Ланчаське чудо.

 

  Йшло VIII століття від Різдва Христового. В храмі Сан-Легонцій, старовиного італійського міста Ланчано звершувалось таїнство Євхаристії. Але в серці одного із священиків, служившого в той день Літургію, випадково виникли сумніви чи істинні Тло і Кров Господні, скриті під видом хліба і вина. Хроніки не донесли нам ім’я того ієромонаха, але сумніви які зародились в його душі, стали причиною Євхаристичного чуда, яке вшановують і до сьогодні.

  Священик відганяв від себе сумніви, але вони настирливо повертались знову і знову. «Чому я повинен вірити, що хліб перестає бути хлібом, а вино становиться Кров’ю? Хто докаже це докаже? Тим більше що зовні, вони ніяк не змінюються та й не змінювались ніколи. Напевне це всього лиш символи, просто спогади про Тайну вечерю…»

Людина-триєдина істота.

Біблія відкриває нам, що кожна персона складається з трьох частін. Апостол Павло написавши: „А сам Бог миру нехай освятить вас цілкам досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа”. (1 Сол. 5:23).

2.1 Тіло людини

Тіло людини ріднить його зі всім видимим світом, і особливо — з тваринним царством. Тіло, як пишуть святі отці, це наш тваринно-рослинний організм зі всіма його потребами, що викликаються умовами земного життя. Дійсно, своїм тілесним життям людина нічим не відрізняється від інших живих істот — тварин, і полягає вона в задоволенні потреб тіла.

Привітання зі святом святого отця Миколая!

Святий Апостол Андрій Первозванний - основоположник Української церкви

Святий апостол Андрій Первозваний (походив із Віфсаїди Галілейської), особливо шанований українцями, був братом апостола Петра. Належав спочатку до учеників святого Іоанна Предтечі, і, як тільки Предтеча вказав на грядущого Спасителя, Андрій став першим учеником Ісуса Христа і пер­шим визнав Його перед своїм старшим братом Симоном-Петром-Месією: «Одним з тих двох, які чули від Іоанна про Ісуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона-Петра. Він спочатку розшукав брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос» (Ін. 1,40-41). Від ри­боловлі на Галілейському озері Андрій був покликаний Са­мим Господом на звання Апостола і, за поданням святого євангеліста Матфея, займає між апостолами друге місце.
Коли після Вознесіння Господнього всі апостоли розійшли­ся з благовістям у різні країни, то і святий Андрій вирушив проповідувати вчення Христове. Головне місце його благовісництва - Мала Азія, узбережжя Чорного моря. Багато скорбот і страждань за ім'я Христове перетерпів тут апостол, але, зміцнений силою Божою, він з радістю переніс всі утиски та муки. Найбільші - у Пафлагонському місті на березі Чорного моря. Там його тягли за ноги і руки, били палицями, кидали в нього камінням. Тільки благодаттю Христовою святий апостол залишився живим і неушкодженим. Мужнє терпіння і смирен­ня, з якими він переносив страждання, значно примножили кількість вірян у Синопі. Із цього міста святий Андрій Перво­званий пішов на схід берегом Чорного моря до Амосії. Побував також у Трапезунді, звідки відправився до Іверії, а далі - до землі парфян (або в Сомхетію) і повернувся до Єру­салима на свято Пасхи.

Свята Великомучениця Катерина.

Свята великомучениця Катерина була дочкою правителя Александрії Єгипетської Конста під час правління імператора Максиміна (305 – 313).

Живучи в столиці — центрі еллінської ученості, Катерина, яка була надзвичайної краси і розуму, отримала чудову освіту, вивчивши твори кращих античних філософів і вчених. Юнаки з найіменитіших родин імперії хотіли руки прекрасної Катерини, але жоден з них не став її обранцем. Вона оголосила батькам, що згідна вийти заміж лише за того, хто перевершить її в знатності, багатстві, красі та мудрості.

Чи постити -шкідливо?

«Хто любить жити з розкішною кухнею, той змушений буде утримувати поруч з нею також і велику аптеку…»
Святитель Миколай Сербський

Серед населення існують різні точки зору щодо проведення та наслідків постування. Важливим завданням для кожного з нас постає вибір тої міри посту, яка була б по силі саме нам, а отже, принесла б користь.

Різдвяний піст.

Різдво Христове – дивовижний час, коли серце наповнюється радістю від очікування народження Христа. Аби осягнути це диво, потрібно гідно підготуватися. І такою підготовкою є Різдвяний піст, який розпочинається 28 листопада і триватиме сорок днів – до самого свята Різдва.

Цей піст також називається Пилипівкою — від імені апостола Пилипа. Після Вознесіння Господнього апостол Пилип проповідував Слово Боже в Галилеї, Греції, Сирії, Малій Азії, Лідії, за що його розіп’яли на хресті.

Преподобний Нестор Літописець.

Нестор-літописець
(бл. 1056 - бл.1113)
святий; письменник, літописець
Народився 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі. З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських — Антонія і Феодосія. Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй».

Апостол Лука-історик та освічений лікар.

