вівторок, 27 грудня 2011 р.

Чи можна цілуватися і де є "межа" дозволеного.


Одного разу у раю Адам гуляв собі в гаю.
Краса довкола неземна, а смуток серце наповня...

Довкола повно всякой твари, блакитне небо й квітів чари.
Весна співає, сонце грає, а все ж таки... чогось немає!
Слова святії пролунали, Адаму радість провіщали:
“Недобре чоловікові одному - створити треба жінку йому!”
І сталось, що з ребра Адама сотворена була йому дама...
На радість своєму чоловіку, на щастя їхнє - аж довіку!


Народжується немовля, живе собі й втішається тим, що має, кожною хвилиною життя. Поступово дитина дорослішає, стає вже підлітком, і ось, в один прекрасний момент приходить до висновку, що чогось-таки бракує! Мала дитина ще не відчуває особливої потреби в особі протилежної стати, не відчуває потреби у побаченнях. Для дитини головне, щоб було з ким побавитись! Спостерігаючи за світом, аналізуючи почуті казки і побачені мультики, вона починає формувати своє розуміння любови. Десь тут зароджується також таке щире і абсолютно безкорисливе розуміння побачення. Чим є побачення для дитини у віці 5-6 років? Це велика радість, пережита разом, це вміння поділитися іграшкою чи цукеркою з людиною, яку ти любиш, це навіть обійми і поцілунки – неймовірно щирі і безкорисливі… Важко уявити, як би змінився світ, якби дорослі люди вміли так любити одне одного, як любляться діти!
Проте перш ніж людина стане цілком дорослою і зрілою, мусить пройти процес дозрівання. Звернемо увагу на аспект статевого розвитку. Біологічна статева зрілість, поява відчуття сексуального збудження на кілька років випереджують повну зрілість людини1. Тобто людина біологічно дозріває до сексуальної активности ще у юнацькому віці. У цей час підліток ще не має чітко сформованої системи цінностей, на яку будуть спиратися його рішення, вибір, судження й оцінка2. Якраз на цьому етапі у підлітків виникає зацікавлення особами протилежної стати, що, відповідно, приводить до побачень. Саме в цей період закладається фундаментальне розуміння і сприйняття побачень. Відповідно, якщо закласти добрий фундамент – то і весь будинок буде добре стояти, а якщо фундамент буде «деформованим», то будинок завалиться. Иншими словами, ті проблеми, що «закладають» ще незрілі, не до кінця свідомі підлітки, можуть переслідувати їх ціле життя. Найбільша із них, яку потім важко виправити, пов’язана саме зі статевістю. Коли юнацтво фізіологічно дозріває, а інтелектуальний і духовний рівень «відстають», то, відповідно, статевість може сприйматися неправильно і абсолютно безвідповідально. Враховуючи сильний негативний вплив розпусного суспільства, яке, властиво, формує це неправильне сприйняття, підліток практично не має шансів уникнути помилок. Відтак побачення перетворюється на захоплюючу гру, в якій юні особи часто «досліджують» свою статевість. Це, звичайно, веде за собою чимало серйозних проблем.
Молодь шукає конкретних відповідей на конкретні запитання щодо побачень… Найпоширеніші звучать приблизно так: чи можна цілуватися? де є «межа» дозволеного? Часом можна почути нарікання молодих людей на те, що один священик говорить на цю тему одне, а другий – зовсім инше… Справді, мабуть кожен із нас хотів би, щоб Церква видала т.зв. «Посібник любови» і чітко вказала, що, коли і де можна робити, а що – ні. Тут важливо зрозуміти, що такого посібника не може існувати, так само, як не може бути чіткої і однозначної відповіди на ці запитання. Чому? Найперше тому, що кожна людина і ситуація є особливою та инакшою. Особи відрізняються за рівнем зрілости. Існує велика відмінність між хлопцем і дівчиною, зокрема у рівні пробуджености статевости.3 Иншими словами, один і той самий поцілунок може по-різному сприйматися двома людьми. Для дівчини він – як вияв ніжности, емоційного тепла, а для хлопця – як джерело сексуального збудження. Тому навіть для двох людей, які зустрічаються, практично не може бути однакових «правил».
Говорячи на цю тему, найперше мусимо розуміти, що поцілунок і обійми є своєрідним способом вираження внутрішнього світу людини. Як слова, так і мова тіла можуть бути облудними. Мовою дотику говорять неправду, коли виражають те, чого насправді не існує в емоційних взаєминах. Статеве життя підлітків є великою облудою їхніх взаємин, адже мовою тіла співжиття означає взаємну відданість на все життя, відповідальність за себе, й за иншого, за нове життя, чого в їхньому випадку бути не може4.
