописати коментар