З усіх чотирьох євангелістів саме апостола Луку можна назвати істориком у повному розумiннi цього слова

Його двочастинна праця — Євангелiє та Дiяння святих апостолiв — сумлiнна й чiтка оповiдь про подiї в їхнiй послiдовностi; вона виконана відповідно до всіх вимог історичного жанру. Окрім того, оповідь Луки — чудовий лiтературний твiр, написаний гарною грецькою мовою.

Серед сучасних дослідників і тлумачів немає єдиної думки про те, хто з євангелістів написав свою працю раніше, Матфей чи Марк. Зате твердо можна сказати, що Лука за часом був третій. Текст Марка він напевне знав добре, а можливо, і текст Матфея також; користувався він також іншими джерелами.

П’ять питаннь про чуже страждання.

Ми часто чуємо про те, що когось спіткало горе. Це може бути людина незнайома, про яку випадково дізнався з новин, або той, кого знаєш особисто, але не настільки, щоб у вас був справжній емоційний контакт. І нам часом хочеться щось зробити, але ми абсолютно не знаємо що. І ось ми приносимо свічки до посольств далеких країн, де трапилася трагедія, або на місця терактів і катастроф, але відчуваємо… цього недостатньо. А чи можна по-справжньому розділити біль з іншою людиною? Особливо, якщо горе її — втрата дитини.

Православний погляд на смерть.

Багато суперечливих відчуттів пов'язано зі словом смерть, але для більшості з нас це таємниця за сімома замками, і лише дехто дозволяв собі роздумувати на цю тему, а тим більше писати. Дотепер на цій темі було табу в секулярному суспільстві, найчастіше людина виявляється безпорадною і переляканою, коли стикається зі смертю близьких або дізнається про свою близьку кончину. Але якщо ми повернемо свій погляд на оточуючу нас дійсність, то побачимо, що це неминуче "зло" повною мірою усвідомлюється тільки людиною, це наша фатальна особливість, що виділяє людину з царства тварин - знати про кінцівку свого життя і розуміти, що це неминучий кінець кожного. Що ж приносить в наше життя це знання і для чого воно дане людині?

Почитання Богородиці в її чудотворних іконах.

Різноманітність ікон Богородиці вражає уяву. Число вшанованих ікон, за підрахунками фахівців, досягає семисот.

Звідки взялося так багато образів і як в них орієнтуватися, розповідає мистецтвознавець Ірина Язикова, завідуюча кафедрою християнської культури в Біблейсько-богословському інституті святого апостола Андрія.

Особливе заступництво

В історії християнства є країни і народи, які відчували свій тісний зв’язок з Богородицею. У їх числі, наприклад, Грузія — за переказами, ця земля випала Діві Марії за жеребом для проповіді, і Божа Матір назавжди обіцяла Грузії своє заступництво. На Афоні Богородиця вшановується ігуменею Святої гори. У Західній Європі Вона іменувалася Королевою Польщі. А в середні віки Лівонія (частина Латвії) називалася «Тера Маріана» — земля Марії.

Преподобний Феодосій Манявський.

У сьогоднішній день Свята Церква прославляє одного із славних синів землі Української – преподобного Феодосія Манявського. Преподобний Феодосій став помічником преподобного Іова Манявського в 1608 р. і вважається разом з ним засновником цієї древньої святині – Українського Афону.
З молодих літ преподобний Феодосій намагався догодити Господу Богу благочестивим, сповненим чеснот життям, виконанням заповідей Закону Божого. За Божим промислом, утікаючи від насолод суєтного світу прийшов він до преподобного Іова. У всіх монастирських трудах він був невтомним його помічником.
Будучи суворим подвижником преподобний Феодосій мужньо перетерпів труднощі свого часу, – гоніння на православних з боку уніатів. Він мудро керував обителлю збільшуючи число братії, та дбаючи про її належне облаштування. Під його керівництвом була побудована в Манявському скиту Велика соборна Хрестовоздвиженська церква, а скит отримав від Константинопольського патріарха Тимофія ставропігію.

Вікно у вічність.

Коли людина народжується, вона потрапляє до рук часу. Точніше, не так. Коли людина, дитя вічності, приходить у цей світ — долоні часу з любов’ю підхоплюють її.

Спочатку вона ледь відчуває цей дотик. Сон, годування, мама прийшла. Тілом вона вже тут, розумом — ще в незнаних світах. Можливо, у світах безчасся. Підростаючи, вона відчуває час все більше. Вчиться перебирати його пальці — хвилин, годин, днів, років. Вона звикає до нього, і — як не парадоксально — чим міцніше стає на ноги, тим дужче тримається за нього. Проте якось настає момент, коли людина говорить: «Час немилосердний».

Релігія без Бога.

У людей завжди безліч запитань до священика. У цьому переконують збірники відповідей різних отців, що постійно видаються. Про це свідчить кількість православних сайтів з розділом «запитання до священика». Складно собі уявити, наприклад, розділ «запитання до пожежника» або «запитання до військового». Мабуть, популярність «запитання до священика» можна порівняти лише із «запитанням до лікаря». Здавалося б, потрібно радіти такому інтересу до слова священнослужителя.

Роздай убогим....і слідуй за Мною.(Мф.19:21).

