субота, 12 листопада 2011 р.

Слово проти диявола i злих духiв


В iм'я Отця i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!


Євангельськi читання дають нам привiд говорити про буття диявола, про руйнiвну смертоносну дiяльнiсть його.
I життя наше нинiшнє настiйливо вимагає, щоб ми усi дуже уважно поставилися до цiєї теми. Бо незнання наше, або сором'язливе замовчування, або навiть i заперечення буття цiєї страшної сили робить нас перед нею зовсiм обеззброєними, i вона може вести нас, як овець на заклання, до загибелi.
Ми часто перестаємо розумiти, де свiтло i де темрява, де життя, а де смерть. Найбiльшою перемогою злої сили, без сумнiву, слiд визнати те, що багатьом поколiнням людей вона прищепила думку, що начебто диявола зовсiм нема.
З певного часу, коли через нашу безтурботнiсть i духовний сон ми позбулись покрова Божої благодатi, диявол постає перед нами в усьому своєму злобному виглядi, вiн виступає як жива вiдчутна дiйова сила, i сила люта.
Господь застерiгає усiх, хто живе на землi й вiрує слову Його, i закликає до пильностi, коли говорить: "Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба" (Лк. 10, 18).
А в iншому мiсцi Священного Писання про диявола говориться: "I не знайшлося йому мiсця на небi. I в страшнiй лютi зiйшов вiн на землю", щоб ходити по нiй, жити на нiй i "рикати, як лев, шукаючи, кого б пожерти".
I став губитель-диявол "князем свiту цього", а разом з ним оселились i панують на землi незчисленнi полчища його поплiчникiв.
Найперший i гiркий досвiд диявольської влади випробували на собi нашi праотцi Адам i Єва. Стараннями диявола вони пiзнали солодкiсть грiха i вiдчули гiркоту смертi. Його головним завданням була, є i буде боротьба з Богом за душi людей, а мiсце битви - серця людськi.
Усе вiдбувається в серцi: у ньому вмiщується i безодня пекла й iскра вiри. Нам з вами слiд пильно вдивлятися в усе, що вiдбувається з нами i навколо нас. Потрiбно знати своє серце, тому що незнання не виправдає нас у день Страшного Суду, який невiдворотно наближається до землi. "Iдiть вiд Мене, проклятi, у вогонь вiчний, уготований дияволу i ангелам його" (Мф. 25, 41), - скаже Син Людський тим, хто не знав, хто не хотiв знати.
А прикладiв насильства бiсiвської сили над людьми у Священному Писаннi багато: це i євангельський образ жiнки, що була 18 рокiв згорбленою (зв'язаною) вiд диявола; це i двоє одержимих, що жили у гробах (у могильних склепах), - вони розривали страшною бiсiвською силою кутi ланцюги, якими намагались їх зв'язати; це i бiснуватий, якого бiс, бажаючи занапастити, кидав то у вогонь, то у воду, i багато iнших прикладiв.
I Господь, зцiлюючи бiснуватих, не визнавав бiснування природною хворобою. Вiн прямо називав її винуватцями бiсiв i виганяв їх.
Цi приклади, через жорстокосердiсть i недоумство наше, не торкають нашi серця, коли ми читаємо або чуємо про них. Однi думають, що це було "колись" i "десь там", iншi мають зухвальство у глибинi серця сумнiватися у правдивостi прикладi в з чужого життя, а деякi iдуть ще далi, невiр'ям заперечують вiрогiднiсть Божественного Писання.
А сьогоднi вже не далекi приклади, а наше власне життя дає нам з вами вiдчути насильство, тиранiю над нами - i самого диявола, i синiв противлення, тобто людей, якi стали виконавцями злої волi диявола на землi.
Вслухайтеся уважно в слова святого пророка Божого Iсаї. Чи не про нас i не про наш час говорить пророк, який жив за 759 рокiв до Рiздва Христового?