Властиво, тут проблема не в обіймах і не в поцілунках, бо самі вони не є переступом шостої чи дев’ятої Божої Заповіді, а у мотивації конкретної людини. Важливо розуміти, щу саме ми виражаємо тією мовою. Що ми хочемо сказати людині, цілуючи її? Чи поцілунок справді виражає нашу любов, чи, можливо, наші інстинкти? Людина, яка не розуміє механізмів своєї статевости, часто потрапляє у подвійний обман: цілуючи, думає, що дарує иншому любов, хоча насправді просто задовольняє свої бажання, а той инший в цей же час думає, що його люблять, хоча насправді, його використовують. Мова дотику є лише одним із способів виявлення і дарування любови, але сама по собі любов’ю не є. Важливо розуміти: поцілунок – це не любов. Якщо нас цілують – це не завжди означає, що нас люблять.
Тому перш ніж поставити запитання, чи можна цілуватися, потрібно запитати себе: чи потрібно цілуватися? Чи буде цей поцілунок зараз, на такому етапі наших стосунків, відповідати справжній глибині емоційного зв’язку й мірі особистої відповідальности одне за одного? Чи, можливо, у ньому ми шукаємо лише власної фізичної насолоди, не думаючи про дійсність, про иншого і про наслідки? Треба розуміти, що кохання – це динамічний зв’язок. Якщо любов не розвивається, то вона завмирає, і такий зв’язок між людьми приречений на загибель. Якщо наша любов до иншої людини полягає лише у поцілунках і обіймах – то така «любов» рано чи пізно загине, бо вона не розвивається! Бо ті поцілунки без емоційного і духовного підґрунтя є просто обманом. Відверто кажучи, багато людей втрачає свою любов саме через те, що «годує» її лише мовою тіла. Якщо малу дитину постійно годувати лише картопляними чипсами… то скільки вона проживе? Людина потребує різноманітної їжі. А дитина потребує дорости до того моменту, коли зможе їсти ці чипси, причому завжди в міру. Щось подібне і з любов’ю. Користуватися мовою дотику можна лише в міру емоційного і духовного зросту наших стосунків.
Цікаво, що хлопці й дівчата, які зустрічаються, трактують, наприклад, поцілунок як дар для улюбленої людини. Мислення відбувається так: «я тебе цілую, бо люблю тебе і хочу, щоб тобі було приємно». Але, будучи щирими із собою, запитаймо себе, чи часом якраз усе не є навпаки: «я цілую тебе, бо мені так приємно»? Даємо чи… крадемо?! Бо якщо беремо, а взамін нічого не даємо – то, значить, крадемо. Варто задуматись! Можливо, ви подумаєте, що хлопець цілує дівчину, а дівчина цілує хлопця – все «по-чесному», немає ніякого обману і крадіжки! Однак насправді ці хлопець і дівчина обкрадають одне одного. Бо інтимна близькість, яку закохані виражають через поцілунки, обійми, ніжність не «компенсується» через таку взаємність. Щоб поцілувати иншу людину, потрібно бути готовим «заплатити» за це опікою, захистом, емоційним теплом, розумінням, вірністю, відданістю, жертовністю… Через мову дотику ми не просто даруємо себе, але єдна­ємось з иншою людиною. А коли так, то повинні взяти на себе відповідальність за цю людину. Якщо ж єднаємось з иншим, входимо в його інтимну сферу заради задоволення, заради гри, то чинимо велику крадіж, великий обман!
І ще один делікатний момент: не можна плутати щирість любови із її зрілістю. Вислів «я тебе щиро люблю», навіть якщо відповідає дійсності, все одно не є аргументом зрілости любови. Однак маніпуляції із цим питанням, на жаль, дуже поширені. Доходить до того, що дошлюбне статеве співжиття «виправдовується» словами «ми ж так сильно і щиро любимо одне одного».
Чимало закоханих молодих людей шукає, а то і вимагає від своїх обранців доказів любови через статевий акт. Однак запитаймо себе, чи може бути статеве співжиття доказом любови? Статевий акт може бути тільки виявом зрілої любови, даруванням любови, а радше таїнством любови. Взагалі поняття «доказ любови» видається дуже сумнівним. Любов – це динаміка, любов жива! Доказом любови не може бути якийсь окремий вчинок чи сказане слово. Ми можемо тільки показати, виявити, але не довести любов. Правдивим же доказом любови може бути лише жива любов, яку ми випромінюємо «тут і тепер».
Без жодного перебільшення можемо сказати, що у багатьох випадках люди обманюють одне одного мовою дотику. Поцілунками і обіймами закохані говорять одне одному те, чого насправді ще немає, і, можливо, ніколи не буде. Одні прагнуть поєднатися фізично, не розуміючи, що вони до цього неготові, і це, як не дивно, веде за собою чимало духовних та фізичних проблем, хвороб та узалежнень. Инші спішать одружитися з думкою, що «тоді можна буде все». У такому випадку втрачається сенс християнського подружжя, воно стає тільки «легалізацією» проституції. Подруги трактують одне одного як предмет для досягнення мети, задоволення.
Тому, друзі, перш ніж говорити щось одне одному чи то словами, чи то ділами, чи то обіймами і поцілунками… задумаймось, чи ми часом не обманюємо себе та инших?!

Немає коментарів:

Дописати коментар