Всі ми пам’ятаємо відомий євангельський уривок:«Іісус сказав йому: якщо хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь і слідуй за Мною» (Мф. 19:21).

Ось це саме «роздай усе» є для нас ідеалом християнського життя. Ми приміряємо його до себе, розуміємо, що нам до нього як до місяця і засмучуємося, так само як той юнак, про якого йде мова в цьому уривку:

«Почувши слово це, юнак відійшов із сумом, тому що у нього було велике майно».

Усікновення голови Хрестителя Господнього Івана.

Про мученицьку кончину святого Івана Хрестителя в 32 році по Різдві Христовому оповідають Євангелисти Матфей (Мф. 14, 1-12) і Марк (Мк. 6, 14-29). Після Хрещення Господнього святий Іван Хреститель був вкинутий до в’язниці Іродом Антипою, чотиривласником, правителем Галілеї

(Після смерті Ірода Великого римляни розділили територію Палестини на чотири частини й у кожній частині поставили правителем свого ставленика. Ірод Антипа дістав від імператора Августа в правління Галілею).

Пророк Божий відкрито викривав Ірода за те, що той, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, беззаконно жив з Іродіядою, дружиною свого брата Филипа (Лк. 3, 19, 20). В день свого народження Ірод влаштував бенкет вельможам, старійшинам і тисячникам

Преподобний Іов,ігумен і чудотворець Почаївський.

Преподобний Іов, в хрещенні Іоан, син православних батьків з Покуття, прозваних Залізо, народився в 1550 р. на Галичині. Десятирічним хлопцем він вступив до Угорницького монастиря. У цьому ранньому віці він досяг такого успіху в чернечих подвигах, що з 12-ти років уже був пострижений в мантію з ім'ям Іова, після досягнення повноліття був зведений у священний сан, а з тридцяти років удостоєний великої схими, причому йому було повернуто ім'я Іоан. Він особливо любив це ім'я і завжди ним підписувався, але до лику святих він був зарахований з ім'ям Іова.
На прохання князя Острозького, преп. Іов був переведений в Дубенський монастир, що знаходився в володіннях князя, де став настоятелем і багато писав на захист православ'я. Проте, жага подвижницького усамітненого життя змусила його перейти на Св. Гору Почаївську, проте і там його обрали настоятелем. Для молитовних подвигів, він пішов у кам'яну печеру: ноги його покрилися ранами так, що оголилися кості.
Він був працівником безперестанної Ісусової молитви - «Господи, Ісусе Христе, помилуй мене, грішного», що підводить подвижника до високих духовних ступенів. Так про нього оповідає його учень і сподвижник Досифей, що став за його кончину наступником по ігуменству.

У пошуках Бога.....

Метушня, поспіх, безліч справ, проблем, питань.… Це те, з чого ми починаємо свій ранок, чим заклопотані протягом дня і з чим лягаємо спати. Проблеми, сімейні клопоти і тому подібне. Знаю — ця суєта захоплює, закручує, вижимає всі соки і забирає всі сили. І тільки тоді, коли нас спіткала біда, коли ми оступилися, коли в небезпеці наші рідні, душа кричить відчайдушно.

Коли Бог мовчить?.

«Хто вірує, тому все можливо», — сказав Сам Господь Іісус Христос. І ще сказав: «Майте віру Божу, бо по правді кажу вам: як хто скаже горі цій: порушся та кинься до моря, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як говорить, то буде йому!»

У читача Євангелія може скластися враження, що для віруючого можливо все, чого б він не забажав. Потрібно пересунути гору — помолися з вірою — і гора посунеться. Потрібна робота — помолися, і вона неодмінно знайдеться. Хочеться позбавитися від набридлої хвороби — лише помолися… Однак гори чомусь переставляються дуже рідко — всього кілька прикладів є в житіях святих. І молитовні прохання Господь не завжди виконує…

Преображення Господнє-це явлення Царства Божого на землі.

Господь і Бог наш Ісус Христос, звершуючи справу нашого спасіння, прийняв образ раба і смиренно з приниженням чинив Своє велике служіння роду людському. Сховавши за завісою плоті Своє божественне достоїнство, Спаситель відкривав Його лиш в той час коли творив чудеса, показуючи тим самим Себе Сином Божим. Але, як апостоли, так і люди не могли побачити в Ньому істинного Бога і Спасителя світу до певного часу.

Спаситель, знаючи, що наближається час Його страждань і хресної смерті, і, що свідки цього, Його учні, можуть спокуситися Його приниженням, бачачи, як вороги насміхаються над Ним, мучать і розпинають Його, а він, як агнець мовчить і переносить всі муки, розмовляє із ними в Кесарії Филиповій про свою смерть і воскресіння, а покликавши народ, говорить їм про несення хреста. Все це було потрібно для того, щоб пояснити їм тайну добровільних страждань і смерті і, таким чином, утвердити в них їхню віру.

Кілька днів після того, як оповідає нам святий апостол і євангелист Матфей: «Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних і преобразився перед ними» (Мф. 17: 1).

Успенський піст.

14 серпня для нас, для усіх православних християн, розпочинається Успенський піст. У цій публікації ми розповімо про те, як було започатковано Успенський піст, як харчуватися й проводити дні Успенського посту, тощо.

