середа, 12 грудня 2012 р.

Святий Апостол Андрій Первозванний - основоположник Української церкви

Святий апостол Андрій Первозваний (походив із Віфсаїди Галілейської), особливо шанований українцями, був братом апостола Петра. Належав спочатку до учеників святого Іоанна Предтечі, і, як тільки Предтеча вказав на грядущого Спасителя, Андрій став першим учеником Ісуса Христа і пер­шим визнав Його перед своїм старшим братом Симоном-Петром-Месією: «Одним з тих двох, які чули від Іоанна про Ісуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона-Петра. Він спочатку розшукав брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос» (Ін. 1,40-41). Від ри­боловлі на Галілейському озері Андрій був покликаний Са­мим Господом на звання Апостола і, за поданням святого євангеліста Матфея, займає між апостолами друге місце.
Коли після Вознесіння Господнього всі апостоли розійшли­ся з благовістям у різні країни, то і святий Андрій вирушив проповідувати вчення Христове. Головне місце його благовісництва - Мала Азія, узбережжя Чорного моря. Багато скорбот і страждань за ім'я Христове перетерпів тут апостол, але, зміцнений силою Божою, він з радістю переніс всі утиски та муки. Найбільші - у Пафлагонському місті на березі Чорного моря. Там його тягли за ноги і руки, били палицями, кидали в нього камінням. Тільки благодаттю Христовою святий апостол залишився живим і неушкодженим. Мужнє терпіння і смирен­ня, з якими він переносив страждання, значно примножили кількість вірян у Синопі. Із цього міста святий Андрій Перво­званий пішов на схід берегом Чорного моря до Амосії. Побував також у Трапезунді, звідки відправився до Іверії, а далі - до землі парфян (або в Сомхетію) і повернувся до Єру­салима на свято Пасхи.

Після свята П'ятидесятниці апостол Андрій вирушив у другу подорож для проповідування. Із Єрусалима він знову прибув до Антіохії Сирійської, до Ефесу, в Лаодикію, в Одисс, місто Мі­сії, в Нікею, у Віфанію, де апостол навернув до Христа багатьох жителів цього краю. Пробувши в Нікеї два роки, Первозваний подорожував у сусідню Нікомидію. Звідси відплив морем до Іраклії і Понтійської Амастриди, де залишався дуже довго і просвітив багатьох світлом Христового Євангелія. З Амастри­ди апостол прибув до міста Харикон для проповіді, там він зазнав утисків і страждань; потім відплив до Синопу. З великим успіхом святий Андрій проповідував віру Христову в Неокесарії і навіть побував у місті Самосата (Вірменія), звідки відправив­ся до Єрусалима на свято Пасхи.

Невдовзі апостол вирушив у свою третю подорож, яка ста­ла промислительною і благовісницькою для історичного буття нашої святої Української Православної Церкви. По праву свя­того апостола Андрія вважають основоположником нашої Ук­раїнської Церкви. Проповідуючи в місті Херсонесі і заснував­ши там християнську громаду, апостол піднявся вгору Дніп­ром до Скіфії і, згідно зі стародавнім переказом, який ґрун­тується на розповідях Іполита та Орігена - істориків Церкви III ст., проповідував у цих землях і ставив хрести, передбачаю­чи велике майбутнє нашої батьківщини. Про це стверджував батько церковної історії Євсевій, єпископ Кесарійський († 340), посилаючись на того ж самого Орігена († 254)- у своїй «Цер­ковній історії» (кн. З, гл. 1) він пише: «Святі апостоли і ученики Спасителя розсіялись по всій землі. Фомі, як розповідає передання, випала за жеребом Парфія, Андрію - Скіфія, Іоанну - Асія». Літописець Нестор у «Повісті минулих літ» так описує цю апостольську благовісницьку подорож: «Як ото говорили, ко­ли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він дові­дався, що од Корсуня близько гирла Дніпрового. І захотів він піти в Рим, і прибув в гирло Дніпрове, і звідти рушив Дніпром угору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі.

На другий день, вставши, сказав він ученикам своїм, які бу­ли з ним: "Бачите ви гори сі? Так-от, на сих горах возсіяє благо­дать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог". І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив Дніпром вгору. І прибув він до словен, де ото нині Новгород, і, побачивши людей, тут сущих, - який їхній звичай... здивувався їм.

І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, [і] повідав, скільки навчив і скільки бачив... Андрій же, побувши в Римі, при­йшов у Синоп» (Літопис Руський. За Іпатіївським списком. / Переклад Леоніда Махновця. - К., 1989. - С. З - 4).

Пророчі слова апостола збулися. Київ - матір городів руських - став дійсно великим православним центром, з якого проміння Христового благовістя після Хрещення Русі розійшлося всією землею Руською і освітило всі слов'янські племена, які населяли тоді Русь-Україну. «Провіщення апос­тола Андрія про Божу благодать, яка осяє Київські гори, оче­видно, усвідомлювалось як милість і благовоління Бога, які він дарує народу Русі. Освячені апостольською ходою Ки­ївські гори стануть невід'ємним політико-ідеологічним ком­понентом витвореної старокиївськими книжниками форму­ли Київ - "другий Єрусалим"», - стверджує професор Воло­димир Ричка. У домонгольській Русі шанування пам'яті свя­того апостола Андрія Первозваного було великим. Більше того - це шанування стало основою церковної єдності Русі і Візантії. У листі імператора Михаїла VII Дуки (1072 - 1077) до великого київського князя Всеволода Ярославича (у хре­щенні Андрія) (1078 - 1093) ідея цієї єдності була сформульована так: «Духовні книги достовірні та історії навчають мене, що наші держави обидві мають джерело і корінь, що одні і ті ж самовидці Божественного таїнства і його вісники проголосили в них слово Євангелія». Благочестива донька князя Всеволода-Андрія Янка (Анна) заснувала у Києві на честь святого апостола Андрія Первозваного монастир: «У рік 6594 [1086]. Всеволод заклав церкву святого Андрія [Первозваного] при Іоанні преподобнім, митрополиті. Він зробив у церкві тій монастир, і в ньому дівою постриглася дочка його, на ім'я Янка. Ся ж Янка, зібравши чорноризиць многих, пробувала з ними по монастирському правилу».

