субота, 5 травня 2012 р.

6 травня - день памяті великомученика Юрія- Переможця.

Зі Святого Передання Церкви нам відомо, що св. Юрій походив із країни Каппадокії, яка тоді існувала у Малій Азії. Його батьки були побожними християнами і виховали сина у дусі правдивої віри. Народився він у місті Бейрут (у стародавні часи воно звалося Білить), біля підніжжя Ліванських гір.
Коли він іще був юнаком, його батько загинув за Христову віру, і мати, яка походила з Палестини, залишила Каппадокію, щоб повернутися на свою батьківщину.
Св. Юрій ще замолоду обрав для себе фах військовика. Завдяки своїй порядності, зразковому виконанню службових обов’язків і гарній зовнішності він швидко дослужився до посади військового трибуна. Під його командуванням перебувала тисяча вояків. За те, що св. Юрій відзначався особистою хоробрістю, імператор Діоклетіян (284-305) призначив його комитом уже у віці двадцяти років. Молодий воєначальник твердо тримався Христової віри.
Діоклетиян був талановитим світським правителем, але фанатичним прихильником культу римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії поганство, яке відмирало, він увійшов в історію, як один із найжорстокіших гонителів Церкви. Перші 20 років свого правління Діоклетіян не переслідував християн, але за намовою свого зятя, кесаря Галерія, у 304 році видав едикт, згідно з яким всі християни були приречені на катування з метою примусити їх до відступництва від віри. Почалися найжахливіші гоніння, яких до тих пір ще не знала Церква. Нищилися храми, спалювались книжки. Саме цим пояснюється брак християнських рукописів аж до IV століття. Тисячі християн: чоловіків, жінок та дітей, було страчено.
Святий Юрій після смерти своєї матері переселився до Риму, щоб продовжити військову кар’єру безпосередньо при дворі імператора. Прибувши до імператорського двору, святий Юрій дуже засмутився, коли побачив, що більшість людей нехтують Богом, а поклоняються ідолам. Через свою полум’яну любов до Христа і ревність про поширення Божої слави він вирішив не приховувати своєї віри, а відверто відстоювати істину.
Якось імператор, перебуваючи у місті Никодимії, зібрав своїх вельмож і радників, щоб вирішити, як вчинити з місцевими християнами. Радники, знаючи таємний задум імператора і бажаючи йому догодити, висловились за рішуче переслідування. Остаточне рішення щодо цього треба було винести через три дні.
Коли ж святий Юрій довідався, що готується початок нового злочину, він відпустив на волю всіх своїх рабів, роздав убогим братам по вірі своє майно, а сам приготувався до духовного двобою.
Через три дні імператор зібрав своїх наближених на нараду, де святий Юрій сміливо став на захист несправедливо переслідуваних братів і сестер у Христі. Він хоробро викривав безглузду жорстокість і звірячу несправедливість імператора. Виступ молодого воєначальника викликав загальний гнів поганських вельмож, хоча промова Юрія містила достатньо сильних і переконливих аргументів проти втілення імператорського наказу про переслідування християн.
Діоклетіян спочатку спробував погрозами примусити сміливця відступитися від Христової віри. Після того, як Юрія довго, але безрезультатно намагалися схилити до зречення від Христа, імператор наказав піддати святого різним видам катування. Спочатку Юрія було кинуто до в’язниці, де його поклали спиною на сиру землю, ноги закували у колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але святий мученик мужньо зносив страждання і при цьому прославляв Господа. Тоді мучителі почали вигадувати все жорстокіші катування. Вони били святого товстими волячими жилами, колесували, вкидали у негашене вапно, примушували бігати в чоботях із гострими цвяхами всередині. Юрій усе, на диво, терпляче зносив. Тоді розлючений імператор наказав відрубати голову святого мечем. Так великомученик Юрій відійшов із цього світу, це сталося у Никодимії 23 квітня (6 травня н. с.) 303 року Божого.