Успенський піст настає через місяць після Петрового посту.Цей піст започатковано перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Божої Матері і триває два тижні від 14 до 28 серпня .

Успенський піст дійшов до нас з давніх часів християнства.

Мирська суєта.

Наше життя: яке воно сьогодні? Чи є в ньому місце для Бога? Чи вистачає часу на те, щоб вирватися із вихору буденних проблем і там далеко, у середині серця прошептати щиру молитву до Творця?

Наш день починається, у кращому випадку, із молитов «Отче наш і Богородице Діво...», а частіше всього просто із чашки кави чи чаю, зовсім забуваючи про наявність обов’язкових до читання ранкових молитов. Далі –… а далі починається «суєта житейська». Хтось доглядає господарство, якому віддає більшу частину дня: всіх нагодувати, скрізь навести лад – на все треба час і силу. Інший же починає день із дороги на роботу. Там на нього чекають папери, дзвінки, зустрічі, знову папери, відповідальні рішення. Все це призводить до нервової напруги та втоми, яка часто виявляється хронічною.

Слово про доброчинність.

Багато хто думає, що жити за вірою та виконувати волю Божу дуже складно.  Насправді — дуже легко. Варто лише звернути увагу на дрібниці і намагатися не грішити в найменших і найлегших справах. Це найпростіший спосіб увійти в духовний світ і наблизитися до Бога.

Зазвичай, людині здається, що Творець вимагає від неї дуже великих звершень, якнайповнішого самозречення, суцільного знищення особистості. Людину так лякають подібні думки, що вона починає боятися наблизитись до Бога взагалі, ховається від Нього, як Адам після гріхопадіння, і навіть не вникає в слово Боже: «Все одно, — думає, — нічого не можу зробити для Бога і для душі своєї, буду вже краще триматися осторонь духовного світу, не буду думати про вічне життя, про Бога, а буду жити, як живеться».

Вогненний пророк Ілля.

Кажучи про старозавітних пророків, ми звичайно маємо на увазі тих із них, хто залишив після себе цілі книги, — це Ісайя, Єремія, Єзекіїль, Даниїл та інші. Але свого роду засновником цієї традиції був інший чоловік, який зовсім нічого не писав і дуже мало говорив, але діяв так, що запам’ятався людям назавжди. Його ім’я — Ілля, воно означає «мій Бог — Господь», і це ім’я дуже точно описує його місію.

Пророк сповіщає людям волю Божу. Але перш ніж говорити про високе богослов’я, пророкам належало нагадати ізраїльтянам, що їхній Бог — не одне з безлічі язичницьких божеств, як у довколишніх народів, але Єдиний Бог, творець неба та землі.

Ми вперше зустрічаємо Іллю в рік страшної посухи. Звичайно, вона розумілася як покарання від Бога за ідолопоклонство, але Ілля не поспішає виголошувати проповідь. Він просто ховається в пустелі, біля струмочка, що зберігся якимось чином, і туди, як описує Біблія, «круки приносили йому хліба та м’яса вранці, і хліба та м’яса ввечері, а з потоку він пив». Перш ніж учити інших, він сам повинен навчитися безмежно довіряти своєму Богу.

Українська мова в житті православного пастиря.

Мова займає важливе місце в житті кожної людини. Вона виконує властиві їй функції і, зокрема, є засобом спілкування людини з Богом, засобом Його пізнання. Історія України та української мови свідчить про вагомий внесок православного духовенства у її формування, розвиток та збагачення. На сьогодні православний пастир це вже не сільський требовиконавець, а високодуховна, моральна, культурна, освічена особистість, представник національної еліти, інтелігенції.
З уваги на це актуальною постає проблема мовної особистості православного пастиря, який своє служіння звершує за допомогою слова. Пастир користується мовою постійно – у храмі (богослужіння, проповідь) та поза його межами (громадська діяльність, сім’я тощо).

Хвалімо Бога українською мовою (Митрополит Іларіон).

І. Рідна мова - душа церкви.

ЦЕРКВА — це душа народу. Душа правдива, жива, що оживлює кожного народа й робить його справжньою нацією.
Народ без своєї окремої Церкви — народ без душі, народ мертвий, печаткою нації не означений, на денаціоналізацію призначений.
Церква — це душа нації. Нація виявляється найперше в Церкві своїй, в її віковічній праці та її віками виробленій ідеології. Тому без своєї окремої Церкви нема й окремої нації.
Рідна мова — це душа Церкви, це той Дух Святий, що оживлює всю Церкву, саму істоту її, як Він оживив був Апостолів в Єрусалимі в 50-ий день по Воскресенні. Рідна мова міцно єднає вірних з Богом, сильно допомагає їм у Бо-гопізнанні.
Рідна мова — шлях До Бога! Не рідною мовою Бога не пізнаєш!

СВЯТІ ПЕРВОВЕРХОВНІ АПОСТОЛИ ПЕТРО І ПАВЛО,

Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрівки — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю не порушуючи уже церковного уставу приступити до скоромної їжі.

Християнство і порожнеча.

