неділя, 4 березня 2012 р.

Покаяння та сповідь в практиці Православної Церкви.

Покаяння – це процес, який триває протягом всього життя людини. Немає моменту і хвилини в житті людини, коли б вона не мала потреби в покаянні. Як говорить Симеон Новий Богослов, що людина має необхідність в покаянні до того часу, поки побачить Царство Боже.
Коли ми каємось, то потрібно розуміти в чому ми каємось. А каємось ми в гріхах. І для того, щоб розуміти Таїнство Покаяння, в першу чергу ми маємо розуміти правильно, з православної точки зору що таке гріх. Щоб знати в чому каятись, потрібно знати предмет покаяння. Каємось ми в гріхах. Гріх, за вченням Церкви, святих отців, це не просто порушення Заповіді Божої, як ми дуже часто це читаємо і відповідно сприймаємо, і розуміємо. Гріх насправді є внутрішньою хворобою людини. Він не полягає просто у вчинені певного зовнішнього вчинку, зовнішнього акту, а у внутрішньому стані людини. Ми добре знаємо з прикладів життєвих, що гріх відображається і на фізичній природі людини, і на духовній.
Одного разу художник малював картину світлого ангела, взявши за зразок маленького хлопчика, а через декілька років малювавши лукавого, пішов у в’язницю і взяв там за зразок людину, як виявилося це була та ж сама людина. В дитинстві дитина була чистою і гріх ніяк не відображався на природі людини. А коли протягом життя людина чинила злочини, то навіть зовнішній вигляд від вчинення гріха змінився. Тому гріх це не просте порушення заповіді, а це важка хвороба, яка відображається як на душі так і на тілі людини. Тому покаяння потрібно сприймати як процес лікування людської душі і людської природи. Ці слова підтвердженні в молитві чину Таїнства Покаяння, які ми читаємо кожного разу при сповіді людини : «Ось чадо Христос стоїть…»
Тобто ця молитва чітко засвідчує нам те, що покаяння не є моментом юридичним, коли людина зачитує певний перелік гріхів і священик читає  молитву прощення і це вже відбулося покаяння, а те, що покаяння це процес зцілення людської душі і природи. І це дуже важливо розуміти для того, щоб наші сповіді не перетворювалися в якісь юридичні, формальні, зовнішні речі.
Ми знаємо, що книги, які готують людину до сповіді, дають перелік гріхів. Людина виписує на листочок гріхи, приходить до сповіді, зачитує гріхи і на цьому закінчується все її покаяння. Немає ніякого усвідомлення і жалю за гріхи, тобто людину це не болить. Тому, на мою думку, у Таїнстві Покаяння важлива не кількість перелічених гріхів, а те, на скільки людина усвідомлює той чи інший гріх, який вона чинить. Якщо Покаяння це є вилікування душі людини, а гріх – хвороба, то гріх має її боліти, вона має переживати той чи інший вчинок. Часто задають питання: А якщо я забуду якийсь гріх сказати? Таке питання може свідчити про те, що людина формально підходить до сповіді. Бо не можна прийти до лікаря і забути про те, що болить. Але як правило людина забуває гріхи повсякденні. Це також неправильний підхід до «покаяння», бо кожен гріх несе свій наслідок на природу людини.
В Старому Завіті ми читаємо: не вбивай, не чини перелюбу…це є вчинки, певні дії. А Христос каже більше: навіть той, хто подивиться на жінку з пожадливістю, то чинить перелюб у своєму серці. Отже будь-яка думка людини має значення. І не можна повсякденні гріхи вважати малозначущими.
Коли ми говоримо про Покаяння, то потрібно його розуміти як лікування людської душі. Тоді сповідь людини не буде юридичною і не буде профанацією. Потрібно підходити до Таїнства Сповіді з розумінням того, що людина має покаятись від душі в тому, що її болить, а не переживати за те, що вона на Сповіді скаже, і скільки скаже.
Якщо я скажу один або два гріхи, що мені священик скаже за це? Або якщо я щось забуду, що це буде за сповідь? Немає нічого в цьому страшного, коли людина забуде якийсь гріх. Вона може сказати те, що її болить і те, що вона відчуває в цей момент, а на іншій сповіді буде мати можливість сказати те, що вона забула, але це все потрібно відчувати. Ми маємо необхідність в тому, щоб покаяння наше було постійним, тобто процес нашого оздоровлення має бути постійним. Бо ми сповідалися вже не раз у житті і бачили, що після наших сповідей мало-що змінюється, ми продовжуємо робити те ж саме, продовжуємо грішити переважно тими ж самими гріхами. Насправді це через те, що ми підходимо до покаяння зовнішньо і каємося зовнішньо, насправді не відбувається лікування, а відбувається епізодичне покаяння в нашому житті. Тобто покаяння буває кілька разів на рік…
Історично склалося так, що Таїнство Сповіді і Причастя ніби-то взаємопов’язані. Ми не сприймаємо практику, коли людина причащається без сповіді. Хоча в практиці інших церков сповідь не є обов’язковою перед Причастям. А те, що в нас такий підхід до сповіді, дуже часто спричиняє профанацію сповіді. Людина йде до причастя з думкою, що вона достойна, бо священик її допустив. Такі думки людини є найбільшою небезпекою… Отже Таїнство Покаяння – це є процес виліковування нашої душі, про що свідчить і молитва перед сповіддю, яку читає священик.                                                                                                        http://www.kda.org.ua/.

Немає коментарів:

Дописати коментар