"Земля спустошена дощенту, пограбована до останку: Земля пiд своїми мешканцями споганiла, бо вони переступили закон, порушили устав, зламали завiт вiдвiчний. Тому прокляття пожирає землю, i мешканцi землi гинуть, людей зосталось мало: Зрадники зраджують, зрадники зраджують зрадливо!.. Земля розколеться на частини, земля здригнеться вельми. Земля хитатиметься, немов п'яний, гойдатиметься, мов халупа. I затяжiє її грiх над нею; вона впаде й не пiдведеться бiльше" (Iс. 24, 3-6, 16, 19-20).
Так, цi слова - про нас!
Це ми порушили Закон Божий!
Це ми порушили Його Завiт!
Це ми забули про Бога!
I наша матiнка-годувальниця земля вже народжує однi лиш терни через злобу тих, що живуть на нiй. I небо, яке колись дарувало людям дощ життя i плодоносну росу, сiє на нашi голови хiмiчну отруйну вологу, i вiтер Чорнобиля обпiкає свiт своїм смертоносним диханням. I розгул зла, лукавства i ворожнечi йде по землi.
I нема молитви, щоб залити цю пожежу зла, нема духовної сили, щоб вiдвернути загибель, яка наближається.
Невже усе це створила людина?
Нi, можливостi людини обмеженi, i строк її життя - 70, вiд сили 80 рокiв; вона не встигає навiть усвiдомити свого призначення на землi, як уже сходить у могилу. Немає у неї нi часу, нi сили, нi уяви посiяти стiльки бiд i зла, щоб вистачило на все людство.
Усе те мале зло, яке встигаємо скоїти ми, грiшнi люди, зводить докупи великий диригент - сатана, той, хто сiє в нас мале.
Вiн сiє мале i вирощує його у велике. I це називається таїною беззаконня. Таїна беззаконня все бiльше набирає сили саме тому, що послабшав наш опiр їй.
У своєму спокушаннi ми забуваємо Бога, забуваємо Небо, забуваємо вiчнiсть. На ?рунтi повного занурення людей у плотське життя розростається всепоглинаюча розпуста.
Немовлята, зачатi у беззаконнi, з'являються у свiт хворими; вiд народження одержимi духом злоби, вони своїм лукавством часто перевершують дорослих. Пiдлiтки в дурманних наркотиках шукають особливих вiдчуттiв, часто знаходячи в них смерть. Юнаки i дiвчата, не знаючи самого поняття невинностi й чистоти, занурюються у болото такої грязюки, про яку подумати страшно i соромно говорити. Наркотичний чад для багатьох стає єдиним реальним життям. А гуркiт бiсiвського галасу, що увiрвався у будинки нашi з телевiзiйних екранiв, приголомшив i задурив усiх вiд малого до дорослого, втягнув людей у вир пекельної круговертi, поневолюючи душi насиллям.
Ми, не замислюючись, добровiльно впускаємо у свої домiвки телевiзiйних чаклунiв усякого роду i вчимося у них, як швидше i надiйнiше безповоротно загубити душу. Ланцюги, викуванi з темряви гордощiв, брехнi й зарозумiлостi, все мiцнiше обплутують нашi серця, зв'язують наш розум, нашi руки, усе наше єство. Ми стаємо неспроможними нi до чого доброго. Свiтлий Ангел-Охоронитель стоїть осторонь, оплакуючи серця нашi, якi стали ареною бiсiвських iгрищ. Нормою життя стає - "ходи по трупах задавлених тобою, виривай шматок з чужого рота i плюй на всiлякi заповiти".
А той ворог, що посiяв страшнi плевели злоби i гординi лжеiменного розуму, вiн - людиновбивця споконвiку, брехун i батько брехнi - милується плодами справ своїх.
Вiн досяг успiхiв. Вiн перемiг людей. I Бог тепер не стiльки заперечується, скiльки витiсняється з серця людини рiзноманiтними пристрастями i життєвими турботами.
Бог просто забутий.
"Сину, дай Менi твоє серце", - просить, кличе Господь.
Та де воно, наше серце? I чи ще є воно? Якщо i є, то нема у ньому мiсця для Бога, для свiтла i тишi, для миру i любовi. Страшно нам вiд того, що Свiтло Боже вiдкриє нам страшний мотлох нашого серця.
Ми женемо Бога вiд себе i тiкаємо вiд усього, що може виявити наше справжнє обличчя.
Та це знов i не ми, а все той же людиновбивця, який заводить нас усе далi й далi вiд спасiння, що приготоване людям Сином Божим. Ворог сам уже ввiйшов у наше серце й заволодiв ним.
Але не мiг вiн цього зробити без нашої згоди. Премудрiсть Божа так створила людину, що без неї самої або проти її волi нi врятувати, нi погубити людину не можна.