Озираючись на останніх 20 з лишнім років, ми розуміємо, що світ дуже змінився і продовжує катастрофічно швидко змінюватися. Є речі, які вже важко повернути назад або поставити на їх колишні місця.
Але світ змінюється не останні 20 років, — світ змінюється давно; напевно, минуле сторіччя стало кардинальним в зміні картини світу. Насамперед, цьому сприяли колосальні війни і революції. Але найголовніша революція, яка за цей час відбулася, — це революція суспільної свідомості, що торкнулася всього людства, і культурного, і навіть не зовсім цивілізованого. Так або інакше це зрушення торкається і нас, православних християн.

Перша Сповідь і Святе Причастя в Соборі Святої Трійці.

Чарівна атмосфера святкового собору Святої  Трійці в м. Копичинці… Радісні погляди і посмішки прихожан…Навіть необізнаний гість, сьогодні легко міг здогадатися, що в нашому Храмі відбувається щось надзвичайне. Всі, затамувавши подих чекали і раділи за нас, дітей. Саме для такого свята, наш храм був уквітчаним пречудовим декором, дизайн якого з материнською турботою робили руки наших дорогих батьків. Панувала тиша і всі молилися до Бога від всього серця і душі… Нам, першопричасникам, було особливо радісно, адже ми вперто і наполегливо йшли до цієї події, щоб прийняти в свої спраглі серця живого Ісуса Христа, під виглядом тіла і крові. Ніяк не можна на словах передати тріпотіння наших душ, які з нетерпінням чекали мить з’єднання з живим Ісусом Христом.

Смуток чи духовне зубожіння.

Смуток-це   просто біда нашого часу: при очевидному достатку і різноманітності їжі, одягу і «товарів народного споживання» – словом, всього, що повинне по ідеї полегшувати наше життя, – все більше людей впадають в тяжкий, безвихідний (як їм здається) смуток.

Звичайно, бувають випадки виняткові, коли людина пережила гірку втрату або увійшла до «смуги» бід, скорботи і душа її, обтяжена нестерпним (як здається) вантажем обставин, впадає в тяжкий смуток.

Але ж існує безліч інших прикладів, коли «об’єктивні» зовнішні обставини не мають до того, що відбувається в душі людини прямого впливу. Тобто людині здається, що обставини її нестерпні, проте, коли добре проаналізувати, то вони цілком стерпні і навіть при іншому настрої серця можуть служити причиною подяки, щастя та радості.

АПОСТОЛ МАРК.

Про апостола Марка ми знаємо з Євангелій ще менше, ніж про Матфея. Про себе він не говорить взагалі нічого, але є в його Євангелії один епізод… “У той момент, коли Іісуса схопили, залишивши Його, всі повтікали. Один юнак, загорнувшись в одне лиш покривало, йшов слідом за Ним; і вояки схопили його. Але Він, залишивши покривало, голий утік від них” (14:50–52).

Більше ніхто з євангелістів про цей епізод не розповідає, та він і справді якийсь надто кумедний для такого трагічного моменту. Його варто було використовувати лише в тому випадку, якщо він був особливо важливий для автора, і найімовірніше, що Марк говорить тут про себе самого. Його не було серед дванадцяти апостолів, але він також ішов слідом за Іісусом, можливо, тоді ще через звичайну цікавість. Після Таємної Вечері він мабуть, уже спав, почувши, що відбувається щось особливе, підхопився, замотався хутчіше покривалом, яке під руку потрапило, і побіг подивитися — а там таке! От і довелося тікати осоромленим.

Цей зовсім негероїчний епізод підкреслює, що майбутні великі апостоли спочатку були… та буквально якими завгодно. Якщо вони наважувались іти за Іісусом, їхнє життя могло змінитися в один момент, але самі вони так швидко не змінювалися, от і цей допитливий, але полохливий юнак далеко не одразу став тим мужнім і впевненим у собі проповідником Христа, якого шанує Церква в особі апостола Марка.

Всіх святих землі Української.

Пориваючись у далеч століть, аби віднайти джерела духовності українського народу, ми неодмінно свій історичний погляд затримуємо на Київській Русі — цій яскравій добі вітчизняної історії, коли саме й складалося значною мірою неповторне обличчя народу, збережене ним упродовж віків досьогодні.

Христинська сім`я-це домашня церква.

  Нерідко доводиться чути, що Церква начебто занадто сувора у вимогах до статевого життя: осуджує дошлюбні інтимні стосунки, сімейне співжиття без Вінчання, позашлюбний секс... Дехто взагалі гадає, що Церква проти будь-якого статевого життя, навіть у шлюбі, що кохання нібито гріх, тож Православ’ю, мовляв, треба перебудуватися, іти «в ногу з часом». Але насправді усе це не так або не зовсім так.

Роздуми про Триєдиного Бога.

