Характеризуючи духовний стан сучасного суспільства, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, в одній із своїх проповідей, сказав: «Духовна трагедія секуляризму полягає в тому, що він штовхає людину у релігійну шизофренію, коли життя людини роздвоюється на релігійне і світське, між якими немає належного зв’язку» [2, С. 402]. Цей термін, «релігійна шизофренія», влучно характеризує той стан, в якому опинилося наше українське православне суспільство третього тисячоліття. З одного боку православний християнин, як член Церкви, прагне жити церковним життям, але поза храмом він змушений ходити за «стихіями світу цього» – лукавити, обманювати, порушувати церковні правила, спрямовані на укріплення хворої людської волі. Сучасний світ примушує християн не думати про Бога, про свій духовний стан, а жити тільки тими тимчасовими «цінностями», які сам і пропонує людині. Але найбільш жахливим є те, що секуляризм сучасного суспільного життя найбільше вдаряє по нашій православній молоді, яка сьогодні все ж шукає справжнього глибокого духовного життя. На щастя енергійна, думаюча молодь не завжди задовольняється тим сурогатом псевдодуховності, яку пропонує їй світ, а шукає справжнє Джерело життя, натхнення, праці, творчості, любові – Господа Христа.
Аналізуючи історичний шлях Православної Церкви в різні епохи, без сумніву можна сказати, що кожна мить її життя на землі була боротьбою. Церква ніколи не була в спокої. Вона постійно боролася. Як часто вона була гонимою. Останнє гоніння на Православну Церкву в радянській імперії з боку безбожної комуністичної влади завдало багато шкоди церковному життю. Проте, хоч яким жахливим був цей період в житті православних християн, все ж він мав певні межі. Принаймні в духовному житті існувало два полюси – атеїзм і релігія. Вибирати приходилося між двома протилежними світоглядами. Сьогодні ж все набагато складніше і боротьба «князя світу цього» із християнством набагато витонченіша і жахливіша. Нашій молоді сьогодні нав’язується світогляд релігійно-модерного лібералізму та окультно-магічного атеїзму, в якому немає місця чистій і здоровій вірі й традиційно православним основам духовного життя – покаянню, чистоті, цнотливості, жертовності, любові, смиренню. Все це підміняється проповіддю окультизму, розбещеності (коли розпусне життя подається як норма, а чисте і святе – як «пережитки минувшини»), псевдосвободи (достатньо порівняти «щасливу» і «радісну» рекламу цигарок та алкоголю та реальне життя людей, які потрапили в залежність від них), споживацького, а точніше хижацького способу життя. Найбільше потерпає від цього молодь, яка сьогодні стоїть при дверях храму, але ще не увійшла в нього. Тому питання воцерковлення нашої (православної!) молоді є на сьогодні чи не найважливішим в житті Православної Церкви.
Незважаючи на всі вкрай негативні явища нашого часу, сьогодні можна спостерігати поступове утворення в єпархіях та парафіях молодіжних православних осередків, які проводять широку соціальну і культурно-просвітницьку роботу у суспільстві; катехитичних та біблійних курсів для молоді; недільних шкіл, в яких подається християнська етика і основи віровчення не схоластично і примусово, а засобами гри, спектаклю, особистого прикладу. Саме тут православна молодь може себе реалізовувати, адже молода людина завжди прагне до активного служіння Богові, вона не може задовольнятися пасивним спостереженням за церковним життям громади.
Слід підкреслити, що православний молодіжний рух потребує сьогодні величезної підтримки з боку церковної ієрархії, духовенства та ініціативних воцерковлених мирян. Дуже часто, входячи в життя православної громади молода людина, зустрічається з цілим рядом негативних явищ, які не лише не сприяють активному приходу молоді до повноцінного церковного життя, але і розхолоджують віру церковних парафіян. До них можна віднести наступне: невідповідність парафіяльного життя повноті і багатству церковного вчення і досвіду; нерозуміння суті православного богослужіння через «закритість» духовенства та незрозуміле, тихе або швидке читання богослужбових текстів, в тому числі Апостола та Євангелії; підміна у свідомості багатьох церковних людей головного у християнстві другорядним; не коректне, а часто і грубе, поводження з невоцерковленими християнами; відсутність позабогослужбового спілкування віруючих зі священиком. В тих же регіонах України де відвідування богослужінь є традиційним, до таких негативних явищ слід віднести перш за все формалізм у ставленні до церковного життя та Євангельських заповідей як зі сторони віруючих, так і зі сторони священнослужителів; обрядовір’я та марновір’я; окультне ставлення до певних церковних таїнств та обрядів та ін.