Його мучеництво справило таке велике враження у Никодимії, що багато хто з християн пішов на добровільну самопожертву. Мощі святого відданий слуга перевіз до Палестини, де християни урочисто поклали їх до гробу. Вже у часи імператора Костянтина Великого християни збудували у Палестині, у місті Ліді, величний храм на честь св. вмч. Юрія, туди були перенесені його святі мощі. Перенесення мощів св. Юрія Церква святкує 3 листопада (16 листопада). Голова святого зберігалася в Римі, у храмі, який був названий його іменем.
Великомученика Юрія за мужність і за духовну перемогу над нечестивими катами, які не зуміли примусити його до зречення віри у Христа, а також за ту чудодійну допомогу, яку він неодноразово надавав людям у небезпеці, іще називають Переможцем.
На іконах святий Юрій часто зображається на білому коні й зі списом у руці, яким він вражає змія чи дракона. Цей сюжет ґрунтується на переданні про чудо святого великомученика. Розповідають, що недалеко від місця, де народився святий Юрій у місті Бейруті, у болоті оселився дракон, який часто нападав на людей. Що то була за істота: удав, крокодил чи велика ящірка – невідомо. Але тамтешні марновірні люди для угамування голоду рептилії почали регулярно за жеребом віддавати йому на поживу когось із мешканців міста, із кожної родини. Одного разу жереб припав на доньку правителя тієї місцевости. Її відвели на берег озера і там прив’язали. Вона, охоплена великим жахом, очікувала на появу чудовиська. Коли ж потвора почала наближатися до неї, раптом з’явився вродливий юнак на білому коні і переміг дракона, таким чином врятувавши шляхетну дівчину. Цим юнаком, за св. Переданням, був святий великомученик Юрій. Так він припинив страхітливе знищення чудовиськом молоді Бейрута і цим навернув до Христа багатьох жителів країни, які були язичниками.
Можна припустити, що захист святим Юрієм людей від страшної рептилії, а також описане у його життєписі чудесне оживлення ним єдиного вола бідного хлібороба, стало приводом до шанування святого Юрія як заступника скотарів і захисника від хижих звірів.
Св. вмч. Юрій також вважається покровителем військових.
Зображення св. вмч. Юрія Переможця на білому коні зі списом в руках символізує перемогу Христової Церкви над спокусником дияволом — “стародавнім змієм” (Одкр 12:3; 20:2).
Св. вмч. Юрій Переможець – історична постать, він справжній мученик за Христову віру, що був закатований перед самим правлінням імператора Костянтина Великого, однак оповідання про різні дивовижні подробиці його життя часто мають легендарний характер. Нижче подаємо деякі з них.
                  

Правдиве, дуже повчальне й цікаве оповідання Григорія

про чудесне видіння, якого сподобився якось один сарацин, після чого
навернувся і прийняв мучеництво за Господа нашого Ісуса Христа

Стратиг Миколай Юла розповідав, що у його рідне місто, яке сарацини своєю говіркою називають Ампелон, правитель Сирії послав свого родича для залагодження якихось справ. А там стояв великий давній і прекрасний храм святого великомученика Юрія. Коли сарацин здалеку помітив той храм, то наказав своїм слугам перенести туди його поклажу, а також завести дванадцять його верблюдів, щоб він міг бачити, коли їх годуватимуть.
Священики святого храму просили його: “Пане, не роби цього, не оскверняй храм Божий, не заводь сюди верблюдів, бо тут знаходиться святий престіл.” Сарацин же як людина безсоромна і свавільна не забажав прислухатись до прохань пресвітерів і сказав по-арабському своїм рабам: “Чому ви не виконуєте мій наказ?” Раби негайно зробили, як він наказав. Але верблюди у храмі з Божої волі раптом усі попадали на землю та й подохли. Побачивши це чудо, сарацин здивувався і наказав своїм слугам витягти мертвих верблюдів і закопати подалі від храму. Так вони і зробили.