Людина завжди прагнула пояснити все на світі. Існують «вічні» питання, на які все ж ми не дали відповіді. Починаючи з того, для чого ми живемо? Таж тому вони і «вічні»! Чи варто нам взагалі на них відповідати?! Людська цікавість є безмежна. В богослов'ї відбувається майже все так, як і в інших науках, але тут є одне «але» - ми не можемо пояснити все якимись фізичними властивостями чи результатами хімічних досліджень – тут є віра в Бога як «…Творця неба і землі і всього видимого і невидимого…». Тут Бог об’являє себе як Святу Божественну Трійцю, де три Іпостасі є рівними між собою.Пояснити достеменно сутність Бога як Трійці, де є Один у Трьох і Три в Одному, ще нікому не вдалося. Звісно, у різні часи, Отці Церкви досліджували це питання і кожен подавав свої теорії цієї Троїчної сутності. Треба підкреслити, що вчення про Трійцю є великою Тайною, що перевищує людське розуміння.

Лікування душі людини в лоні Православної Церкви.

 Під лікуванням душі розуміється в першу чергу лікування та вивільнення розуму. Людське єство «захворіло» з моменту відокремлення її від Бога, і ця хвороба полягає головним чином у полоненні і падінні розуму. Прабатьківський гріх - це віддалення людини від Бога, втрата божественної благодаті, яка веде до засліплення, потьмарення і смерті розуму.

Ця втрата Божої благодаті умертвила розум людини, причому все його єство виявилося хворим і передало цю хворобу нащадкам. Так розуміється успадкування гріха у православному вченні. Слова апостола Павла «непослух одного чоловіка багато грішними» отці тлумачать не в юридичному, але в медичному сенсі. Мається на увазі, що захворіло людське єство. Святитель Кирило Олександрійський пише, що оскільки він (Адам) впав у гріх і піддався тлінню, в плотську частину людської природи увійшли з тих пір насолоди і нечистота, і народився в наших членах їх жорстокий закон. Отже, єство захворіло гріхом через непослух одного, тобто Адама, і багато хто опинився грішниками не тому, що вони скоїли злочин разом з Адамом (бо їх тоді не було), але тому, що їм властиво його єство, підпали закону гріха. У Адамі людське єство заразилося тлінням через його непослух, і в нього проникли пристрасті. В іншому місці той же Святитель використовує образ кореня. Смерть напала на весь людський рід, починаючи з Адама, аналогічно як якщо у рослини постраждав корінь, то неминуче зів'януть і всі його паростки.

Вознесіння Господнє. Святитель Микола Сербський.

Коли ластівкам починає не вистачати їжі і коли наближаються холоди, тоді вони відправляються в теплі краї, у краї, рясні сонячним світлом і поживу. Попереду летить одна з ластівок, розтинаючи повітря і прокладаючи шлях, а за нею слідом інша зграя.
Коли закінчується їжа для душі нашого в цьому матеріальному світі і коли наблизиться холод смертний - о, чи є така ластівка, яка поведе нас до теплих країв, багаті теплом і їжу для духовної? Чи є такий край? Чи є, чи є така ластівка?
Поза огорожі Церкви Христової ніхто не зможе дати вам на запитання цього достовірного відповіді. Тільки Церква знає це, і знає достовірно. Вона бачила Райський край Цього, за Якому душа наша нудиться в крижаних сутінках цього буття на землі. Вона бачила і Цю благословенну Ластівку, Яка перша вознеслася в цей бажаний край, розсікаючи Своїми сильними крилами темну і тяжку атмосферу між небом і землею і прокладаючи за Собою шлях зграї. Крім того, Церква на землі може розповісти вам і про незліченнї зграї ластівок, котрі пішли за Тою, Першою Ластівкою й полетіли за Нею в землю благу, рясну всякого добра, в землю вічної весни.

Роздуми митрополита Іларіона про віру.

   ЩО ТАКЕ ВІРА?

     Віра - це шлях, по якому Бог і людина йдуть назустріч один одному. Перший крок робить Бог, завжди і безумовно вірить в людину. Він дає людині певний знак, якесь передчуття Свого присутності. Людина чує як би таємничий поклик Бога, і його крок назустріч Богові є відповіддю на цей заклик. Бог закликає людину явно чи таємно, відчутно або майже непомітно. Але важко людині повірити в Бога, якщо вона раніше не відчує покликання.

    Віра - це таємниця і таїнство. Чому одна людина відгукується на поклик, а інша ні? Чому один, почувши слово Боже, готовий прийняти його, а інший залишається глухим? Чому один, зустрівши Бога на своєму шляху, негайно кидає все і йде за Ним, а інший відвертається і йде в сторону? «Він проходив біля Галілейського моря, то побачив двох братів, Симона, що зветься Петром, та Андрія, брата його, вони були рибалки. І каже до них: Ідіть за Мною ... Вони зараз залишивши невод , пішли за Ним. Звідти йдучи далі, побачив інших двох братів, Якова та Іоанна Заведеєвих ... і закликав їх. І вони зараз залишили човна та батька свого, пішли за ним »(Мф. 4:18-22). У чому таємниця цієї готовності галілейських рибалок, кинувши все, йти за Христом, Якого вони бачать уперше в житті? І чому багатий юнак, якому Христос теж сказав «приходь, і йди за Мною», не відгукнувся негайно ж, але «відійшов з сумом» (Мф. 19:21-22)? Чи не в тому причина, що ті були жебраками, а цей мав «великий маєток», ті не мали нічого, крім Бога, а у цього були «скарби на землі»?

У чому сутність християнства.