I ми самi, вiдкидаючи Бога невiр'ям або ж вiруючи в Бога, але заперечуючи заповiдане Ним, вiдкидаємо своє спасiння.
Не вiрячи у темну страшну диявольську силу, але чинячи справи темряви, - ми самi вiддаємо себе до її рук, самi готуємо собi безодню пекла.
Тож знайте, що диявол не iнакше входить в нас, як опанувавши наш розум, нашi думки. В одних вiн викрадає з розуму i серця вiру, в iнших його сморiдне дихання спопеляє страх Божий; третiх уразив марнославством, веде у полон багатьох пристрастей, бо марнославство i гординя породжують такi пороки, якi вiдкривають врата душi бiсам.
Людина не помiчає, як стає одержимою. Нам треба добре пам'ятати, що основною характерною рисою диявольських пiдступiв є пристосовуванiсть, що злi духи ведуть з нами боротьбу постiйно i рiзноманiтно.
Головне, що треба неодмiнно знати, - що пiдхiд бiсiв до нас непомiтний i дiя їх поступова. Розпочавши з малого, злi духи повiльно, але впевнено набувають великого впливу на нас. Бiсiвськi хитрiсть i лукавство, як правило, люб'язно йдуть назустрiч нашим же бажанням i прагненням, навiть добре i невинне вони здатнi перетворити на свою зброю.
Тепер багато людей кинулося до Церкви - хто вже зiстарiвшись у сквернi грiха, хто зневiрившись розiбратися у мiнливостях життя i розчарувавшись у його принадах, а хто - замислившись про сенс буття. Люди роблять потужний ривок з сатанинських тенет, люди тягнуться до Бога. I Бог вiдкриває їм Свої батькiвськi обiйми. Як було б добре, якби цi люди змогли по-дитячому припасти до всього, що дає Господь у Церквi Своїм чадам, почати вчитися у Церквi заново мислити, заново вiдчувати, заново жити.
Та нi!
Великий спокусник - диявол - на самому порозi Церкви вiдбирає у бiльшостi з них смиренне усвiдомлення того, хто вони i навiщо сюди прийшли. I людина не входить, а "ввалюється" у Церкву зi всiм тим, що є i залишилося в нiй вiд прожитого життя, i в такому станi зразу ж починає судити й рядити, що в Церквi правильно, а що вже пора змiнити.
Вона впевнена, що "вже знає, що таке благодать i як вона виглядає". Ще не ставши православним християнином, не навчившись смирення, така людина вже стає суддею i вчителем. I, таким чином, знову проганяє Господа зi свого серця. I де? Прямо в Церквi! А людина цього вже навiть i не вiдчуває: адже вона знаходиться в Церквi, адже вона перегорнула вже всi книги, їй пора, як вона вважає, i священний сан приймати або вже треба i чернечий одяг вдягати. Такi люди справдi можуть насмiлитися прийняти священний сан або постригтися в чернецтво, але все це вже без Бога, будучи керованими тiєю ж темною силою, яка керувала їхнiм життям до того моменту, як вони прийшли в Церкву. А далi чекай i iнших, можливих тiльки на ?рунтi спотвореної вiри, явищ. Християнство без працi, без боротьби, без хресних мук - це християнство тiльки за назвою, а значить - без Бога. Воно приводить до рiзних спокус.
Диявол буде керувати своєю жертвою внутрiшнiми голосами i "видiннями", в когось заполонить розум, сповнить серце хульними образами i словами.
I горе, якщо людина - невiглас у вiрi, якщо не звернеться по допомогу до Бога, Який готовий допомогти навiть зраднику.
Нам всiм треба пам'ятати, що в душi, навiть свiтлiй i чистiй, одна яка-небудь кинута дияволом думка може вмить спричинити збентеження, важкiсть i сердечний бiль; а в душi, затьмаренiй грiхом, ще темнiй i неочищенiй, навiть присутнiсть ворога буде непомiтною.
Цiй непомiтностi сприяє злий дух, бо вона йому вигiдна. Вiн, володарюючи над грiшником, намагається тримати його у спокусi, запевняючи, що людина дiє так сама по собi.