Той день був святковим, і вже наближався час відправи Божественної Літургії. Священик готувався починати Проскомидію, але дуже боявся у присутності сарацина торкатися до Безкровної Жертви. Інший священик, який мав йому співслужити, помітив це і сказав: “Заспокойся. Хіба ти не знаєш, що сталося чудо. Чого ж ти боїшся?” Тоді перший ієрей сміливо приступив до чину Проскомидії. А сарацину, який спостерігав за ними, хотілося довідатися, що буде далі. Коли ж ієрей, приступивши до здійснення святої Проскомидії і взявши хліб, збирався принести Безкровну Жертву, сарацину здалося, начебто той своїми руками заколов Немовля, налив Його Крові у потир, а Тіло розрізав на шматки і поклав на дискос. Побачивши таке, сарацинів здивувався і, розгнівавшись на ієрея, навіть хотів його вбити. Коли ж прийшов час Входу, сарацин знову ще виразніше побачив на дискосі Немовля, що було розрізане на чотири частини, і Його Кров у потирі. Він знову дуже здивувався і розгнівався. А Божественна Літургія наближалася до кінця, і деякі християни підійшли до Причастя Святих Таїн. Ієрей промовив: “Зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступайте!” Усі в церкві побожно схилили голови і почали підходити до Причастя. Сарацинові втретє здалося, що ієрей з ложечки причащає їх Кров’ю і Плоттю Немовляти.
А оскільки парафіяни причастилися Тіла і Крови Немовляти, сарацин і на них запалав люттю й гнівом. Після закінчення Божественної Літургії ієрей зняв із себе богослужбовий одяг і, розділивши між усіма християнами антидор, дав із найкращого хліба, що залишався, також і сарацинові. А той запитав по-арабському: “Що це?” Ієрей відповів йому: “Пане, це залишок хліба - антидор.” Сарацин із гнівом вигукнув: “Хіба хліби ти брав, брудний пес, нечестивець і вбивця?! Невже я не бачив, як ти заколов Немовля і Його Кров вилив у потир, а тіло розрізав на частини і поклав на дискос? Чи я не бачив усього цього, вбивце? Не бачив, як ти їв Тіло і пив Кров Немовляти та ще й давав усім іншим? Тепер ще у їхніх ротах криваве людське м’ясо!” Ієрей, почувши ці слова, здивувався і сказав: “Пане, я — грішник і не можу тілесними очима бачити цього Таїнства. Якщо ти сподобився це побачити, то Бог свідок, що ти — надзвичайна людина!” Сарацин здивувався: “Виходить, того, що я бачив, не було?” Ієрей відповів: “Було і є, пане, але я — грішник, і тому не здатен бачити подібне, а тільки хліб і вино. Ми, християни, віруємо у ці хліб і вино, шануємо їх і приносимо у Жертву як Тіло і Кров нашого Господа Ісуса Христа. Великі святі отці, світочі і вчителі Церкви, Василій Великий, Іоан Золотоустий і Григорій Богослов, не бачили цього величного й грізного Таїнства. Як же могло статися, що воно відкрилося тобі?”
Сарацин, почувши це, здивувався і наказав своїм рабам і всім присутнім залишити храм. Він узяв ієрея за руку й сказав: “Я бачу і переконуюсь, що християнська віра правдива і має велику силу. Якщо буде на те твоя воля, отче, охрести мене, будь ласка.” Ієрей відповів: “Пане, ми сповідуємо віру у нашого Господа Ісуса Христа, Божого Сина, що прийшов у світ заради нашого спасіння. Віруємо у Святу Одноістотну і Неподільну Трійцю – Отця, і Сина, і Святого Духа, Яка є Єдиним Божеством. Також віруємо у Вседіву Марію, Матір Світла, що народила Плід життя, Господа нашого Ісуса Христа. Вона була Дівою до народження, під час народження й після народження Свого Єдиного Божественного Сина. Віруємо у всіх святих апостолів, пророків, мучеників, святих і праведних, бо вони — слуги Божі. Чи знаєш ти, пане, що немає правдивішої віри, ніж віра православних християн?” Сарацин знову почав благати: “Прошу тебе, отче, охрести мене!” “Ні, не буде цього, я не можу тебе охрестити, – відказав священик. – Бо якщо твій владний родич про це дізнається, він мене вб’є та ще й зруйнує храм Божий. Але, якщо ти дуже хочеш охреститися, іди на гору Синай, і тамтешній архиєрей тебе охрестить.”
