неділя, 25 березня 2012 р.

Як миряни можуть зрікатися світу.


Святий апостол Павел у посланні до Колосян закликає усіх нас скинути з себе людину стародавню і вдягнутися у нову, за образом Творця. Тобто, як роз’яснює Апостол, кожен з нас повинен «умертвити земні члени свої: блуд, нечистоту, пристрасть, злу похіть і користолюбство, що є ідолослужіння,..
гнів, лютість, злість, лихослів’я, лайливість уст» (див.: Кол. 3: 5–8). І зодягнутися «в милосердя, добрість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння...». А над усім вдягнутися «в любов, яка є сукупністю довершеності» (Кол. 3: 12–14). Відповідно до цих настанов святого Апостола преподобний Іоанн Ліствичник написав свою знамениту «Ліствицю», в якій детально описує, як християнин повинен здійснювати свій шлях духовного сходження до Бога. «Ліствиця» складається з 30-ти щаблів, які відповідають 30-річному віку Спасителя, коли євреям дозволялося виходити на суспільне служіння.
 Перший щабель цієї «Ліствиці», на яку покликаний ступити всякий християнин, що прагне досконалості, – це зречення світу. У багатьох може виникнути здивоване запитання: «Зрозуміло, що ченці зрікаються світу, а як ми, ті, що живуть у світі, можемо відректися від нього? Адже нам постійно доводиться жити в ньому, думати, як вирішити безліч різних проблем. Якщо від усього мирського відмовитися, не заробляти грошей, не вирішувати виникаючих питань, тоді можна залишитися без шматка хліба, без одягу, без даху над головою, стати тим, кого нині зневажливо називають бомжем». А хтось може піти ще далі у своїх міркуваннях і запитати: «А навіщо, власне, взагалі комусь зрікатися світу? Хіба Господь не створив його для того, щоб людина насолоджувалася його красою та благами?».
 Так, дійсно, як каже святитель Григорій Богослов у своєму слові на Різдво Христове, Господь створив цей світ через надмір Своєї благості, через Свою велику любов. І кожна людина відчуває себе тут щасливою настільки, наскільки вона перебуває у нетварному світлі цієї Божественної любові. Біда виникає, коли в якийсь момент життя людина через свої пристрасті стає самоістуканом. Що це означає? Людина стає самоістуканом, коли вона починає жити лише для свого задоволення, за своїми пристрастями. А на думку преподобного Ісаака Сиріна, життя за пристрастями рівнозначне служінню світу, бо світ є ім’я збірне, що означає пристрасті. У такому стані людина думає, що все, що вона має – тілесне здоров’я, духовне, інтелектуальне, матеріальне багатство, – належить лише їй одній, і, відповідно, вона починає і до інших людей ставитися не інакше як до джерела задоволення. Якщо, наприклад, якась людина перестала бути їй цікавою, зробила якийсь вчинок, що суперечить її волі, то вона легко може викреслити її зі свого життя. Відповідно до зростання «самоістуканства» буденністю стає розпад сімей без значущого приводу, нескінченні тяжби за майно, боротьба за владу, нарешті, церковні розколи – все це сумні наслідки нашої деградації.
 Звідси зрозуміло, чому так важливо зрікатися світу. Наше зречення світу відбувається тоді, коли ми відрікаємося від свого гріховного самолюбного «я», коли ми перемагаємо свої пристрасті й починаємо жити не для себе, а для Бога та для інших людей, забуваючи про свої потреби, жертвуючи собою. Комусь такий шлях може видатися занадто тяжким або навіть неможливим. Виявляючи поблажливість до людської немочі, преподобний Іоанн Ліствичник дає таким особливу пораду. Він пише: «Деякі люди, що недбало живуть у світі, запитали мене, кажучи: “Як ми, живучи з дружинами й оплітаючись мирськими турботами, можемо послідувати житію чернечому?” Я відповів їм: “Усе добре, що можете робити, робіть; нікому не дорікайте, не окрадайте, нікого не обманюйте, ні перед ким не величайтесь, ні до кого не майте ненависті, не залишайте церковних зібрань, до нужденних будьте милосердні, нікого не спокушайте, не торкайтесь чужого ложа, і будьте вірні вашим жінкам. Якщо так будете чинити, то недалеко будете від Царства Небесного”».

Намагатимемося, дорогі брати й сестри, піднятися хоча б на перший щабель «Ліствиці» преподобного Іоанна, залишивши дружбу зі світом, тому що, як пише Апостол, «дружба зі світом є ворогування проти Бога» (Як. 4: 4), тому що «все, що у світі: похіть плоті, похіть очей, й гордість житейська» (1 Ін. 2: 16). Чим більше ми зливаємося зі світом, тим менше ми стаємо корисними йому. Ми перетворюємося на сіль, що втратила свою силу, яку викидають геть. Лише залишивши дружбу зі світом, ми можемо стати справжніми учнями Господа, почати сходження всіма наступними щаблями чеснот і наслідувати Царство Небесне.
                                                                                                          Архімандрит Маркел (Павук)

Немає коментарів:

Дописати коментар