Християнство цілком вписується в одне слово - Христос. Але що це означає? Це жертва, яку зробив Христос заради роду людського. Це сприйняття на себе всього єства людського, всього нашого ушкодження, всього викривлення, яке спіткало Адама, а потім і всіх його нащадків через відпадання від Бога. Христос за нас став прокляттям і гріхом (2 Кор. 5:21). У цьому й полягає найістотніша різниця християнства від всіх інших релігій.
В інших релігіях засновник був не ким іншим, як проповідником вчення нового чи старого і давно забутого. Тому у всіх інших релігіях засновник не має того виняткового значення, яке має Господь Ісус Христос у християнстві. Там засновник - вчитель, провісник Бога, що сповіщає шлях порятунку. І не більше. Учитель - тільки труба Бога, головне ж - то вчення, яке він передає від Бога. Тому засновник в інших релігіях завжди знаходиться на другому плані по відношенню до вчення, що він звіщає, засновуваної ним релігії. Істота релігії від нього не залежить, він, так би мовити, може бути замінений. Релігія аніскільки не постраждала б, якщо б її проголосив інший учитель чи пророк. Наприклад, буддизм спокійно міг би існувати, якщо б було доведено, що Будди ніколи не було, а був інший його засновник. Іслам спокійно міг би існувати, якщо б замість Мухаммеда виявився хтось інший. Це стосується всіх релігій, тому що функції засновників цих релігій полягали в їх вченні, яке вони пропонували людям. Вчення становило істоту їхнього служіння.

Святий,який лікував УПА.

12 травня Свята Православна Церква вшановує пам’ять великого подвижника та святого ХХ століття – преподобного Амфілохія Почаївського.Цьогоріч Церква відзначає 10-ту річницю канонізації преподобного.

Повстанський лікар

У містечку Почаєві, неподалік від лаврського цвинтаря, у каплиці якого тривалий час жив Амфілохій і на якому був похований, мешкає Марія Антонюк. Ця сивочола жінка — колишня бандерівська зв’язкова, секретарка легендарного Енея, командувача штабу «УПА–Південь», багаторічний політв’язень. Пані Марія і нині є одним із моральних авторитетів Тернопілля. Кореспонденту ж «УМ» удалося записати її унікальні свідчення про те, що святий Амфілохій не тільки сповідував українську ідею, а й підтримував тих, хто за неї боровся.

Смерть — це придбання.

Яка прекрасна, а, деколи, яка обтяжлива ця мить. Ми живемо у вік технічного прогресу, у вік людської байдужості до свого внутрішнього життя. Всі дні проходять в метушні. Ми настільки занурюємося у цей вир суєтного життя, що, деколи, йдемо далеко від Бога.

«Людині властиво помилятися» — свідчить нам римський ритор Марк Аннея Сенека Старший. Дійсно, людина, вибираючи свої суєтні піклування, забуває Бога і тим самим  помиляється. І всякий відхід від Бога веде до погибелі. Так, саме так, людина духовно вмирає.

Таїнство Сповіді і Причастя.Сучасна практика.Проблеми і пропозиції.

Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам:

якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові,

то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров,

має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.

Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям.

Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому.

Як послав Мене Живий Отець, – і Я живу Отцем, – так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене.

Цей і є хліб, який зійшов з небес.

Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік

(Ін. 6, 53-58).

В дев’ятому правилі святих апостолів говориться: « всіх вірних, що до церкви входять та слухають Писання, але на молитві та святому Причасті не бувають, як таких, котрі призводять до церковних безчинств, належить відлучати від церковного спілкування»[2]. Це правило яскраво ілюструє устрій в общинах Древньої Церкви. Для християн того часу було немислимим будучи на богослужінні не причащатись. Така поведінка характеризувалась як відступлення від нормального церковного життя.

6 травня - день памяті великомученика Юрія- Переможця.

Зі Святого Передання Церкви нам відомо, що св. Юрій походив із країни Каппадокії, яка тоді існувала у Малій Азії. Його батьки були побожними християнами і виховали сина у дусі правдивої віри. Народився він у місті Бейрут (у стародавні часи воно звалося Білить), біля підніжжя Ліванських гір.

Коли він іще був юнаком, його батько загинув за Христову віру, і мати, яка походила з Палестини, залишила Каппадокію, щоб повернутися на свою батьківщину.

Св. Юрій ще замолоду обрав для себе фах військовика. Завдяки своїй порядності, зразковому виконанню службових обов’язків і гарній зовнішності він швидко дослужився до посади військового трибуна. Під його командуванням перебувала тисяча вояків. За те, що св. Юрій відзначався особистою хоробрістю, імператор Діоклетіян (284-305) призначив його комитом уже у віці двадцяти років. Молодий воєначальник твердо тримався Христової віри.

Діоклетиян був талановитим світським правителем, але фанатичним прихильником культу римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії поганство, яке відмирало, він увійшов в історію, як один із найжорстокіших гонителів Церкви. Перші 20 років свого правління Діоклетіян не переслідував християн, але за намовою свого зятя, кесаря Галерія, у 304 році видав едикт, згідно з яким всі християни були приречені на катування з метою примусити їх до відступництва від віри. Почалися найжахливіші гоніння, яких до тих пір ще не знала Церква. Нищилися храми, спалювались книжки. Саме цим пояснюється брак християнських рукописів аж до IV століття. Тисячі християн: чоловіків, жінок та дітей, було страчено.