Реальність нашого церковного сьогодення така, що найчастіше людині, яка щойно прийшла в Церкву, можуть запропонувати лише дві речі: участь в богослужінні та індивідуальну аскетичну практику (яка часто полягає у виконанні певних правил та нав’язуванні цілого ряду заборон). Цілком зрозуміло, що церковне життя не обмежується лише цими двома напрямками духовного розвитку людської особистості. Церква передбачає активне життя, яке охоплює всі сфери буття людини. Це життя будується на особистій вірі та Євангельських началах і пронизується благодаттю Святого Духа через участь у Літургії. Лише так воно може задовольнити релігійні потреби молодої душі. Сьогодні вкрай необхідно розвивати позабогослужбове життя православної громади. Пастирі сьогодні повинні виходити за межі храму, а не обмежуватися лише храмовим богослужінням і проповіддю під час Літургії. В часи радянської влади священики змушені були проповідувати лише в межах храму та церковного подвір’я, тому що були поставлені в такі умови безбожною владою. Сьогодні ж православні священнослужителі мають можливість проповідувати і поза храмом, а тому повинні це робити в повній мірі. Також православний пастир не може сьогодні лише виконувати треби (приватні релігійні обряди) і звершувати богослужіння. Він повинен шукати шляхи згуртування і релігійної просвіти своїх парафіян.
Потрібно також пам’ятати, що молода людина не може бути простим пасивним спостерігачем церковного життя парафії. Вона прагне знайти реалізацію своїх здібностей в житті церковної громади. Головний фактор, який сприяє згуртуванню громади і виникненню позабогослужбового спілкування – наявність загального напрямку діяльності, в котрому приймають участь всі парафіяни.
Практика церковного життя багатьох парафій та єпархій свідчить, що найбільш благотворно воцерковлення молоді відбувається у тих церковних громадах, життя яких включає в себе такі елементи як часта сповідь і причастя членів громади; храмова і домашня молитва один за одного; бесіди із настоятелем, які проходять в невимушеній обстановці; спільні паломництва; матеріальна підтримка і соціальна допомога тим хто її потребує, також турбота про парафіян, які не мають змоги прийти до храму; недільна школа сімейного типу, де, при можливості, навчають як священики так і парафіяни; парафіяльний дитячий садочок на вихідних (під час богослужінь), що реалізується силами прихожан, які мають досвід виховання маленьких дітей; молодіжні позабогослужбові зібрання, в яких проходило б дружнє і молитовне спілкування молодих християн; парафіяльна каса взаємодопомоги; позабогослужбові зібрання вірних в малих групах, де відбувається читання Священного Писання; місіонерська і соціальна діяльність членів громади; парафіяльна бібліотека; звершення таїнств і треб виключно за пожертви, а не за встановленим тарифом та ін.
Всі ці перераховані особливості життя православної громади не лише сприяють воцерковленню молоді, але зміцнюють духовну єдність парафії і покращують всі сторони її життя.
Цілком очевидно, що більшість проблем нашого церковного життя мають свою основу у тривалому гонінні на Церкву. Воно викликало розрив духовних і церковних традицій та призвело до неправильного витлумачення їх сучасною людиною. Не все, що вважається сьогодні традиційним в житті православної громади є насправді таким. Певні негативні елементи парафіяльного життя були сформовані лише протягом кількох десятків років і зовсім не є традиційно православними, як дехто схильний вважати. Тому сьогодні так важливо пастирям звернутися до витоків святоотцівської традиції і не боятися активізовувати життя своєї громади. Потрібно щоб наша молодь, яка повертається сьогодні до Православ’я, не вважала, в період свого неофітства, що жити в Церкві, бути православним християнином це нецікаво, тяжко і нудно. А дійсно бачила б, що життя у Христі має невичерпну різноманітність. Що не святість, а гріховність є нудною і одноманітною. Для того щоб наша молодь приходила до повноцінного благодатного життя у Христі, глибоко розуміла своєю віру і жила нею потрібно створювати для цього умови, відкидаючи всі негативні явища церковного життя, які в силу багатьох обставин накопичилися в житті Церкви.
Немає коментарів:
Дописати коментар