Віру в апостольську і благовісницьку подорож Первозвано­го на українську землю скріплював Київський собор 1621 ро­ку, який проголошував, що «святий апостол Андрій Перво­званий - це перший архієпископ Константинопольський, Пат­ріарх вселенський і Апостол Русі. На Київських горах стояли ноги його, і очі його Русь бачили, а уста благословляли, і на­сіння віри Христової він у нас насадив. Воістину Русь нічим не менша від інших східних народів, бо в ній проповідував апос­тол Первозваний...». Саме в цей час у Густинському літописі (1623 - 1627) і пов'язують з діяльністю Києво-Печерського архімандрита Захарії Копистенського, під заголовком «Про перше хрещення роське», проголошення такого: «Розглядаю­чи свідчення многих літописців, які про хрещення нашого славного народу словенського пишуть, знаходимо, що впер­ше хрестився наш народ словенський од святого славного Первозваного апостола Андрія, брата Петрового, як наш руський літописець Нестор святий пише» (Збірник Козацьких літописів. - К., 2006. - С. 36). Тобто першим хрестителем і благовісником Руси-України вважається, за Густинським літо­писом, святий апостол Андрій Первозваний.

Щоправда, не всі церковні історики (як російської, так і української історіографічної шкіл) визнавали реальною по­дорож апостола Андрія Дніпром від Херсонеса і благосло­вення Київських гір, як і тим більше відвідання ним Новгоро­да Великого, вважаючи стародавні літописні свідчення сум­нівними. Така історична полеміка призвела до того, що бага­то хто вважає легендою подорож святого апостола Андрія в українські землі. Однак агіографічна традиція Андрієвого жи­тія і його благовісницьких апостольських трудів не дає сум­ніватися у стародавніх свідченнях істориків Церкви III - IV ст., які є достовірнішими, аніж вимріяні припущення дослідників XIX - XXI ст. Окрім Орігена та Іполита, єпископа Римського ( 202), про проповідь апостола Андрія Первозваного серед скіфів свідчать: свяшенномученик Дорофей, єпископ Тирський (362), Софроній Палестинський (†390), святий Єпіфаній, єпископ Кіпрський ( 403), і святий Євхерій Ліонський ( 449). Усі вони стверджують, що Скіфія - це дійсно жереб і місце апостольського благовістя святого Андрія Первозва­ного. Серед давніх свідчень характерним є повідомлення єрусалимського ченця Єпіфанія (поч. IX ст.), який пройшов слідами апостола Андрія все узбережжя Чорного моря і всю­ди - від Синопу до Феодосії і Херсонеса - чув місцеві пе­рекази про проповідь Первозваного апостола, бачив храми, хрести, ікони святого апостола Андрія та інші реліквії, які вказували на апостольський подвиг.

Свої болісті і труди Андрій Первозваний закінчив в ахайському місті Патрах. Там начальник області Агеат, злий язичник, бачачи, що чисельність християн зростала, а поганські капища пустіли, та особливо роздратований на апостола за навернен­ня своєї дружини у християнство, кинув проповідника до в'яз­ниці. Агеат засудив апостола на розп'яття. Хрест, на якому ро­зіпнули апостола, мав вигляд букви «X» - і тому його називають - андріївським. Навіть із самого хреста, зносячи нестерпні му­ки, апостол ще два дні проповідував. 30 листопада 70 року піс­ля Р. X. апостол упокоївся.

355 року в дні царювання Констанція були знайдені і пере­несені його мощі з Патр до Константинополя, і покладені у храмі Святих апостолів разом з мощами святого апостола і євангелиста Луки та святого апостола Тимофія. Під час п'ято­го хрестового походу, коли хрестоносці захопили Константи­нополь, папський легат кардинал Петро Капуанський, з до­зволу папи Інокентія III, у 1208 році переніс святі мощі апосто­ла Андрія до Амальфи (Італія), але голова апостола залиши­лась в Ахаї. Потім вона була перенесена до Риму і знаходи­лась у соборі Святого Петра. Папа Павло VI прийняв рішення про передачу глави святого апостола Андрія і часточок хрес­та, на якому він був розіп`ятий, Елладській Православній Цер­кві (1964). Ці реліквії булу урочисто перенесені в Патри. Бага­то часток мощей святого апостола знаходиться в афонських монастирях.

У православних храмах України традиційно прийнято зображати святого апостола Андрія Первозваного таким, що благовіствує на Київських горах. Апостол Андрій має яскраво виразні індивідуальні особливості: сиве кудлате волосся і не­довгу густу бороду. Як і інші апостоли він одягнений у хітон із клавами і гіматій. За описом ченця Єпіфанія, Андрій був ху­дорлявий, високий на зріст і трішки згорблений.

Пам'ять святого апостола Андрія Первозваного Церква вшановує один раз на рік - 13 грудня за н. ст. (30листопада за ст. ст.).


ДИМИТРІЙ (РУДЮК),


митрополит Львівський і Сокальський

Немає коментарів:

Дописати коментар