Проблема євхаристичного відродження.

 Одним із негативних наслідків переважання в Українській Православній Церкві аскетичного типу благочестя є той факт, що регулярне прийняття Святого Причастя на сьогоднішній день притаманне лише священнослужителям. Віряни переважно утримуються від участі в Таїнстві Євхаристії, пояснюючи це повчаннями старців та монахів-аскетів. Звичайно, вони інколи все ж причащаються Тіла та Крові Господніх, але лише на великі свята і вважають це чимось другорядним в своєму духовному житті. І в цьому  полягає величезна проблема нашої Церкви.

Свята Євхаристія в жодному разі не є якимось додатком до богослужіння, молитви чи правил благочестя. Навпаки, вона є духовним центром християнського життя, його освячуючим ядром, спасенним чудом, джерелом радості й натхнення. Тільки регулярна участь в причасті Євхаристійній Жертві може обожити людину, зробити її вірним виконавцем Божої Волі, служителем Найвищої Істини.

Сучасний священик.

 Христос, посилаючи апостолів на проповідь Євангелія, повчав їх – у ставленні до людей «будьте мудрі, як змії» (Мф. 10:16). Апостол Павло пише до Тимофія, що визначений до ієрейського сану повинен бути «здатний навчати» (1 Тим. 3:2), тобто вправно вчити й наставляти інших. Своїм прикладом він дає зрозуміти, що пастир має для всіх стати всім, «щоб спасти хоч деяких» (1 Кор. 9:22). Звідси відкривається, що, приступаючи до Священства, необхідно володіти і багажем знань, який набувається освітою.

Безумовно, вище місце належить духовному вдосконаленню, однак цьому аж ніяк не заважає і не суперечить підготовка інтелектуальна. Сучасне життя наполегливо вимагає від пастирів усебічної освіченості й широкого кругозору, не меншого, а й більшого, ніж у мирян. Прекрасно висловлюється св. Григорій Богослов із цього приводу: «Потрібно спершу умудритись, потім умудряти, спочатку стати світлом, потім просвітлювати, наблизитись до Бога, потім приводити до Нього інших. Керівнику необхідні руки, радникові потрібний розум».

Сучасним християнам бракує рішучості.

 Кожна людина прагне – усвідомлено чи ні – до з’єднання з Богом, до отримання Його благодаті. Але який справжній шлях до цієї мети?

Відомо, що Бог дав людині все необхідне для підготовки до Царства Небесного, хоча багато хто не розуміє, не знає, що і як потрібно робити, щоб з’єднатися з Богом.

Потрібно пам’ятати, що з’єднання з Господом відбувається синергічно, через співпрацю людини і Бога, і це досягається саме християнським способом життя. Преподобний Серафим Саровський в одній зі своїх бесід дав визначення шляху православного життя. У цьому визначенні, тільки на перший погляд такому простому, коротко окреслене життя православного християнина: піст, молитва, бдіння і виконання інших християнських заповітів і правил. Але якими б благими вони не були, нашою метою не є лише їх механічне виконання.

Пасхальний Артос.

Артос (з грецької Áρτος — «квасний хліб») — особливий освячений хліб, спільний для усіх членів церкви, інакше — «просфора всеціла». Освячується артос особливою молитвою, окропленням святою водою й кадінням у перший день Святого Великодня на Літургії після заамвонної молитви. Після освячення артос кладуть на аналой, який  під час богослужінь стоїть біля іконостасу перед іконою Христа, в проміжках між службами аналой з артосом встановлюють у царських вратах. Згідно парафіяльній практиці під час щоденного хресного ходу артос обносять навколо храму і поміщають на колишнє місце.

Історичні докази Воскресіння.

Воскресіння Христа з мертвих на третій день у повній цілісності тіла й душі є фактом, який здається настільки ж безсумнівним, наскільки може бути безсумнівним факт, підтверджений історичним свідченням. Вся проповідь апостолів була зосереджена навколо Воскресіння Христового. Вороги Ісуса Христа – юдейські книжники і фарисеї – над усе боялися свідчення про Воскресіння Христове. Воскресіння Христа — це реальна історична подія у часі й просторі. Історик Вілбер Сміт з цього приводу зазначає: „Значення воскресіння — питання богословське, але факт воскресіння — питання історичне.

Великоднє послання архієпископа Тернопільського Іова.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

«Цей урочистий і святий день, єдин субот Цар і Господь, свято із свят і торжество із торжеств, в цей день благословімо Христа навіки»  (ірм.8п.к.)
«Торжество із торжеств» святкує Церква Христова в ці пасхальні дні. Вона закликає всіх нас, в цей святий і урочистий день, коли «все наповнилось світлом: небо і земля, і глибини підземні», благовістити тайну Христового Воскресіння.
Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа займає центральне місце  як у Святому Письмі, так і в житті Святої Церкви. На ньому побудована християнська віра, надія і зміст нашого життя.