Сарацин уклонився пресвітеру і вийшов із храму. Вночі він знову прийшов до священика, і, знявши свій дорогий одяг, одягнувся у сорочку з грубого полотна і надовго зник із того краю.
Прийшовши на гору Синай, він прийняв там від архиєрея хрещення. Через три роки подвижництва колишній сарацин уже знав напам’ять увесь Псалтир і кожного дня його повторював. Одного разу він запитав архиєрея: “Владико, що мені треба зробити, щоб побачити Самого Христа?” Архиєрей відказав: “Молися щиро з вірою, якщо Христос зглянеться, колись побачиш Його, як бажаєш.” Тоді колишній сарацин попросив: “Владико, дозволь мені піти до священика, що наставив мене, коли мені було страшне видіння у храмі святого преславного мученика Юрія.” Архиєрей благословив: “Іди з миром.” Коли сарацин прийшов до ієрея, вклонився йому до землі і питає: “Отче, впізнаєш, хто я?” Священик здивувався: “Як я можу впізнати людину, яку ніколи не бачив?” Тоді колишній сарацин каже: “Хіба я не той сарацин, родич правителя, що завів колись до храму верблюдів, які відразу ж усі подохли, не той, кому під час Божественної Літургії було страшне видіння?” Ієрей пильніше придивився до нього, здивувався і прославив Бога, побачивши, що араб, колишній лютий вовк, став лагідною вівцею у Христовій череді. Він привітав гостя з любов’ю і запросив до своєї келії. Там колишній сарацин сказав своєму наставнику: “Вибач, отче, я дуже хочу, просто прагну побачити Христа!” Ієрей відказав: “Що ж, іди до свого родича, розкажи йому про Христову віру, прокляни сарацинську облуду і ложного пророка Магомета, безстрашно проповідуй істинну християнську віру — тоді побачиш Христа.”
Сарацин, почувши це, радісно поспішив до палацу і серед ночі почав щосили стукати у двері свого іменитого родича сарацина. Сторожа запитала: “Хто там кричить і стукає у двері?!” Той відповів: “Це я, родич правителя, що колись утік і зник безвісти. Тепер же я хочу побачити мого родича і поговорити з ним.” Сторожа негайно доповіла володарю: “Пане, прийшов твій родич, що колись утік і зник безвісти.” Правитель зрадів: “Де він?!” Вони сказали: “Біля воріт палацу.” Правитель наказав своїм слугам із смолоскипами і світильниками вийти йому назустріч. Вони зробили, як їм було наказано, взяли за руку ченця, що був колись сарацином, і привели до володаря. Той, побачивши родича, дуже зрадів і, обійнявши його, зі сльозами спитав: “Що сталося? Де був усі ці роки? Хіба ти мій родич?” “Ти не впізнаєш свого родича? – сказав чернець. – Адже тепер, як бачиш, я став християнином і за милістю Всевишнього Бога, ще й ченцем. Жив я у пустелі, щоб успадкувати Небесне Царство, і, сподіваючись на невимовне милосердя Вседержителя Бога, маю надію успадкувати Його Царство. А чому ти баришся? Прийми святе хрещення православних християн, щоб успадкувати вічне життя!” Правитель засміявся, захитавши головою, і сказав: “Що це ти базікаєш, нещасний? Що з тобою сталося, нещасний? Горе тобі, жалюгідний! Як ти міг зрадити своє колишнє життя і відмовитись від влади, щоб вештатись, як жебрак, у смердючій овчині?!” Чернець заперечив: “Милістю Божою все, що я мав, коли був сарацином, це — закон і спадщина диявола, а те, у що я одягнений нині, — слава, гідність і завдаток прийдешнього вічного життя. Я проклинаю віру сарацинів і ложного їхнього пророка Магомета!” Тоді правитель наказав: “Виведіть його звідси, бо я не можу збагнути, що він говорить!” Ченця вивели і помістили десь у палаці, дали йому їжу й питво. Так він пробув там три дні. Чернець не їв і не пив, а з щирою вірою молився до Бога і, схиливши коліна, благав: “На тебе, Господи, надіюся! Нехай же не пошкодую я про це ніколи! Нехай не підносяться наді мною мої вороги! Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї і як Щедрий прости усі беззаконства мої. Просвіти мої очі, Христе, Боже мій, щоб не заснув я сном смерти, щоб не сказав ворог мій: “Я переміг його!”. Господи, зміцни моє серце, щоб я повстав на сарацинську оману, щоб не розтоптав мене диявол і я не побоявся померти за святе Твоє ім’я.” Перехрестившись, він продовжував: “Господь - Світло моє і Спасіння моє! Кого мені боятися? Господь - Сила і Життя моє! Кого мені лякатися?” Тоді він знову звернувся до свого іменитого родича: “Володарю, прийми святе хрещення і знайдеш вічне й славне Царство Небесне!” Правитель знову наказав привести його, приготував для нього надзвичайно гарний одяг і сказав: “Радій, нещасний, своєму царству і не губи свого життя й квітучої молодости через божевілля, не ходи в ганчір’ї, наче останній жебрак. Горе тобі, нещасний, через твої облудні думки!” Чернець же відповів йому: “Не жалій мене, бо я думаю про те, як здійснити Христову справу і виконати наказ мого отця, що послав мене, того священика, який навернув мене до істини. А одяг, що ти приготував для мене, продай і роздай милостиню убогим християнам. Відмовся від свого тлінного скіпетра своєї тлінної влади, щоб одержати скіпетр вічного життя. Облиш сподівання на теперішнє заради прийдешнього. Зречись ложного пророка Магомета, нечистого й огидного виродка погибелі. Увіруй у Розіп’ятого Назарянина Ісуса Христа, увіруй в Отця, і Сина, і Святого Духа, Одноістотну і Неподільну Трійцю, Єдине Божество!” Правитель сказав до вельмож, що зібралися у палаці: “Він явно збожеволів! Як же нам з ним учинити? Мабуть, просто виведіть його і проженіть звідси!” Але вельможі почали заперечувати: “Він має намір образити й потоптати сарацинську віру! Хіба ти не чуєш, як він хулить і проклинає нашого великого пророка?” А чернець, що був колись сарацином, сказав голосно: “Я уболіваю за тебе, володарю, бо ти, нещасний, відкидаєш спасіння! Увіруй у Розіп’ятого Господа нашого Ісуса Христа і відкинь, слідом за мною, мусульманську облуду з її ложним пророком!” Правитель знову наказав: “Виженіть його геть, як я вам наказав, бо він збожеволів і не тямить, що верзе!” Вельможі знову почали обурюватись: “Він безчестить мусульманську віру і ганьбить великого пророка, а ти кажеш: “Він не тямить, що говорить.” Якщо ти не стратиш його, ми теж станемо християнами.” Правитель відповів: “Я не можу його стратити, бо він мій родич, і мені його шкода. Самі зробіть з ним, що забажаєте.” Схопивши ченця, вельможі потягли його з палацу і люто катували, щоб повернути до колишньої мусульманської облуди. Але він не лише не скорився їм, а ще й повчав усіх про Назарянина Ісуса Христа, щоб і вони могли увірувати і спастися. Тоді сарацини вивели за місто й укаменували цього святого ченця, що звався Пахомом. В ту ніч зірка з небес упала до ніг святого мученика, і всі бачили, як вона сорок днів лежала перед ним, через це багато хто з арабів навернувся.
Нехай же заступництвом святого мученика і пречистої Богоматері Приснодіви Марії і всіх святих відпустить Бог і нам гріхи наші. Амінь.

Немає коментарів:

Дописати коментар