Спокушена людина, як метелик, летить на примарне свiтло бiсiвського видива, яке смертельно обпече її душу.
Вона бажала чуда, шукала одкровення, i воно з'явилось. I у людини навiть думки не виникає про своє прожите в грiхах життя, яке вже стiною стало мiж нею i Богом. Скiльки ще треба працювати, щоб цю стiну розбити, щоб побачити Свiтло Iстини!
Важко обманути дiйсно вiруючих. Смирення i страх Божий застережуть, а Дух Святий, Який охороняє їх, вiдкриє їм правду i наставить на всяку iстину. З житiй отцiв-подвижникiв вiдомо, що вони впiзнавали бiса, який з'являвся їм навiть в образi Христа. Духовна ж слiпота чи не бiльшостi сучасних людей, часто навiть тих, хто називає себе християнами, веде їх до все бiльших бiсiвських спокус.
Вже тепер ми чуємо й читаємо у пресi про всiлякi з'явлення-знамення то на небi, то на землi, про сяючi лiтаючi об'єкти, про "добреньких" iнопланетян, про "барабашок", якi втручаються в життя наших сучасникiв, нав'язуючи їм певнi норми життя i поведiнки вже не в помислах, але зримо, на дiлi, творячи "чудеса", привчаючи спокушених до повної покори собi. Є навiть випадки самогубств, скоєних за навiюваннями цих "опiкунiв".
I нiкого не бентежить такий їх наплив, нi в кого не виникає думки: "А звiдки ж воно, чому прийшло i де було ранiше?" Але навiть якби хтось усi цi явища назвав у пресi своїм iменем, сказав, що це розгул бiсiвської сили у знебоженому свiтi, читачi все одно не зрозумiли б, що ж носять у собi цi явища.
Новi ж, вiдкритi останнiм часом способи зцiлення людей екстрасенсами шляхом духовного прозрiння, ясновидiння i прозорливостi вводять в оману дуже багатьох - вiд пiдлiткiв, якi ледве долають шкiльну програму, до викладачiв вузiв, вiд домогосподарок до визначних полiтикiв. Дивно, що всi вони, не маючи нiякої медичної освiти, сприймають цi явища як дар неба. Дар-то дар! Але вiд кого i навiщо, що може принести вiн "цiлителю" i хворому? "Цiлителю" вiн принесе бiсiвську гординю, а пацiєнту, який довiрився йому, - порушення рiвноваги духовних i душевних сил, що часто веде до одержимостi.
Але це буде потiм.
А поки що всi хочуть бути здоровими за будь-яку цiну. I це - знову богоборство. Християнин iстинний, а не за iменем тiльки i модою, обов'язково згадає у зв'язку зi всiма цими явищами, що зробили святi апостоли, коли зустрiли дiвицю, яка мала дух пророкування i цим заробляла грошi для своїх господарiв. Вiруючi згадають i вiдiйдуть вiд духу лестощiв, а невiруючi й самi зануряться в згубний обман, та ще й потягнуть за собою багатьох.
Все це, дорогi браття i сестри, знамення часу.
У всiх людей, якi живуть на Землi в наш час, виникає вiдчуття катастрофи, що наближається.
Людство, яке знемагає вiд тяжкого передчуття, не хоче зупинитися i задуматися, зрозумiти, що ж з ним вiдбувається. Диявольськi сили полонили розум i серце тих, хто живе грiхом. Грiх зiгнув i спотворив людину настiльки, що вона перестала бачити Бога. Вона не може випростатись i навiть не прагне, щоб розум її осяяло свiтло Божественної Iстини, а темрява зникла.
Дорогi браття i сестри!
Припадiмо до Спасителя! Саме цим ми зможемо протистояти дияволу, i вiн втече вiд нас.
Навчимося ж розумiти i берегти добро душi своєї, будемо охороняти входи до своєї душi, навчимося бачити себе. Тiльки в такий спосiб ми виявимо всi пiдступи диявола всерединi й навколо нас.
Помолимося ж, щоб Господь дав нам пильний розум, тверезу совiсть i вiдкрив наш духовний зiр. Нiколи не будемо забувати про споконвiчного ворога, який воює з родом людським. Пам'ятаймо, що сила злих духiв мiцна, а наша сила немiчна.
Смиренно припадiмо з безсумнiвною вiрою до Того, Чия Сила сильнiша вiд диявольської.
Господи, iм'я Тобi - Сила, пiдкрiпи ж нас усiх, що знемагаємо i падаємо!
Амiнь!

7 коментарів:

  1. Слава Ісусу Христу, отець Любомир, хотів би запитати вас - як долати депресію, коли ти самотній і вже майже ні в кого не віриш? дякую.

    ВідповістиВидалити
  2. Пане Іване,я дякую за запитання насемперед депресія це стан зневіри,внутрішнього сумяття,коли життєві цінності перемішуються і виникає повна апатія до всього,навіть небажання жити,тому найперший крок до подолання депресії це віра в Бога,віра в самого себе,вам потрібно визначити для себе сенс свого життя,памятайте що життя це дар Божий,а зневіра це втрата надії на Божу милість.Самотність_це незамкнутість в собі,памятайте що завжди над вами є Бог,Який любить вас,котрий піклується вами,тому коли ви звернетесь до Нього і Він допоможе подолати вам цю депресію.Йдіть до храму і з молитвою зверніться до Нього.

    ВідповістиВидалити
  3. Дякую вам отче, за розумні слова.

    ВідповістиВидалити
  4. Слава Ісусу Христу, отець Любомир, хочу запитати у Вас. Я вже була заміжня, але шлюбу не брала, у мене є дитина, але збираюсь заміж вдруге, чи можна мені взяти шлюб у білому платті і фаті?

    ВідповістиВидалити
  5. Біле плаття і фата-є символом дівочої цнотливості тобто чистоти,оскільки у вас є дитина то розмови за цнотливість не може бути.Я думаю що в білому платті,але без фати ви шлюб можете брати.

    ВідповістиВидалити
  6. А чому тоді вагітні дівчата які виходять заміж , виходять в фаті?

    ВідповістиВидалити
  7. Все правильно вагітні дівчата так само неповинні одягати фату,але нажаль в нас все робиться про людське око або як люди скажуть,саме тому я дав вам таку пораду,ви також можете зробити гарну зачіску,і яку можна прикрасити білими квітами,міртом і срібною короною і буде дуже гарно,але якщо ви живете наприклад в Києві то будь-ласка одягайте фату.

    ВідповістиВидалити